Трейлери та відео

Навесні кінотеатри покажуть історію першого гангстера-міленіала
У «Жовтні» розпочався «Кіноклуб італійської класики»

Реджина Кінг: королева любить свій колір

16.01.2021
об 13:24
Автор: Лєна Бассе

15 cічня відома американська актриса, режисерка та продюсерка відсвяткує 50-річний ювілей. Будучи володаркою дорогоцінних статуеток, серед яких і «золотий глобус», і золотий лицар по імені «оскар», вона дійсно по праву носить королівський статус у голлівуді. Реджина, як справжня королева, не тільки любить свій колір (неписане правило в шахах), але й служить йому на повну силу свого таланту й невичерпної енергії. Це довів фільм, який вона зняла цього року як режисерка. «одна ніч у маямі» став, за її ж словами, «любовним посланням чорношкірим людям». А його прем’єра відбулася на венеціанському кінофестивалі. Неймовірно, але це був перший фільм, показаний за всю історію найстарішого у світі міжнародного кінофестивалю, режисером якого є представниця афроамериканців.

Стати королевою їй було накреслено з народження. Хоча її батько й був простим електриком, але, безперечно, мав, якщо не здатність передба- чати майбутнє, то почуття гумору напевно. Лише королівського пріз- вища йому здалося недостатньо для первістки, і він вирішив посилити його ім’ям Реджина, що латиною означає «Королева». Утім, коли через чотири роки в Реджини народилася сестра, її теж нарекли «Королевою», але вже по-іспанськи – Рейна. Подорослішавши, сестри продов- жили батьківське починання, зареєструвавши свою продюсерську компанію під назвою Royal Ties («Королівські зв’язки»), не забувши при цьому в логотипі й про корону.

Як відомо, у шахах королева – найсильніша фігура, яка може переміщатися на будь-яку кількість полів у будь-якому напрямку по прямій. Перш ніж набути такої свободи, Реджині довелося пройти чималий шлях на шахівниці. Акторську кар’єру вона розпочала в підлітковому віці, отримавши роль дочки головної героїні в комедійному серіалі «227». З одного боку, дівчині пощастило, що завдяки інтересу глядачів серіал про історії мешканців будинку під номером 227 проіснував цілих 5 сезонів. Але саме через це образ зухвалого підлітка прикріпився до юної актриси настільки міцно, що, незважаючи на багатий досвід, їй далеко не відразу вдалося переконати продюсерів у тому, що її акторське амплуа не обмежується лише ситкомом. Зйомки в драматичному фільмі «Хлопці Південного централу» разом з такими акторами, як К’юба Гудінг мол., Лоренс Фішберн і Анжела Бассет стали для молодої дівчини тим самим кінодебютом, після якого почалося її сходження до всесвітнього визнання. Справжнім проривом при цьому була її участь у 1996 році у фільмі «Джеррі Магуайер», де вона настільки переконливо зіграла героїню, яка підтримує чоловіка, що на довгі роки стала взірцем екранної дружини.

У реальному ж житті роль дружини для Реджини Кінг була не настільки успішною. Їх шлюб з актором Іеном Олександром розпався після 10 років спільного життя. Тривалий час після цього колишнє подружжя було не здатне навіть на звичайну розмову, не кажучи вже про нормальні відносини між двома людьми, у яких підростає спільна дитина. Допоміг їм налагодити стосунки, як не дивно, саме їхній син, який був названий на честь свого батька. Пізніше Реджина зізналася в одному з інтерв’ю:

«Мої батьки розлучилися, коли мені було 8 років, тому я добре знаю, як відчував себе наш син. Нічого хорошого, якщо чесно».

Що й казати, час біжить, і Іен Олександр молодший 19 січня вже відзначить 25-річчя. Таким чином, січень у королівському будинку обіцяє бути насиченим на ювілейні святкування. Ось тільки відбудуться вони, найімовірніше, без численних гостей. Це ще раз доводить, що королям і королевам далеко не все під силу. Хоча вплив на своє оточення вони все ж мають великий.

Продовжуючи аналогію з шаховою грою, не можна не згадати просте правило розставляння фігур на дошці: королева любить свій колір і тому ставиться на поле відповідно до своєї масті. Звичайно, за свою 35-річну кар’єру Реджині довелося брати участь у створенні найрізно- манітніших проєктів, як у головних ролях, так і в ролях другого плану, розповідаючи при цьому не тільки історії темношкірих героїв.

Досить згадати такі фільми, як «Блондинка в законі 2» або «Історія Попелюш- ки», у яких по-новому проявився її комедійний талант. Але яскрава та незабутня Реджина завжди прагнула скористатися наявними мож- ливостями, щоб знову й знову розповісти світу про потреби та споді- вання чорношкірого населення, яке, крім інших життєвих негараздів, постійно стикається з проблемами, викликаними расизмом. Досить згадати її участь у створенні телесеріалу «Американський злочин», кінофільму «Сім секунд» і мультиплікаційного серіалу «Гетто», у якому вона озвучувала відразу двох персонажів. Справжнім подарунком для Реджини стало запрошення в 2018 році Баррі Дженкінса для участі в екранізації роману «Якби Біл-стріт могла заговорити», написаного відомим американським борцем за права людини Джеймсом Болдвіном. Вона виконала у фільмі роль жінки, чия юна донька вагітна від хлопця, якого помилково звинуватили в зґвалтуванні незнайомки. Незважаючи на всю драматичність сюжету, цей фільм насамперед про кохання. Коли дівчина приходить з визнанням до своєї матері, то героїня Реджини заспокоює її словами: «Пам’ятай, що тебе сюди привело кохання. І якщо ти йому довірялася досі, то без паніки! Довірся йому до кінця». За створення образу матері Реджину Кінг було нагороджено такими престижними нагородами, як «Золотий Глобус» і «Оскар».

Загальне визнання дозволило актрисі здійснити свою давню мрію: минулоріч вона зняла як режисер фільм «Одна ніч у Маямі». І хоча до цього їй уже доводилося бути режисером декількох епізодів на зйом- ках таких телесеріалів, як «Бути Мері Джейн» і «Скандал», можливість стати творцем повнометражного фільму – надзвичайно важлива по- дія для Реджини. В однойменній п’єсі Кемпа Поуерса, за якою вона і зняла фільм, з’єдналися відразу чотири історичні особистості, близькі її серцю. Сюжет стрічки розвивається під час зустрічі борця за права

чорношкірих Малькольма Ікс, боксера Мухаммеда Алі, легендарного гравця американського футболу Джима Брауна й соул-музиканта Сема Кука, яка цілком могла б статися в лютому 1964 року в Маямі. Саме тоді відбувся поєдинок з боксу, у якому Мухаммед Алі здобув перемо- гу над іншим чорношкірим боксером Сонні Лістоном. Усіх їх зіграли молоді актори-початківці. За словами Реджини, на створення цього фільму її надихнула можливість зробити цих чотирьох легендарних особистостей представниками всіх чорношкірих людей. Не тільки тих, з ким особисто знайомі творці фільму, а і їхніх друзів, членів сімей. Їй було важливо показати це насамперед самим чорношкірим, щоб вони побачили себе з боку, як вони говорять і що відчувають. Фільм «Одна ніч у Маямі» був показаний на Венеціанському кінофестивалі у вересні цього року. І хоча він увійшов до позаконкурсної програми, це перший фільм, знятий афроамериканським режисером, який було представлено на найстарішому міжнародному кінофестивалі. У це важко повірити, але це дійсно так.

Наша ж аудієнція з Реджиною відбулася ще до того, як світ натиснув на «паузу», і до фестивалю у Венеції. У кінці серпня минулого року гля- дачі тільки починали з непідробним подивом стежити за пригодами її героїні Анджели в телесеріалі «Вартові». І хоча дія цього супергерой- ського телесеріалу розгортається в альтернативній реальності, вона тісно пов’язана з історичною різаниною в Талсі, що сталася в 1921 році. Анджела, як і інші герої, змушена приховувати своє обличчя під маскою. Коли ми зібралися в лос-анджелеському готелі London, ще ніхто не знав, що за рік майже такі самі маски стануть для всіх невід’ємним повсякденним атрибутом. І тим цікавіше згадувати, як актриса розповідала нам про те, як вона відчувала себе в ролі супергероїні. Красива, яскрава, Реджина миттєво привертає до себе увагу. Навіть у тих, хто не знайомий з її екранними роботами, часто виникає відчуття, що вони вже її десь бачили. Можливо, це пов’язано з тим, що в її зовнішності є певна схожість з Мішель Обамою. Недарма актрисі не раз говорили, що вона точно ще зіграє її роль у майбутньому.

– Як ви опинилися у «Вартових»? Ви мріяли коли-небудь зіграти су- пергероїню чи ця пропозиція стала для вас швидше несподіванкою?

– І те, й інше. З одного боку, ця пропозиція застала мене зненацька, а з іншого – у мене вже давно визрівали думки з цього приводу, і я про них навіть відкрито заявляла. Пам’ятаю, як кілька років тому, відразу після закінчення зйомок телесеріалу «Американський злочин», ми з його твор- цем Джоном Рідлі й актрисою Фрідою Пінто, яка знімалася в мінісеріалі «Партизанська війна», брали участь в інтерв’ю, організованому журна- лом Variety. Тоді я була одягнена в чорний лаковий комбінезон і дійсно була схожа в ньому на супергероїню. Я навіть розмістила в соцмережі свою фотографію й підписала її: «Marvel, DC, чекаю на ваші пропозиції!» (Сміється) Тоді я ще не могла навіть уявити, що вже через пару років отримаю запрошення від DC Comic.

– Чим вас найбільше зацікавила ваша героїня Анджела?

– Мені неймовірно пощастило. Незважаючи на те що серіал базується на серії коміксів, що побачили світ ще в 1987 році, моя героїня була придумана Деймоном Лінделофом спеціально для цього серіалу. Будучи пер- шою й поки єдиною виконавицею цієї ролі, мені не потрібно було продовжувати певну супергеройську лінію, я могла бути вільною у своєму артистичному виборі. Описуючи свою героїню, перше, що мені спадає на думку, це визначення дуалізму. Звичайно, вона носить маску, але насправді масок у неї набагато більше. І це здорово вписується в концепцію опису людської природи. Адже всі ми тією чи іншою мірою носимо різні маски залежно від обставин. Коли глядачі вперше знайомляться з Анжелою, вони навіть гадки не мають, що вона постає перед ними в одній з них. І мені, як актрисі, дуже цікаво поступово, одну за одною знімати маски, що допомагають моїй героїні захистити саму себе, своїх рідних і друзів. На мій погляд, це прекрасна метафора, яку я можу застосувати і до самої себе. Іноді це добре, а іноді – погано.

– Крім захисної маски, Анджела, як і належить супергероїні, готова кинутися в бій і в разі потреби дати гідну відсіч. Напевно, не обійш- лося без спеціальної фізичної підготовки?

– Мені хотілося б сказати, що я завжди готова до таких зйомок! (Сміється) І дійсно, я в досить хорошій фізичній формі. Я щодня займаюся фізичними вправами, ходжу в походи. Правда, моєму собаці нещодавно виповнилося 14 років, а для такої великої породи це досить солідний вік.

Тому тепер наші прогулянки з ним уже зовсім не ті, що були раніше. Але мій головний козир – це взаємодія з дублеркою і координаторкою бій- цівських сцен. Мені пощастило, Садіква дуже схожа на мене у фізичному плані, а її підготовка набагато краща за мою. Завдяки відпрацьованій хореографії, наша техніка «дзеркального відбиття» спрацьовує чудово. Насправді, мені набагато важче справлятися з емоційною складовою бойових сцен, ніж із фізичною. Часом це настільки тяжко, що не обходиться без подальшої емоційної розрядки.

– Чи не могли б ви пригадати про роботу у фільмі «Якби Біл-стріт могла заговорити», яка кардинально відрізнялася від роботи у «Вартових»?

– Будучи шанувальником творчості Джеймса Болдвіна, я була неймовір- но схвильована можливістю взяти участь в екранізації його роману. До того ж для Баррі Дженкінса цей фільм був мрією його життя. Адже він зняв «Місячне сяйво» тільки для того, щоб йому довірили зйомки «Якби Біл-стріт могла заговорити». Але навіть після того як «Місячне сяйво» був нагороджений «Оскаром», я не відразу дала згоду на зйомки. Мені, як акторці, надзвичайно важливо взаєморозуміння з режисером. І тому я хотіла якомога більше дізнатися про цю молоду талановиту людину. Я захотіла побачити його більш ранню стрічку «Ліки від меланхолії». Цікаво, що поки мої помічники шукали копію для перегляду, я сама випадково натрапила в телевізійній програмі на фільм, у якому мене зачарували чорно-білі кадри з обличчями на весь екран. Я й гадки не мала, що див- люся той самий фільм Баррі Дженкінса, який я шукала. Це була просто містика якась. Розумієте, я з тих, хто вірить, що не артист обирає роль, а роль обирає артиста.

– Ця роль принесла вам такі престижні нагороди, як «Золотий Глобус» і «Оскар». Цікаво, де ви їх зберігаєте?

– Вони зберігаються в моєму кабінеті. У ньому дві протилежні стіни облаштовані полицями. На одній це полиці з книгами, а на інший – мої світлини й нагороди. А робочий стіл стоїть посередині між ними таким чином, що трофеї розташовуються за моєю спиною, а книги – попереду мене. Саме книги нагадують мені про те, скільки всього ще попереду потрібно пройти.

 

Читайте також:

Інтерв'ю

Беатріс Крюгер: «Академія та деякі режисери не хочуть визнавати кастинг-директорів»

Локальні кастинги для декількох фільмів Бондіани, співпраця з Вуді Алленом, Весом Андерсоном, Спайком Лі, Томом Тиквером та іншими відомими режисерами – лише частина того, що встигла зробити за час своєї кар'єри кастинг-директорки Беатріс Крюгер. Крім того, вона входить до складу Американської академії кіномистецтв (так-так, тієї, що роздає «Оскари») і може похизуватися ще цілою низкою регалій та досягнень. Наприкінці серпня Беатріс Крюгер запросили як лекторку на Форум кастинг-директорів – галузеву подію, де обговорювалися контроверсійні питання галузі. На лекції Беатріс розповіла про роботу кастинг-директора на міжнародних ринках і конфлікт інтересів при суміщенні професій кастинг-директора й агента. Проблема існує й на українському ринку. Під час інтерв'ю ми поговорили з Беатріс про те, чому бути кастинг-агентом погано, про роботу з відомими режисерами, особливе ставлення до акторів-зірок і боротьбу за визнання кастинг-директорів професійною спільнотою.

09.10.2020
об 17:25

Новини

Рой Андерссон: «Жартувати про елементи повсякденності, на табуйовані теми – це цікаво»

Шведський режисер Рой Андерссон розповів про своє становлення, чому обрав кар’єру в кіногалузі, а не живописі, торкнувся теми віри й забобонів, а також про відчуття суму через отримання нагород і не тільки.

28.10.2020
об 16:11

Інтерв'ю

Він Дізель: «Я суперщаслива людина!»

Зустріч з Віном Дізелем – це завжди подія, яка розвивається за власним, часто непередбачуваним сценарієм. Актор, який вдихнув життя в образи неземного мініатюрного грута з «Вартових Галактики» і більше ніж земного бравого гонщика Домініка Торетто з «Форсажу», ніколи не приходить на зустріч один. Він завжди й усюди з друзями та помічниками, що, втім, одне й те саме. Але найжахливіше, Він Дізель майже ніколи не приходить вчасно. Він вривається, як вихор, коли вже втрачаєш будь-яку надію на інтерв'ю. При цьому на його обличчі посмішка, гучний низький голос не потребує рупора, а на футболці зазвичай можна прочитати якийсь крутий напис. На попередній зустрічі в Лас-Вегасі на ньому була футболка з написом: «У мене немає друзів, у мене є сім'я». Цього разу на зустрічі в лос-анджелеськом готелі London на його широких грудях красувалася біла футболка з контуром карти Європи та написом на рукаві «Одна раса».

30.09.2020
об 13:13

Інтерв'ю

Клінт Іствуд: «Залишатися в сідлі»

Легенді американського кінематографу Клінту Іствуду 31 травня виповнилося 90!

17.07.2020
об 15:42