Трейлери та відео

Фестиваль французьких комедій: Коли все йде не за планом
Фестиваль комедій з французьким шармом

Режисер Анджей Секула: «Кожен кінематографіст має бути шаленим генієм»

19.07.2019
об 16:30

Американський режисер Анджей Секула закінчує в Україні зйомки свого нового хорора «Поки ми спали». Головну роль у стрічці виконала Даша Трегубова, а прем’єра кінокартини запланована на весну 2020 року.

 

АНДЖЕЙ СЕКУЛА
Народився у Вроцлаві (Польща) у 1954 році. У 1980-му перебрався в США, де спочатку знімав короткометражне кіно й рекламу. Першим повнометражним фільмом, над яким він працював як кінооператор, стали «Скажені пси» (1992) Квентіна Тарантіно. У 1995 році за операторську роботу в «Кримінальному чтиві» Секулу номінували на премію BAFTA. Про співпрацю з Анджеєм Квентін Тарантіно говорив: «Основною причиною, через яку ми взяли його, крім ентузіазму та любові до кіно, був той факт, що він здавався шаленим генієм. Порівняно з іншими роликами його роботи були десь посередині між хорошими й безперечно великими…».
1998 року Секула випустив свій повнометражний режисерський дебют – трилер Fait Accompli. Найвідомішою кінокартиною фільммейкера, над якою він працював як режисер, була драма «Куб 2: Гіперкуб» (2002). Нова картина Анджея «Поки ми спали» стала четвертою в його режисерській кар’єрі. А як оператор він відзняв майже 40 стрічок.

Очима саме цього кінематографіста ми побачили шедеври Квентіна Тарантіно «Кримінальне чтиво» і «Скажені пси», у яких він був оператором. Згодом він почав режисерську кар’єру, спеціалізуючись на трилерах і «жаховичках». У його новому фільмі сюжет побудовано навколо одержимості, релігійності й психічних розладів. Розголошувати детальну інформацію про «Поки ми спали» поки що суворо заборонено. Проте ексклюзивно для VGL cinema Секула відкрив деякі таємниці нової стрічки, а також поділився враженнями від роботи з Тарантіно.

Протягом усього інтерв’ю Анджей Секула не випускав з рук олівець, виводячи на папері геометричні фігури, схематичних чоловічків та абстрактні мережива ліній. Згодом  продюсер стрічки Юрій Карновський показав товсту кіпу малюнків Анджея, створених саме під час зйомок нового фільму, зауваживши, що він просто безперервно малює. От такі вони – люди перманентної креативності.

– Про що розповідатиметься в «Поки ми спали»?
– Цей фільм жахів про одержимість відрізнятиметься від багатьох інших жаховичків тим, що його сюжет наповнений несподіваними поворотами й специфічною автентичною містикою.

Моя робота над стрічкою почалася з того, що якось в Лос-Анджелесі мене познайомили з продюсером Юрієм Карновським, який запропонував мені цікавий сценарій. Знаєте, світ кіно тільки так і працює: хтось постійно зводить одного з іншим. Після цього ми обговорили з ним деталі проекту і так я опинився в ділі.

Я не можу вдаватися в подробиці сюжету стрічки. Можу лише натякнути, що «Поки ми спали» буде віддалено нагадувати такі фільми, як «Омен» (2006) чи «Той, що виганяє диявола» (1973). Проте наша стрічка буде ближчою до реальності. Я не можу назвати нашу кінокартину містичним жаховичком у чистому вигляді, адже між психічною хворобою й одержимістю дуже тонка межа.

Це такий собі повільний хорор з елементами трилеру й дуже інтенсивним сюжетом в дусі Хічкока. Хвороба головної героїні в стрічці починається, як дуже солодка цукерка, що ближче до розв’язки обертається гіркою отрутою.

– Хто зіграв головні ролі у Вашій кінокартині?
– Головну роль у стрічці виконала Даша Трегубова. Разом з нею ключові ролі зіграли Брайан і Лаура Грос, Джесі Кінг і Олівер Тревіна. Вони не надто відомі в усьому світі, проте це дійсно класні актори, які зробили собі імена на американських серіалах і невеличких кінопроектах. Я дуже задоволений цим кастингом. Раніше я багато разів працював над фільмами з мегазірками, проте співпраця з настільки великими іменами вносила додаткові виклики в робочий процес.

– Які Ваші враження від роботи з Дашою Трегубовою? Вона має величезний досвід роботи на телебаченні. Проте в її фільмографії лише кілька повнометражних стрічок. Робота на телебаченні та в повнометражному кіно – це ніби навантаження на різні групи м’язів. Чи вдалося їй спеціально для вашого фільму переналаштувати свій акторський інструментарій?

– Даша просто фантастична. Вона привнесла у фільм більше, ніж я очікував. Якби ви бачили, наскільки скрупульозно вона готувалася буквально до кожного епізоду. Вона завжди доповнювала образ своєї героїні несподіваними нюансами, рисами й деталями. Я зі свого боку лише корегував рівень емоцій, які вона виплескувала на екран. Я працював з нею, як з дуже досвідченою актрисою. Це свідчить про те, що вона настільки пластична, що може легко як працювати на телебаченні, так і вживатися в складніші образи, яких потребує кінематограф.

– Де відбувалися зйомки? І чи з’явилася у Вашому фільмі українська містика з перенесенням сюжету на нашу землю?
– Більшість сцен ми зняли в мальовничому селі під Києвом, що називається Лісники. Там стоять дуже красиві будівлі, які чимось навіть нагадують американські. Окрім того, цілу низку сцен ми відзняли на різних локаціях по Києву, тож глядачі впізнають у фільмі українську столицю. Від самого початку роботи над кінокартиною ми переписали сценарій і перенесли дію саме в Київ та околиці.

У «Поки ми спали» фігуруватимуть українські картини з елементами іконопису. Сюжет стрічки обертатиметься навколо одержимості, а ціла низка сцен у ньому перегукуватиметься з релігією. Проте я не можу сказати, що головний конфлікт картини розгортатиметься саме навколо цієї теми. Ми не надто будемо акцентуватися на цьому.

– Поділіться враженнями від співпраці з українськими кінематографістами?
– Раніше я багато знімав у найрізноманітніших країнах: Франції, Італії, Англії, США… І я не можу сказати, що робота в Україні чимось відрізняється від роботи в названих країнах. У вас надзвичайно професійні кінематографісти, які дуже оперативно вирішували будь-які питання. Знаєте, несподіванки під час зйомок фільму трапляються будь-де. Кожен з українських кінематографістів, хто співробітничав зі мною над цією стрічкою, може без проблем поїхати в Голлівуд, де працюватиме на рівні з тамтешніми професіоналами. 

– Ви починали свій шлях в повнометражному кіно зі співробітництва з Квентіном Тарантіно. Як працювалося з цим режисером?
– Це був надзвичайний досвід, у якому було багато позитиву. Під час створення своїх фільмів Тарантіно часто керувався інтуїцією, радився з колегами й детально обговорював кожну ідею. Завдяки тому що він переглянув тисячі фільмів, у Тарантіно виробилася унікальна кінематографічна інтуїція. Я не знаю, як він працює зараз, адже востаннє ми співробітничали десь 20 років тому. Можливо, відтоді щось змінилося.

– На Вашій сторінці у «Вікіпедії» наведено цитату Квентіна Тарантіно, що назвав вас «шаленим генієм». Як воно бути шаленим генієм?
– Ймовірно, Тарантіно сказав це про мене багато-багато років тому. Знаєте, кожен, хто працює в кіно, у якомусь сенсі має бути шаленим генієм. Мабуть, кожен кінематографіст, що береться за свій перший фільм, будь-що намагається зробити свою роботу так, щоб результат вийшов за межі нормальності. Будь-який винахід у кіно ґрунтується на сміливості кінематографіста, на його бажанні вразити глядача якимось несподіваним візуальним рішенням.

– У кінокартині «Скажені пси», що стала повнометражним дебютом і для вас, і для Тарантіно, є вражаюча перша сцена, у якій головні герої йдуть на справу. Цей епізод створено в уповільненій зйомці. Він розійшовся по всіх енциклопедіях кіно та багато разів цитувався в інших стрічках по всьому світі. Як народився цей кадр?
– Спочатку Квентін хотів зняти цю сцену з одного місця. Проте я запропонував йому в цьому епізоді стерти межу, що розділяє героїв стрічки та глядача. Для цього ми зробили камеру рухомою й створили ефект, при якому глядач немов іде пліч-о-пліч з головними героями. А саму модель цієї сцени зі «Скажених псів» ми взяли з популярного американського серіалу «Бонанца» (1956-1973). У тій стрічці знайомство з головними героями (батьком-ковбоєм та його синами) також відбувалося в подібний спосіб – уповільненою зйомкою з акцентами на кожному з персонажів. У своїй стрічці ми намагалися досягти не поетичної уповільненості, а додати пафосу кожному з героїв.

– Новий фільм Тарантіно «Одного разу в Голлівуді» представили на нещодавньому Каннському кінофестивалі. Журналісти прослідкували, що переважна більшість фільмів, що потрапили в програму цього кінофоруму, була знята кінокамерою Arri Alexa mini. У вас надзвичайний досвід роботи оператором. У чому переваги саме цієї кінокамери?
– Незважаючи на те що цифрові камери надають дуже хороші можливості для фільмування, я все ж лишаюся пошановувачем плівки. Однак востаннє мені пощастило попрацювати з плівкою майже три роки тому. Це було комерційне відео. Проте маю визнати, як би я не сумував за плівкою, цифрові камери знімають дуже якісно. Власне, на Arri Alexa mini ми зняли хорор «Поки ми спали». І ми з продюсерами дуже задоволені результатом.

– Одного разу відомий кілер зізнався, що пішов у кримінальний світ саме після того, як подивився фільми Тарантіно. Того вбивцю настільки вразили всі ці круті хлопці з красивими пістолетами, модними костюмами та шикарними автівками в стрічках, що він і сам захотів таким стати. У своїх фільмах Ви завжди показували жорстокість та кримінал дуже красиво. У поганих хлопців з ваших стрічок направду закохуєшся. А що, як одного разу Ви дізнаєтеся, що якийсь убивця почав відправляти людей на той світ, надихнувшись саме Вашими фільмами?
– Звичайно, мене б дуже засмутило таке зізнання. Однак, знаєте, досить важко прослідкувати саме таку залежність між власне моїми фільмами та вчинками людини. Адже на нашу поведінку впливає безліч факторів. Чи дійсно я зможу повірити такому зізнанню, що от жила собі людина, нікого не чіпала, а потім подивилася саме моє кіно і – КЛАЦ! – почала вбивати людей. Звісно, повірити в таке дуже важко.

Проте, звичайно, один і той самий фільм може нашкодити одним глядачам, а інших надихнути. До того ж не треба забувати, що я створюю кіно для розваги. Легкі фільми, які дивляться, щоб отримати враження. На жаль, у мене немає змоги вплинути на те, що окремі люди можуть зробити настільки некоректні висновки з моїх стрічок і настільки брутально перекрутити їхній зміст. Це нагадує ситуацію, коли жінка, йдучи по вулиці, посміхнулася незнайомому чоловікові, а той згодом її зґвалтував і у своє виправдання сказав, що вона його спровокувала.