Трейлери та відео

Вийшов другий трейлер стрічки «Номери»
З’явився офіційний трейлер українського фільму «Атлантида»

«Що скаже Джина Девіс?»

11.03.2019
об 17:39

На початку літа цього року в широкий прокат вийде документальний фільм This Changes Everything(«Це змінює все»), прем’єрний показ якого відбувся восени на кінофестивалі в Торонто. Стрічка створена в асоціації з Інститутом Джини Девіс і розповідає про те, як і чому в кіноіндустрії склалася нерівність стосовно жінок.
 

Багатьом поціновувачам кіно власниця престижної премії «Оскар» Джина Девіс відома передусім завдяки кінокартині «Тельма і Луїза», знятій у 1991 році Рідлі Скоттом за сценарієм Келлі Хоурі. У фільмі, який відразу набув статусу культового, Джина грає роль легковажної й привабливої домогосподарки на ім'я Тельма, що пускається берега зі своєю подругою Луїзою, у ролі якої знялася інша прославлена актриса Сьюзан Серендон. Розважальна поїздка в кабріолеті несподівано перетворюється на подорож двох подруг назустріч необмеженій свободі вибору й праву розпоряджатися не лише своїм життям, але й смертю. Фільм мав неймовірний успіх, його оголосили трохи не гімном фемінізму, а імена головних героїнь стали прозивними.

Але перш ніж Джина створила образ Тельми, яка прокричала очманілому чоловікові в телефонну трубку: «Я створена, щоб бути вільною!», актрисі довелося пройти власний шлях назустріч своїй героїні.
За іронією долі, свій «Оскар» Джина Девіс отримала не за роль Тельми, а дещо раніше, за роль другого плану у фільмі «Турист мимоволі», про який сьогодні мало згадують. Схоже, що привабливий образ веселої дресирувальниці собак, створений актрисою в цій кінокартині, підкорив багатьох своєю життєрадісністю й легкістю буття. Значущою виявилася назва іншого фільму, у якому молода актриса знялася в головній ролі, – «Земні дівчата легко доступні». А в «Тутсі», де відбувся її кінодебют, вона взагалі зіграла роль простакуватої актриси з мильної опери, що раз у раз з'являється на екрані практично напівголою. І хоча сама Джина Девіс починала свою кар'єру як модель, рекламувавши, зокрема, і білизну, їй важко докорити за легковажність. Небагато голлівудських акторів можуть похвалитися такими досягненнями, як у Джини. Крім того, що вона має диплом престижного університету Бостона, де закінчила акторське відділення, Джина Девіс ще є членом «Менси» – організації для людей з високим коефіцієнтом інтелекту. До неї входять люди, у яких цей коефіцієнт вищий, ніж у 98 % населення.

Джина виросла в невеликому містечку в штаті Массачусетс. Дівчинка досить рано виявила інтерес до музики: вона грала не лише на піаніно та флейті, але й на органі в місцевій церкві. У випускному році Джина за програмою шкільного обміну поїхала вчитися в Швецію, де опанувала ще й шведську мову. Проте навіть думки не було про те, що кмітлива дівчина з ямочками на щоках одного разу не лише створить культовий образ Тельми, але й стане однією з натхненників феміністського руху в Голлівуді. Крім того, тоді юна Джина була впевнена в тому, що феміністки руйнують основи світу. У будь-якому разі саме це вона прочитала в одному з американських журналів для сімейного читання, який передплачували її батьки. Ні, ставати феміністкою вона точно не збиралася. Хоча, знімаючись у кіно і на телебаченні, найуспішнішими для неї виявилися ролі незалежних жінок. Таких, наприклад, як роль жінки-президента в однойменному телесеріалі, зйомки якого, незважаючи на успіх, було припинено після виходу першого сезону.

Особисте життя теж било через край. Джина виходила заміж і розлучалася. Причому не один раз, а чотири. Одним з її чоловіків був Джеф Голдблюм, з яким вони познайомились на зйомках фільму «Муха». Їхній шлюб тривав лише три роки. Це була дуже красива пара: обоє високі, підтягнуті, яскраві й усмішливі. Говорять, що вони розлучилися друзями. Так чи інакше, але дітей Джина народила, коли їй уже виповнилося 46 років. Її первістком стала дочка, яку вона з її четвертим чоловіком Резою Джаррахі назвали Алізе, що перською мовою означає «вітер». Народження дівчинки й справді стало вітром змін у житті самої Джини.

Розпочалося все з того, що одного разу актриса захотіла подивитися з донечкою телевізор. Оскільки дівчинці на той час ще не виповнилося трьох років, то Джина вирішила особливо уважно поставитися до вибору телевізійної розваги для дитини. Актриса була дуже здивована тим, що більшість героїв, які з'являються на екрані в розважальних дитячих передачах, є представниками чоловічої статі. На перший погляд, здається, яка різниця, ким є ведмежа або мишеня в дитячій історії: хлопчиком чи дівчинкою. Головне, щоб історії були зрозумілими для дітей і мали розвиваючий характер, тобто щоб у них обігравалися ситуації, які дозволяють дітям пізнавати навколишній світ і самих себе. Але якщо в цих дитячих історіях жіночі персонажі або зовсім відсутні, або займають другорядне місце, то найімовірніше така сама модель закріпиться й у дитячих голівках.

 

Для Джини Девіс, як і для будь-якої мислячої людини, абсолютно очевидно, що соціальні установки про те, яка роль відводиться жінкам і чоловікам у житті, закладаються саме в дитинстві. Будучи матір'ю дівчинки, її не могло влаштовувати положення, що склалося в медійному просторі. І тому в особистих бесідах з представниками індустрії розваг вона щоразу починала розмову про недостатню репрезентацію жіночих героїв у дитячих передачах і фільмах. Але їй постійно наполегливо заперечували: мовляв, так було раніше, а зараз положення вже виправлене й тому немає приводу для занепокоєння. Тоді вона вирішила довести свою позицію за допомогою цифр і озброїлася секундоміром. Джина почала фіксувати екранний час персонажів однієї й іншої статі. Так було започатковано дослідження Інституту Джини Девіс з проблем гендеру в медійному просторі, створеного актрисою у 2004 році.

Відтоді Інститут значно розвинув свою діяльність і здобув безліч впливових партнерів серед різних корпорацій, зокрема таких, як Ford і YouTube. Водночас дослідження Інституту показують, що кількість жіночих персонажів у дитячих передачах і фільмах, як і раніше, втричі менша, ніж чоловічих. До того ж з усіх персонажів, наділених можливістю говорити на екрані, жіночі становлять лише 30 %. Враховуючи той факт, що часто діти залежно від віку проводять у медійному просторі в середньому 8 годин на день, шанс того, що саме звідти вони черпатимуть моделі для власної поведінки в суспільстві, досить великий. У документальному фільмі Джина Девіс як приклад приводить той факт, що після виходу в 2012 році фільму «Голодні ігри» і мультфільму «Хоробра серцем», у яких головні героїні стріляли з лука, кількість дівчат, що займаються цим спортом, різко зросла на 105 %. Беручи до уваги, що 80 % усього світового контенту в медійному просторі створюється в США, Джина Девіс справедливо зауважує, що саме на американських компаніях лежить відповідальність за те, чи відіб’ється на дівчатках пасивний (це у кращому разі) характер жіночих образів, який вони спостерігають на екранах, на їхньому уявленні про власну роль у реальному житті. І вона не єдина, хто стурбований ситуацією, що склалася. У документальному фільмі This Changes Everything про проблеми гендерної нерівності в медійному просторі, окрім самої Джини, міркують такі знамениті актриси, як Меріл Стріп, Джессіка Честейн, Кейт Бланшетт, Зої Салдана, Наталі Портман, Шерон Стоун і багато інших.

Кіно, як і будь-яке інше мистецтво, є відображенням реального життя. Можливо, саме в цьому й полягає секрет низької репрезентації героїнь. Адже жінки порівняно з чоловіками досі грають незначну роль у ключових питаннях керівництва компаніями і, таким чином, мають мало можливостей брати участь в ухваленні важливих рішень. І Голлівуд не виняток. Безумовною заслугою документального фільму This Changes Everything є спроба розібратися в причинах такої нерівності. У фільмі розповідається про те, що коли кінематограф тільки зароджувався, жінки були активно задіяні в створенні кіно. В еру німого кіно вони по всьому світу не лише знімалися в кіно, але й знімали фільми, писали сценарії, продюсували: Доротея Мітчелл, Олександра Хохлова, Дейзі Сілван. Цікаво, що тоді режисерів-жінок було більше, ніж сьогодні! Лоїс Вебер була однією з них.

У 1917 році вона заснувала власну продакшн-компанію, з якою підписала контракт студія «Парамаунт». Крім того, більшість сценаріїв писали жінки. З появою звукового кіно кіноіндустрія зазнала величезних змін. Усі зйомки почали відбуватися всередині студій. Студії, що мали найкращу фінансову підтримку, були здатні вибудувати довгострокові зв'язки з кіновиробниками, забезпечуючи їх сучасною технічною базою. Таким чином, їхня конкурентоспроможність значно підвищувалася. Великі банки почали інвестувати в розвиток кіностудій. Усе замкнулося на чоловічій ієрархії, безпосередньо пов'язаній з грошима. Студії, які очолювали чоловіки, поступово монополізували кіноринок. Як тільки професія режисера стала приносити значний дохід, вона перетворилася на чоловічу. Американська Гільдія режисерів була заснована в 1936 році виключно чоловіками. Дороті Арзнер тривалий час залишалася там єдиною жінкою-режисером. Таким чином, у Голлівуді надовго закріпилася чоловіча перевага, а жінкам відводилася декоративна роль на кіноекрані. Оскільки кіно створювалося переважно чоловіками, то саме вони визначали й чоловічі, і жіночі образи. Якщо чоловіки поставали в основному героями, то жінки, як правило, були тендітними, беззахисними створіннями, нездатними до самостійного життя. У Голлівуді роками формувався образ жінок, основними достоїнствами яких були зовнішній вигляд і здатність до спокушання. Таким чином, набагато важливіше було те, який вигляд має жінка, ніж те, що вона думає.
У зв'язку з цим дуже цікавим є тест перевірки художнього твору на гендерну упередженість, який дістав назву тест Бекдел. Він виник у середині 80-х років ХХ ст. і згодом став активно застосовуватися у світі кіно. Його суть полягає в тому, що у фільмі повинні виконуватися три умови: там є хоча б дві жінки; вони говорять одна з одною; говорять про що-небудь, окрім чоловіків. За період з 1946 по 2006 рік тільки 58 % фільмів пройшли цей простенький тест.

Статистика невблаганна, і не дивно, що дослідження Інституту Джини Девіс отримали не лише широке визнання, але й підтримку найрізноманітніших організацій. Багато керівників студій перш ніж затвердити проект для зйомок навіть стали запитувати своїх співробітників: «А що скаже з цього приводу Джина Девіс?». Уже тільки цей факт, безумовно, може стати приводом для урочистості. Але сама Джина Девіс, вивчивши досконально матеріали з цієї непростої теми, знає, що занадто часто в історії виникали прецеденти, коли здавалося, що ситуація зрушила з мертвої точки і тепер все зміниться. Часто після вигуку "Це змінює все!" усе залишається на своїх місцях. І тому Джина не збирається зупинятися на половині шляху. Ставши продюсером документального фільму, актриса докладає всіх зусиль для того, щоб його побачило якомога більше людей. Вона постійно зустрічається з журналістами й представниками кіноіндустрії, щоб донести отримані нею знання.

З Джиною Девіс ми зустрілися біля будівлі Асоціації іноземних журналістів Голлівуда. Неможливо повірити, що актрисі через декілька днів виповниться 63 роки. Її очі світяться, каштанове волосся струмує хвилями, обрамляючи її кругле обличчя, з якого майже не сходить чарівна посмішка. На ній грайлива сукня у велику біло-бордову смужку із зав'язаним на талії бантом-поясом. Її низький оксамитовий голос звучить упевнено й енергійно.

 

- Розкажіть про Ваше ставлення до документальних фільмів. Наскільки вони здатні змінювати думку людей про речі, про які вони до цього взагалі нічого не знали або знали досить мало?
- Я люблю документальне кіно. Цілком можливо, що це мій улюблений вид кінематографа, завдяки тій  дії, яку документальні фільми справляють на глядачів. Взагалі, мої улюблені фільми зазвичай ґрунтовані на реальних подіях (сміється) Тому не дивно, що мені подобається документальне кіно. Його можна порівняти зі світлом, яке раптом освітлює щось, що було для тебе приховано і про що ти, можливо, до цього не мала жодного поняття. За допомогою нього тобі відкривається правда, причому в неприкрашеному вигляді. 

 

- У процесі створення фільму Ви провели безліч інтерв'ю  з актрисами, режисерами, продюсерами. Яке з них Вам запам'яталося найбільше?
- Із понад 200 інтерв'ю найбільше запам’яталося, безумовно, інтерв'ю з Джоном Ландграфом, генеральним директором студії FX, у якому він зізнається, що дослідження про те, скільки відсотків серед режисерів, найнятих його студією, становлять чоловіки й скільки жінки, розплющило йому очі на проблему, про масштаби якої він навіть не здогадувався. І коли він почав не лише вивчати проблему зсередини, але й робити активні спроби змінити існуюче положення, то результати цих дій здивували не лише його, але й усіх навкруги. У 2018 році студія отримала 50 номінацій на «Еммі» у різних категоріях!

 

- Цікаво, що до цього він вважав себе феміністом. Наскільки ми вільні від стереотипів?
- Ми всі тією чи іншою мірою свідомо або підсвідомо упереджені в оцінці людей за статевою належністю. Цього важко уникнути. Тому дуже важливо робити активні кроки для протидії. Наприклад, я чула про те, як на одному дуже популярному фестивалі короткометражок в Австралії його організатори помітили, що лише 17 % відібраних для показу фільмів були зняті режисерами-жінками. Пару років тому організатори фестивалю вирішили провести експеримент і прибрали імена авторів з надісланих заяв. Здається неймовірним, але після відбору фільмів за таким правилом з'ясувалося, що відсоток чоловіків і жінок становив 50 на 50.

 

- Ви самі є організатором кінофестивалю. Не могли б розповісти, якими критеріями Ви керуєтеся, відбираючи фільми?
- Так і є, я практично Роберт Редфорд у спідниці (сміється) або Роберт Де Ніро. Словом, якийсь там Роберт. Наш фестиваль називається «Бентонвіль» і проходить у штаті Арканзас у другий тиждень травня. Цього року він відбудеться вже вп’яте. Нашим головним спонсором є Wal-Mart, тому ми єдиний фестиваль, який може собі дозволити гарантувати нашим переможцям дистриб’юцію фільмів. Нашою метою є підтримка жінок і представників меншин, які працюють перед або за камерою. При початковому відборі фільмів ми керуємося сімома критеріями, зокрема: хто виконує головні ролі, чи дотриманий баланс у ролях другого плану, хто самі творці та ін. Якщо фільм відповідає хоча б трьом з цих критеріїв, то він допускається до основного відбору. Я дуже задоволена результатами. Минулого року наш фестиваль відвідали 80 тисяч глядачів. А цьогоріч ми сподіваємося, що їхня кількість перевищить 100 тисяч!

 

- Наскільки, на Ваш погляд, важливий внесок окремої людини у виправлення ситуації, що склалася?
- Неймовірно важливий. Неможливо у зв'язку з цим не згадати вдячну промову Реджини Кінг на церемонії «Золотого Глобуса». У ній вона розповіла, що відтепер не лише сама стежитиме за тим, щоб у проектах, які розробляються нею, обов'язково половину співробітників становили жінки, але й закликала всіх інших, хто керує процесами наймання в будь-якій індустрії або має можливість впливати на ці процеси, робити активні кроки для залучення до роботи жінок. Як це робить, наприклад, Райан Мерфі, творець найуспішніших телешоу.

 

- А який стан справ з репрезентацією жінок в інших індустріях порівняно з кіноіндустрією?
- Пару років тому дослідники з університету Денвера оприлюднили дані про те, скільки жінок займають керівні пости в найрізноманітніших сферах: бізнесі, політиці, законодавстві, науці. З'ясувалося, що в середньому не більше ніж 20 %. Не може не дивувати, що становище практично однакове в найрізноманітніших сферах. Моє припущення полягає в тому, що саме таке співвідношення між чоловіками й жінками представлене  в медійному просторі. Тобто саме ми створюємо таку модель. Я майже впевнена, що якщо її змінити, а я сподіваюся, так це і буде протягом наступних десяти років, то ці зміни відіб'ються і в інших сферах.


- Тобто Ви впевнені в тому, що кіно має такий великий вплив на людей? У зв'язку з цим не можна не запитати, яку роль у Вашому житті зіграв фільм «Тельма і Луїза»?
- Значення цього фільму для мене дуже важко переоцінити. Він абсолютно точно змінив курс мого життя. Реакція на нього була просто приголомшливою. Ніколи ні до, ні після цього я не була частиною такого потужного нервового імпульсу, що торкнувся культури. До того ж я зрозуміла, наскільки рідко ми даємо жінкам можливість подивитися фільм, після перегляду якого вони вийдуть натхненними. І все тому, що вони змогли ідентифікувати себе з героїнями і з їхньою допомогою відчути неймовірні емоції, відчути свободу і радість буття. І хоча наші героїні в кінці фільму себе вбивають...ой, я видала кінець! (сміється). І навіть після цього жінки виходять з кінотеатру й кричать «Ура!», хіба це не дивно? Ми точно зробили все правильно!

 

- А які фільми з останнього кіносезону Вам сподобалися? Яким з них Джина дала б своє «добро»?
- Ось якщо говорити про фільми позаминулого року, то це точно була б «Диво-жінка». А стосовно минулого року, думаю, що «Чорна Пантера». Так, подивіться, якими там показані жінки! Це ж фантастика! До того ж їх там так багато. Так, це чудовий приклад!
 


Ексклюзивно для VGL cinema Лена Бассе, Лос-Анджелес