Трейлери та відео

Прем’єру анімації «Душа» з кінозалів перенесли в онлайн
Незабаром у кіно прем’єра стрічки «Юкі» про українців у NHL

Ціна правди : відверта розмова з творцями фільму

13.09.2019
об 15:27

З 28 листопада в кіно можна буде переглянути історичний трилер «Ціна правди». За сюжетом це історія вельського журналіста Гарета Джонса, який першим оприлюднив факти про Голодомор в Україні для світової спільноти. Режисером стрічки стала відома польська кінорежисерка Аґнєшка Голланд, а головні ролі виконали актори Джеймс Нортон та Пітер Сарсгаард. Спеціально для VGL сinema вони поділилися ексклюзивними подробицями зі зйомок проекту.
 

ІНФОРМАЦІЯ ПРО ФІЛЬМ:

У 1933 році вельський репортер Гарет Джонс шукає свою наступну велику історію. Останні новини приводять його до Москви, де він знайомиться з журналісткою Адою Брукс. Ада відкриває йому очі на «радянську утопію», яка не має нічого спільного з реальністю. І Гарет, попри смертельні погрози, розпочинає своє розслідування. Переховуючись від спецслужб СРСР, крок за кроком він розкриває правду про трагедію українського народу: Голодомор, жорстку цензуру, змову та масові репресії. Саме його викриття згодом стануть підґрунтям для роману «Колгосп тварин» Джорджа Орвелла.

ДЖЕЙМС НОРТОН, актор
Молодий британський актор Джеймс Нортон – нова зірка кінематографа. Глядачі встигли полюбити харизматичного актора за роль Андрія Болконського в серіалі «Війна і мир» та за образ Алекса Годмана в серіалі «Макмафія». 

Спеціально для VGL сinema Джеймс Нортон розповів про перемоги та поразки Гарета Джонса, про те, чому світ повинен побачити цей фільм, а також про свій шлях до успіху.

– Режисерка Аґнєшка Голланд розповіла, що під час роботи над фільмом Ви глибоко занурилися в тему Голодомору й Вашого персонажа. Думаю, Вас, як і всіх, вразила ця історія. Розкажіть про свої емоції стосовно цих подій? Чому, як Вам здається, про це важливо говорити?
 – Коли я знайомився з фільмом і читав сценарій, я був збентежений, тому що не знав про Голодомор та про існування Гарета Джонса. Я вивчав історію Другої світової війни та 1930-х років у школі, але подробиць і масштабу цієї трагедії я навіть не уявляв. Звірства, які сталися в Україні, вражають , і чим більше часу проводиш у цій країні, у всіх містах – тим сильніше все усвідомлюєш. Чим більше ти знайомишся з історією Гарета Джонса, чим більше його щоденників і статей читаєш, тим більше розумієш, яким особливим, хоробрим і добрим він був. Світ повинен прокинутися – і я сподіваюся, що наш фільм віддасть належне історії України.

 – Що було найбільшою трудністю в процесі зйомок? З якою найбільшою проблемою Вам довелося зіткнутися?
– Виклики, звичайно, були, але знімальна група сміливо прийняла їх. Наприклад, у Великій Британії ми знімали під час «Звіра зі Сходу» (аномальні морози 2018 року. – Прим. ред). Це було складно. Пам'ятаю, я зателефонував другові й сказав: «Ви навіть не уявляєте, як тут холодно». Мені сподобалися зйомки в Україні, і було дуже-дуже важливо зняти частину фільму саме там. Є одна сцена, де Гарет запитує молоду жінку: «Що відбувається?», і вона відповідає: «Мільйони і мільйони людей вмирають». Пізніше Аґнєшка розповіла, що під час прослуховування ця жінка розплакалася й сказала: «Моя бабуся й прабабуся померли від голоду». Усі розуміли, наскільки важлива ця історія для України, наскільки важливо було знімати в селах і залучати українських акторів. У нас не було масовки, тому ми запрошували місцевих жителів. І ці неймовірні люди прийшли: фермери, жінки, бабусі, які були закутані від холоду. Їм усім потрібно йти о 5 вечора, тому що треба годувати худобу. Перебувати серед таких особливих людей для мене було дуже хвилююче.

 – Як Вам здається, які мотиви змусили Гарета діяти? Адже це було дуже небезпечно й важко.
 – Він був хорошою людиною, яка побачила зло. Гарет захотів покласти цьому край, що й стало його основним мотивом. Знаєте, у світі є багато людей, які бачать зло і відвертаються, і дуже мало таких людей, як Гарет, які бачать його  й діють. Якщо подивитися ширше, його мати викладала англійську в Україні, і тому в нього був певний зв'язок з країною. По суті, вирушивши до України, він хотів побачити, де працювала його мати. І він уже заочно був зачарований країною і закоханий в неї. Але я думаю, що коли він побачив масштаби голоду й те, як багато людей страждають, він захотів донести цю істину, змусити світ зрозуміти, що відбувається. Він пожертвував собою, щоб розповісти цю історію. Існує не так багато людей, які зробили б так само. Цьому світу потрібно ще багато Гаретів Джонсів.

 – Як Ви вважаєте, Гарет Джонс виграв чи програв?
– Це дуже хороше запитання. І так, і ні. Я думаю, що якби Гарет Джонс вирушив у подорож Україною, побачив усе, що відбувається, і не сказав правду – це була б поразка. Але той факт, що він був там і всупереч усьому розповів світу правду – це, на мій погляд, перемога. Як наслідок, ми розповідаємо цю історію за допомогою кіно. Навіть незважаючи на те що на це було потрібно 50 років – ми тепер знаємо, що сталося, і це – завдяки Гарету Джонсу. Це його перемога.

 – Зараз Ви дійсно відомий актор, Ваша роль у «Війні і мирі» неймовірна, і у Вас багато шанувальників. Тепер Ви працюєте з Аґнєшкою ​​Голланд, вона легендарний режисер. А що стало для Вас ключовим поворотом до успіху?
– Можливо, те, що ви задаєте мені це запитання, і є поворотний момент (посміхається). Я думаю, що людина завжди зростає й рухається вперед. Тому, якщо моментів, коли Ви говорите собі: «Я зробив це», – багато, Ви перестаєте рухатися. Робота з Аґнєшкою ​​Голланд стала для мене яскравою подією, за що я дуже вдячний. Колись я знімався в британському серіалі «Щаслива долина» – і це дійсно змінило мене, тому що я зіграв роль, яка дуже відрізнялася від мене самого. Буває так, що ти граєш тільки самого себе, а хочеш виконувати різні ролі, такі як Гарет Джонс або Андрій Болконський. Саме роль у «Щасливій ​​долині» стала для мене можливістю довести продюсерам і режисерам, що я можу грати інші ролі. Але ця подорож ще триває, і я сподіваюся, що так буде й далі.

 ДЖЕЙМС НОРТОН

Народився 18 липня 1985 року в Лондоні в родині вчителів. Вивчав богослов'я у Фіцвільям-коледжі Кембриджського університету й здійснив місіонерську поїздку в Індію. Продовжив вивчати теологію в Кембриджському університеті. Закінчивши коледж, Джеймс вирушив до Лондона й протягом трьох років вивчав акторську майстерність в Королівській академії драматичного мистецтва. Грав у трупі Royal Theatre, у театрі в Шеффілді, Королівському театрі в Кембриджі. Вперше на екрані з'явився в 2009 році в невеликій ролі в мелодрамі «Виховання почуттів». Найбільше відомий за серіалами «Війна і мир», «Макмафія», а також зіграв у таких стрічках, як «Коматозники» і «Хемстед». Аґнєшка Голланд, режисерка Ім’я польської режисерки Аґнєшки Голланд дуже добре відоме у світі, адже вона є головою Правління Європейської кіноакадемії, номінанткою на премії «Оскар», BAFTA, володаркою «Срібного ведмедя» Берлінале-2017 та багатьох престижних кінонагород. Остання робота Аґнєшки нерозривно пов’язана з Україною – це історична драма про Голодомор «Ціна правди». Спеціально для VGL сinema Аґнєшка розповіла про особисте ставлення до кінострічки, життя в епоху постправди, а також дала пораду режисерам-початківцям.

АГНЕШКА ГОЛЛАНД, режисерка
Ім’я польської режисерки Аґнєшки Голланд дуже добре відоме у світі, адже вона є головою Правління Європейської кіноакадемії, номінанткою на премії «Оскар», BAFTA, володаркою «Срібного ведмедя» Берлінале-2017 та багатьох престижних кінонагород. Остання робота Аґнєшки нерозривно пов’язана з Україною – це історична драма про Голодомор «Ціна правди». 

Спеціально для VGL сinema Аґнєшка розповіла про особисте ставлення до кінострічки, життя в епоху постправди, а також дала пораду режисерам-початківцям.

– До недавнього часу у світі про Голодомор було відомо небагато. Чому Ви вирішили знімати саме історію про Гарета Джонса?
– Я отримую чимало сценаріїв, що розповідають про злочини ХХ століття, тому що я стала ніби «фахівцем» з цього питання. І довгий час я просто не хотіла читати жоден із них, тому що не хотіла повертатися до такого роду історій і того світу, адже це дуже болісно та ще й занадто дорого. І сценарій «Ціни правди» я просто взяла переглянути, а коли почала читати –  він мене захопив! Якимось чином цей текст наблизився до дуже болючої, важливої теми, виклад матеріалу був напрочуд чітким, потужним і незвичним. І це переконало мене, що ця історія варта того, щоб її розповісти.

–Чому Вам здається важливим говорити про це з глядачем?
–По-перше, я вважаю, що Голодомор, Великий голод, голод Сталіна – це один з найгірших злочинів людства у ХХ столітті. Дуже мало відомо про це, і я відчула, ніби боги цього злочину просто закликають звернути на них прожектор нашої уваги. По-друге, є важливе питання, яке ми ставимо собі, – що означають для нас засоби масової інформації? Що таке свобода ЗМІ? Що таке чесність ЗМІ? І що далі ми просувалися із цим фільмом, то більше й більше цих питань, на жаль, ставали актуальними. Адже, я вважаю, ми не можемо мати демократію без вільних медіа. Предмет фільму став для мене буквально відчутним, таким, про який потрібно розповісти. І ми намагалися показати боягузтво політиків, корупцію ЗМІ, байдужість громадськості, суспільства. Це те, що відчиняє двері для жахіть, які ми бачимо на екрані, і це те, що сталося у ХХ столітті. Тож була не тільки моральна, але й політична причина, чому я вирішила розповісти цю історію.

–Що для Вас є особистим у цьому фільмі, близьким Вам?
–Насамперед, завжди важлива людина, а локація служить історії. Я не закохуюся в місце, інакше б знімала на пляжах Багам. Ні, мені подобається знімати фільми, бо дні на знімальному майданчику не схожі один на один. Коли ви знімаєте телесеріали, можливо, настає рутина, але фільм – це зовсім інше. Кожен фільм – як новонароджена дитина, і вам цікаво, як вона буде рости.

 –Історичні події, які пов'язані з Гаретом Джонсом, показують, що ЗМІ можуть використовуватися в пропагандистських і брехливих цілях. Зараз ми живемо в епоху постправди, коли довіра до засобів масової інформації стрімко падає. Чи вірите Ви, що Ваш фільм допоможе світові стати краще?
–Я сподіваюся, що він спровокує дискусію, і журналісти замисляться, хто вони, як потрапили в цю пастку. Але, звичайно, це не змінить світ, у якому фальшиві новини легко поширювати, гроші в руках найсильніших, а проводити журналістські розслідування з перевіркою фактів дуже дорого, і ніхто не хоче за це платити. І аудиторія не хоче, тому що їй подобається брехня, вона здається більш привабливою, ніж правда.

 –Це правда. Але для кого Ви створили свій фільм, хто Ваша аудиторія?
–Люди з відкритими серцями, які не бояться вирушити у важку подорож.

–Яку пораду Ви б дали режисерам-початківцям?
–Кожен фільм відрізняється, і кожен має свої потреби – ви повинні йти за своїм інстинктом. При цьому важливо вміти бачити ситуацію з боку й бути на зв'язку з глядачем. Це складний і водночас захоплюючий процес, адже на шляху виникає безліч сумнівів і страхів, особливо в неоднозначних питаннях.

АҐНЄШКА ГОЛЛАНД

Народилася в 1948 році в Польщі в родині службовців. Закінчила Празьку кіношколу. Починала асистентом режисера на кінокартині Кшиштофа Зануссі «Ілюмінація» в 1973 році. У 1975-му дебютувала фільмом «Вечір з Ебдон». Вона є головою Правління Європейської кіноакадемії, номінанткою на премії «Оскар», BAFTA, володаркою «Срібного ведмедя» Берлінале-2017 та багатьох престижних кінонагород. Аґнєшка разом з колегами неодноразово виступала на підтримку Олега Сенцова, що незаконно ув’язнений у Росії.

ПІТЕР САРСГААРД, актор
Творчу кар’єру Пітер Сарсгаард розпочав понад 20 років тому. Він виконав ролі в таких стрічках, як «Чоловік у залізній масці», «К-19», «Чудова сімка» та багатьох інших.

Сьогодні Пітер ексклюзивно розповів VGL сinema про роль Уолтера Дюранті у фільмі «Ціна правди», прем’єра якого відбудеться вже 28 листопада.

– Якщо говорити  про Вашого персонажа  Уолтера Дюранті, Ви коли-небудь чули про нього до того, як почали працювати над фільмом?
 –Ні. Прочитав декілька книг про нього під час зйомок в іншому фільмі.

 – Наскільки важко було втілити його роль? Адже це реальна людина й дуже негативний персонаж.
–Дюранті мав руйнівну силу, приймав рішення, які впливали на життя інших людей. В Україні мільйони помирали від голоду, а він брехав. Думаю, він би міг сказати на свій захист: «Мені потрібний був доступ до Сталіна. І якби я повідомив правду, мене б вигнали й ніхто не мав би доступу до істини». Такі слова, ймовірно, говориш собі, коли робиш щось подібне. Я не збираюся аналізувати його психологічно, але думаю, що на нього сильно вплинув період Першої світової війни. Він відчував, що заслужив цю розкіш і владу, якими оточив себе в Москві.

– На Вашу думку, чому цей блискучий, талановитий журналіст зробив такий вибір?
– Ймовірно, такі речі відбуваються поступово. Ви робите один маленький крок за іншим, і незабаром настільки глибоко занурюєтеся в створену вами реальність, що якщо озирнетеся назад і побачите, що ви зробили, вас охопить жах. Думаю, що він просто був зациклений на собі й своїх власних потребах так, як це властиво наркоманам. Це може бути пов'язано з особистим успіхом, силою, досягненнями, задоволеннями. Що вам треба знати про брехунів, так це те, що вони мають бути наполовину порядними, щоб уміти брехати й самому собі. Тому Дюранті вірив у свої історії.

– Що було найскладнішим для Вас у цій ролі?
– Найважче в ролі Дюранті було фізично мати такий вигляд, як у мене був на зйомках. Як і будь-яка людина, я трохи пихатий і намагався уникати дзеркал – не міг бачити себе. Це не той випадок, коли ви відправляєте друзям свої фотографії й говорите: «Подивіться, який чудовий вигляд я маю  в цьому образі». Але в цьому суть моєї роботи. Піджак, який надів на мене художник з костюмів, змушував мене рухатися певним чином, і я навіть не замислювався про це. Коли я заходжу  в спальню свого персонажа, я сприймаю все, що там є, як його невід'ємну частину. Наприклад, на стіні висить плакат Led Zeppelin, і глядач думає: «О, ось хто його герої». Я не вішав його на стіну, але я ніколи не борюся з речами, я працюю з цим на певному рівні. Можу подумати: «О, цей плакат тут давно, я просто не спромігся зняти його».

– Ви народилися в  сім'ї військових, але вирішили стати актором, чому? Це була Ваша пристрасть чи, можливо, це був тільки випадок?
– Це сталося випадково. У дитинстві я ніколи не думав про те, щоб стати актором: у моєму житті не було нікого, хто б цим займався, і мені було складно уявити, що люди це насправді роблять. Проте по материнській лінії багато моїх родичів займалися мистецтвом: живописом, скульптурою. У мене ж було прагнення стати письменником. Я був єдиною дитиною, дуже сором'язливою, не спілкувався з людьми. Ми часто переїжджали, і я звик бути «новачком». Сенс бути новою людиною в місті в тому, що ти можеш щось змінити в собі, правильно? Немає людей, які б знали тебе досить давно, щоб сказати: «Ти зараз не той, ким є насправді». Я міг приміряти різні образи. Наприклад, в Оклахомі я вирішив, що мене зватимуть Джон. Це моє перше ім'я, але мене так ніколи не називали, тому що так звуть мого батька. Джоном я був два роки. І в мене не було рідного брата, який би сказав мені: «Ні, ти не Джон, ти Пітер». Потім ми переїхали в Коннектікут і там я поводився так, немов я з Оклахоми. Я став одним з тих людей, з якими провів декілька років свого життя, і мої нові знайомі були вражені, наприклад, моїм знанням природи. Так що я завжди трохи займався акторством. Пізніше я захоплювався футболом, але в університеті мені довелося кинути гру через травму, і я брав уроки акторської майстерності. Коли я уперше вийшов на сцену, я побачив, що моя гра знайшла відгук у глядачів.

ПІТЕР САРСГААРД

 Народився 7 березня 1971 року в Іллінойсі на базі американських військово-повітряних сил. Акторську майстерність вивчав у Сент-Луїсі, закінчив університет імені Вашингтона. Починав грати в невеликих театральних постановках, а в 1995-му дебютував у великому американському кінематографі. Перші ролі Пітер Сарсгаард виконав у драмі «Мрець іде» і пригодницькому фільмі «Людина в залізній масці». Пізніше став номінантом на престижну американську кінопремію «Золотий глобус» за роль у фільмі «Афера».