Трейлери та відео

6 липня в кінотеатрах України стартує показ стрічки «Думай як пес»
У серпні на екрани вийде фільм-катастрофа «Гренландія»

Роберт Патрік: від Термінатора Т-1000 до Захара Беркута

25.04.2020
об 15:34
Автор: Антон Філатов

Цього року кінокартина «Захар Беркут» представлена в декількох номінаціях Кінопремії «Золота Дзиґа». Журналіст VGL cinema наприкінці знімального процесу поспілкувався з легендарним американським актором Робертом Патріком, який зіграв головну роль у фільмі, та дізнався цікаві подробиці про зйомки кінокартини.

«Захар Беркут» - спільний українсько-американський художній фільм 2019 року режисерів Ахтема Сеїтаблаєва та Джона Вінна, екранізація однойменної історичної повісті «Захар Беркут» Івана Франка.

1241 рік. Монгольська орда на чолі з ханом Бурундою рухається на захід, винищуючи все на своєму шляху. Дійшовши до високих Карпатських гір, військо зупиняється біля підніжжя. Однак вночі кілька місцевих мисливців, братів Беркутів, потайки пробираються в табір та звільняють полонених.

Несамовитий від люті хан вирішує йти навпростець, щоб помститися і знищити карпатські поселення. Для цього він знаходить зрадника серед місцевих, який відкриває йому таємний прохід у горах. Однак невеличка громада гірських жителів під керівництвом Захара Беркута має свій план, щоб назавжди зупинити численного ворога.

 

Роберт Патрік прийшов на інтерв’ю розвалькуватим кроком і в ковбойському капелюсі. «Як воно, хлопче?» – недбало привітався він, упав на диван, сперся на стіл руками, вщент покритими татуюваннями, і спрямував свій вовчий погляд очі в очі. На мить здалося, що ми зараз не в розкішному столичному готелі, а в якомусь техаському салуні, перед дверима якого актор тільки-но прив’язав свого дужого мустанга.


27 років тому Роберт Патрік змусив світ здригнутися від своєї демонічної ролі робота Т-1000 у стрічці «Термінатор 2: Судний день». Його персонаж був створений з рідкого металу, завдяки чому на ходу переплавлявся в будь-кого. Власне, саме цим усе життя займається будь-який актор: переплавляє себе то в одного, то в іншого персонажа від фільму до фільму. Сам же Патрік протягом останніх місяців перевтілився в мудрого старця заради головної ролі в кінокартині «Захар Беркут» – екранізації однойменної повісті Івана Франка, яку наразі фільмує Ахтем Сеітаблаєв («Кіборги») у парі з американським режисером Джоном Вінном.
Сюжет цієї стрічки розгортається в Карпатах у ХІІІ сторіччі. Жителі гір протистоять загарбникам монгольської орди. Щоб зупинити ворога,
Захар Беркут в образі Роберта Патріка розробив винахідливий план. Перевтілення актора в середньовічного вояка не пройшло безслідно 
протягом половини інтерв’ю він, чортихаючись, відколупував залишки гриму в себе на шиї. Та це, мабуть, єдиний дискомфорт, який йому довелося стерпіти під час роботи над цим фільмом. Від професіоналізму українських кінематографістів він залишився у захваті, а роботу декораторів і костюмерів щедро коронував найулесливішими епітетами. 


 



— Чи можна порівняти професіоналізм українців з тим, як працюють у Голлівуді?
— Так, звичайно. Я впевнений, якщо б українські професіонали опинилися в Голлівуді — вони б могли працювати на одному рівні зі своїми американськими колегами. Я б забрав усю знімальну групу «Захара Беркута» до себе в Голлівуд, якби працював над своїм проектом. Я був на зйомках у найрізноманітніших країнах: у Болгарії, Румунії, на Далекому Сході тощо. І з упевненістю можу сказати, що українські професіонали — одні з найкращих. Знаю, що саме у вашій країні винайшли кран для кінокамери «Авторобот», який використовують по всьому світу. Надзвичайно вразила мене під час зйомок робота декораторів, дизайнерів та костюмерів. Вони створюють на екрані настільки переконливий світ, що в глядача буде повне відчуття присутності в Середньовіччі. Та й взагалі, в Україні чудові
люди, дуже смачна кухня й надзвичайної краси жінки. 


— Коли вам запропонували знятися в «Захарі Беркуті», що Вас найбільше зацікавило в цьому проекті?
— Гроші.


— Невже тільки це?
— А що, це не достатня причина? Що насправді змушує світ обертатися? Насправді ж мене вразив сценарій цієї стрічки.Будь-яка людина в будь-якій точці світу відшукає в цьому сюжеті щось важливе особисто для себе. Також було цікаво відвідати вашу країну. Та якщо бути чесним до кінця, то неможливо назвати одну або кілька конкретних причин, через які погоджуєшся на ту чи іншу роль. Ти просто робиш свою роботу. Розповідаєш світу історії з екрана, співпрацюєш з багатьма чудовими людьми, відвідуєш цікаві місця — усе це має величезне значення й тримає тебе в тонусі...
Протягом останніх чотирьох років я був задіяний у серіалі. А «Захар Беркут» давав можливість пережити радикально інший досвід. Я хотів попрацювати над проектом, який би добряче сколихнув мене. 
 

— Під час зйомок фільму в Карпатах ви виклали в Instagram цілу низку фото з українськими горами. Чим ще Вас вразила Україна?
— Краєвиди в Карпатах — неймовірні. Також мені було дуже цікаво спостерігати за місцевими жителями високогірних регіонів України. У мене склалося враження, що вони живуть у стародавній атмосфері. У їхній поведінці є щось особливе, чого вже не зустрінеш у сучасній людині.
 

— Чи доводилося вам освоювати якісь особливі вміння спеціально для ролі в «Захарі Беркуті»?
— Я відпрацьовував з репетитором середньоатлантичний акцент. Також мені довелося важко працювати у спортзалі, щоб набути необхідну фізичну форму для цієї ролі. Окрім того, я пройшов курси верхової їзди. Ну,
і звичайно, у цій картині я роблю всі трюки самостійно, тож це потребувало окремої підготовки.
 

— Звучить вражаюче…
— Ви справді повірили? Це все банальний набір звитяг, якими більшість акторів набивають собі ціну. Насправді перед цим фільмом я тільки попрацював над акцентом. А всі ці казки про важкі тренування і трюки, які я виконую самостійно…Не думав, що в них ще хтось вірить…
У мене досить спокійна роль у цій стрічці. От у кого дійсно вистачає екшену — так це в мого екранного сина Максима. Його зіграв надзвичайний актор Алекс МакНікол. Минулоріч ми з ним разом знялися в драмі «Останнє божевілля: Втеча Гарі Тісона», де він також зіграв мого сина.


— Чи не виникало проблем у комунікації з командою, що працює над «Захаром Беркутом»?
— Непорозуміння через мову траплялися. Проте в таких випадках я посміхався й делікатно повторював свої слова. Та й завжди поряд були помічники, які прекрасно знають англійську, і ми в результаті все узгоджували. Та головне те, що всі на знімальному майданчику дуже добре володіють своєю професією.
Мені сподобалося, як організовано знімальний процес цієї кінокартини. У мене завжди був власний простір, де я міг побути в повному спокої
й налаштуватися на роль. Я двічі працював з Клінтом Іствудом, і він завжди приділяв велику увагу концентрації на знімальному майданчику. Адже коли ти в кадрі переносишся в ХІІІ століття, то тобі треба повністю очистити свої думки від сьогодення. Тільки так можна створити щось дійсно магічне на екрані.
 

— Ви знялися в 150 фільмах, проте в багатьох глядачів ваше ім’я досі асоціюється насамперед з Т-1000 з «Термінатора 2: Судного дня». Цю роль ви виконали 27 років тому. Чи не зненавиділи Ви її через те, що вона затьмарила багато інших Ваших екранних робіт? Чи не втомилися від згадок про цього персонажа?
— Чому ж я маю ненавидіти цю роль?! Уявіть, наскільки ж я щаслива людина, що мені випало зіграти того покидька-термінатора Т-1000. Адже саме ця стрічка задала вектор усій моїй творчості. Знаю багатьох акторів, які дуже довго й сумлінно працювали, проте їм не випадало такої радості — взяти участь у настільки відомій і сильній стрічці. Я завдячую цьому термінатору взагалі всім, що маю. Мій стиль життя, сім’я, дім, подальші ролі, популярність — усе це радикально змінилося після ролі Т-1000.
Так, у моїй фільмографії значиться 150 проектів. Проте не всі з них — фільми. Серед них є і телешоу. На початку своєї кар’єри я працював у дуже недорогих кінопроектах, знімався в Роджера Кормана. Я мріяв про якісь більш амбітні фільми. Та лише згодом зрозумів, що мені дуже пощастило, що я не знявся в жодному відомому фільмі до «Термінатора 2».
Режисер Джеймс Кемерон запросив мене в цей проект через те, що я був абсолютно невідомим актором. Це було необхідно, щоб глядач не знав, чого очікувати від мого персонажа, і щоб не було асоціацій з попередніми ролями.
З роками я починаю цінувати Т-1000 все більше й більше. Одного разу я сидів у ресторані й мимо проходив молодик, який глянув на мене, як на звичайного незнайомця, і пішов далі. Та минуло кілька секунд і цей хлопець повернуся, сів навпроти й просто витріщився на мене. По його очах я зрозумів, що він не може говорити — настільки він був шокований. І коли оціпеніння пройшло, то він сказав: «Ви — той самий термінатор». Тобто люди не знають мого імені, проте знають мою роботу. І це чудово!
Я на все життя запам’ятав, як той хлопець дивився на мене.
З роками Т-1000 широко розійшовся поп-культурою. Він з’являвся в різних фільмах, анімаціях, комп’ютерних іграх, коміксах, телешоу тощо. Цей термінатор почав жити своїм життям. Після цієї стрічки я знявся ще у 140 кінопроектах. Та в жодному з них не було настільки потужної ролі.


— Може, ваш Захар Беркут трохи посуне Термінатора за популярністю?
— Захар Беркут — це дійсно непроста роль… Коли я читав сценарій цього фільму, то насправді відчув себе у шкірі свого персонажа. У мене одразу вибудувався із ним контакт. До того ж ця роль відрізняється від усього, що я раніше грав. Вона надзвичайно драматична. Я намагаюся зробити роботу так, щоб і глядач під час перегляду фільму настільки ж сильно відчув цього героя. Це надзвичайний досвід.


— Саме друга частина «Термінатора», у якій ви зіграли, лишається найкращою у всій франшизі… А чому інші її фільми не настільки вдалі?
— Ну, ти вже відповів на своє питання. Що я тут можу додати… Друга частина була настільки потужною, тому що в ній зібралися всі ці чудові актори, а керманичем цього проекту був саме Джеймс Кемерон. «Термінатор 2» показав тему роботів з несподіваного ракурсу. Ця кінокартина увібрала в себе найпрогресивніші на той час технічні можливості кіно. Дизайнер Стен Вінстон вразив увесь світ своєю технологією рідкого металу, з якого складався мій персонаж. Важко уявити більш вдалий момент для прем’єри цієї стрічки. У чому недоліки наступних частин франшизи — я не можу сказати. Додам лише, що Кемерон уже не був їх режисером.«Термінатор 2» — певною мірою ідеальний фільм, якщо взагалі може існувати таке поняття. Люди продовжують його переглядати навіть через 27 років. Нещодавно я їздив у Лондон на прем’єру 3D-версії цієї стрічки.
І в стереоформаті вона вражає ще більше.


— Чому так склалося у вашій кар’єрі, що практично в усіх своїх фільмах Ви виконуєте другорядні ролі?
— Так, лише в кількох малобюджетних незалежних стрічках мені діставалися головні ролі. Та не важливо, яке саме місце ти займаєш у фільмі. Головне — це виконувати свою роботу на достойному рівні й продовжувати працювати. На вибір ролей завжди впливало багато факторів. На певному етапі мені було цікаво випробувати себе в тому чи іншому амплуа чи працювати з якимись конкретними людьми. А були часи, коли обоє моїх дітей навчалися в коледжі й треба було просто заробляти.
Я багато років товаришую з Гері Олдменом. І мене дійсно вражає його акторська доля. Він років 20 не отримував головних ролей у кіно. Та нещодавно йому випало зіграти Вінстона Черчилля у «Темних часах», і от на тобі — цьогоріч він зібрав усі найпрестижніші нагороди з «Оскаром» на чолі.


— Та часто трапляється, що актору за все життя так і не випадає настільки видатна роль.
— Я християнин. І я впевнений, що вся моя кар’єра побудована на вірі
в Бога. Є речі, які не залежать від людини, і покладатися в них можна лише на Всевишнього. Одна з таких речей — це успіх. А коли ти актор, то багато що у твоєму житті залежить саме від успіху.


— Що б Ви порадили молодим акторам, які тільки починають власну кар’єру?
— Найважливіша порада, яку я можу дати молодим акторам, — одружуйтесь! Я олдскульний дядько, і я впевнений, що дисципліна й відповідальність — головні якості будь-якого професіонала. Адже часто ти берешся за роботу не тому, що вона тобі важлива чи цікава, а тільки тому, що тобі треба заробляти. І це окреме мистецтво — виконувати на високому рівні роботу, у якій тебе нічого не цікавить, окрім грошей.
Одного разу у видатного актора Пола Ньюмана запитали: «Як вам удається залишатися у формі протягом 40 років і дуже вдало вживатися
в ролі персонажів найрізноманітнішого віку?» На що він відповів: «Я відповідаю за свою сім’ю». Усе просто.
Також дуже важливо не вигадувати собі запасних варіантів. Завжди наполегливо прямувати до своєї мети. І навіть якщо в тебе взагалі нічого немає, щоб досягти своєї мети, проте ти націлений і не відступаєш, то ти обов’язково опинишся там, куди прямуєш.
У молодості я спробував багато різних занять. І більшість із них завершилися невдачею. Та дуже важливо в житті не опускати руки й продовжувати свої спроби. Підійматися після кожного нокдауну, у який тебе
в черговий раз відправила доля. Продовжувати шукати свій шлях. Зніматися я почав дуже пізно — тільки у 26 роки. І в результаті саме завдяки цьому я став успішним — моє невідоме нікому на той момент обличчя знадобилося для «Термінатора 2».


— Цьогоріч вам виповниться 60. Ви в чудовій формі. Як ви працюєте над собою?
— Я багато займаюся в тренажерці, просто як навіжений. Я не дозволяю собі зупинятися й завжди шукаю новий досвід. Адже я впевнений, що в майбутньому буде цікавіше, ніж у минулому. До того ж саме завдяки цьому я наразі знімаюся в такому чудовому українському фільмі, як «Захар Беркут». Усе життя я прожив із відчуттям, що мій найкращий проект — ще попереду.
Багато хто в моєму віці розслабляється і обирає якесь ненапряжне хобі, на кшталт рибальства. І це нормально. Та це не мій варіант. Хоча з кожним роком я стаю старшим, моє тіло слабне й у ньому лишається все менше енергії, обличчя змінюється, та це не означає, що в майбутньому мене вже не чекає нічого цікавого. Моя мрія — померти на знімальному майданчику. Це буде круто!
 

— Чи займаєтеся ви чимось ще окрім кіно?
— За кілька місяців я планую паралельно відкрити власний бізнес. Це буде дилерська справа з компанією Harley Davidson. Маю два мотоцикли цього виробника і тату з його логотипом на руці. Займатися мотоциклами цієї компанії — це, як на мене, єдина річ у всьому світі, що вражає настільки ж, як і робота в кіно. Я полюбив ці мотоцикли ще в дитинстві.
Щороку я влаштовую собі відпустку, відправляючись на своєму мотоциклі з Лос-Анджелеса до Нью-Йорка і назад. Це десь 9 тис. км. І це найкрутіше, що може бути в житті! Під час такої поїздки перебудовується свідомість.
Таку подорож я здійснював уже дюжину разів. Саме під час останньої такої поїздки мені зателефонував один з продюсерів «Захара Беркута» Юрій Карновський і запропонував знятися в цій стрічці.
Я їжджу разом із друзями. Ми є членами легендарного мотоклубу Boozefighters, якому цьогоріч виповнилося вже 72 роки. Коли ми знімали «Захара Беркута» в Карпатах і потім заїхали у Львів, то там зустріли байкерів на Harley Davidson. Під час спілкування виявилося, що вони чудово знають історію Boozefighters. Ми добре з ними поговорили.
Я довго обирав справу, якою б дійсно хотів займатися. У такому випадку важливо залишатися чесним із самим собою. Адже Бог бачить усе, що ти робиш у цьому світі. І тільки якщо ти займаєшся справою, яку справді любиш, — ти можеш розраховувати на його підтримку. В іншому випадку — це не має сенсу.
 

— У вас багато татуювань…
— 11 тату. Перше з них я зробив під час зйомок у фільмі «Команда 49: Вогняні сходи» (2004). Це стрічка про пожежників, у якій я зіграв разом із Джоном Траволтою, Хоакіном Феніксом і Джасінтою Берретт. Тоді я набив напроти серця імена своєї дружини Барбари, сина Самуеля і доньки Остін. І коли я зробив перший малюнок, то вже не міг зупинитися.
 

 

Роберт Патрік 
​​​​​



РОБЕРТ ПАТРІК
Народився 5 листопада 1958 року в місті Маріетта (штат Джорджія) у сім’ї банкіра Роберта Патріка-старшого. Був старшим із п’яти дітей. Навчався в університеті Bowling Green State, займався легкою атлетикою і футболом. У студентські роки почав цікавитися акторською майстерністю. Університет не закінчив. До 1984 року працював малярем. Його життя радикально змінив драматичний випадок на озері Ері. Човен, у якому він плавав разом із братом і друзями, натрапив на каміння і розбився. Їм усім дивом вдалося врятуватися, а сам Роберт ледь не втопився. Після цього у віці 26 років він переїхав у Лос-Анджелес і почав будувати акторську кар’єру. Проте на початку свого перебування в місті янголів він працював барменом і ночував у своєму автомобілі. Окрім «Термінатора 2» зіграв у таких відомих кінокартинах, як «Міцний горішок 2» (1990), «Вогонь у небі» (1993), «Подвійний дракон» (1994), «Стриптиз» (1996), «Факультет» (1998), «Янголи Чарлі» (2003), «Код доступу Кейптаун» (2012) тощо. Також він з’являвся в окремих епізодах серіалів «Секретні матеріали» і «Клан Сопрано».