Трейлери та відео

З’явився фінальний трейлер стрічки «Безславні кріпаки»
Новий мультфільм від Disney: Магія, довіра та дракони

Микола Береза: «Найважливіше для мене – люди, з якими я вирушаю в кіноподорож»

29.09.2020
об 16:48
Автор: Ярослава Наумова

Актор Микола Береза вже «двічі червоний» українського кінематографу: на екрани виходить приквел «Червоний. Без лінії фронту» про життя героя до ув’язнення, формування його особистості та ідеологічних поглядів. Про зйомки в стрічці, роботу над юнацьким вогником в очах, поєднання театру та кіно, омріяну роль та улюблені «карантинні» серіали Микола Береза розповів VGL cinema.

– У новому фільмі ви втілили Червоного в період до того, як він потрапив до сталінських таборів. Як це, грати персонажа, про подальшу долю якого глядач уже все знає? З акторської позиції це складніше чи легше?

– Для актора завжди всі карти щодо свого героя відкриті. Він знає, чим усе закінчиться. Якщо не знає щось про героя – продумає, дофантазує, що відбувається до початку історії й що відбудеться з ним після останнього кадру фільму. Тож з акторської позиції це не є перепоною, а радше лише додатковими точками координат: вони дозволяють вибудовувати роль з огляду на майбутнє героя.

 

– Один і той самий персонаж у «Червоному» та «Червоному. Без лінії фронту» навіть візуально на постері дуже сильно відрізняється: заміст зеківської роби елегантний костюм і капелюх. Як переходили від табірного до цивільного життя свого героя?

– Для мене зрозуміло, що перебування Червоного в таборі дає своє загострення, свою специфіку, акторську поживу для вибудови образу, його лінії та внутрішньої послідовності. Не можу сказати, що реалії цивільного життя Червоного простіші чи складніші, ніж табірні – вони просто інші. Але найбільший виклик для мене був віковий. Зокрема, як у теперішньому моєму віці зануритися в юнацький максималізм, притаманний періоду студентства. Адже такий період я особисто давненько пройшов. І от спровокувати в собі «юнацький вогник в очах» – це був акторський челендж. Як глобально в проєкті, так і в кожній сцені маєш знаходити планку, якої мусиш досягнути. Тож загалом з образом у «Червоному. Без лінії фронту» на перший план для мене вийшло нашукати дух юнацтва. Коли все попереду і світ пробується на смак, коли відбувається перехід в доросле русло, кристалізація ідеологічних і людських поглядів. Все ж таки мова йде про 10-15 років різниці, а не лише про зміни з табору на цивільне життя.

− Для фільму «Червоний» 2017 року вам довелося схуднути на 10 кг. Чи тут потрібні були подібні жертви?

– Тут навпаки. Коли я входжу в знімальний процес, то готуюся на ментально-психологічному рівні, але водночас і тіло включаю, бо воно теж стає повноцінним інструментом для перевтілення. І тут так само я почав трішки собою займатися, звертати увагу на харчування, худнути, але мене гримери відразу зупинили. «Ні-ні, жодних схуднень, Червоний-студент не може бути таким самим, як Червоний-в’язень, він має «пашіти соком» (сміється).

 

– Ви вже не перший рік із Червоним, а отже, певним чином «зріднилися»: що для вас у цьому персонажі найголовніше? Яку рису ви намагалися схопити, щоб образ став зрозумілим та живим?

– Про юнацький максималізм я вже сказав. Коли згадую роботу над Червоним, розумію, що дуже чітко зчитував для себе його вразливість стосовно різних ситуацій. Це не означає, що Червоний піддається обставинам, натомість його вразливість, гіперемоційність провокує гострі реакції, фідбек.... Це як антипод інертності.  Розкручуючи з авторами й режисером психологію персонажу, ми знаходили пояснення, що це може бути пов’язане з непростими стосунками з батьком. Отже, якщо узагальнювати, що спрацьовує в персонажі, – внутрішній момент вразливості, легкозаймистість, непоступливість. І формується все це в юному віці, коли він тільки по-дорослому відкриває світ і намагається зрозуміти, хто є хто. Залежно від сцен це має різний вигляд, може зчитуватись або ні, але я зрозумів його саме так.

 

− Ви згадали, що окремо працювали з авторами над більш глибоким розумінням свого героя.

− Так, це нормальна практика. Адже ти отримуєш драфт сценарію, у процесі роботи щось там з’являється, щось зникає, і чому так відбувається – можна з’ясувати у автора. Як і те, що саме він мав на увазі, які мотиви передбачав. Ми збиралися на читки,  разом проговорювали, профантазовували, слухали думку режисерів проєкту Зази Буадзе та Тараса Ткаченка, свої рефлексії додавали... Але незважаючи на ретельну підготовку, коли заходиш у зйомки й починаєш працювати зі сценою – щось народжується тут і зараз, щось провокує дискусію, виникають несподівані нюанси. Це магічний живий процес. Може, це й парадоксально прозвучить, але для мене один із цінних моментів у кіно – акт співтворення. Зрозуміло, шо кожен відповідає за свою ділянку роботи, але все одно, мова йде про історію співтворення між людьми.

 

– А із самого процесу фільмування, що вам запам’яталося найбільше?

– Почали фільмувати в лютому, і кілька днів було справді критичних. Два дні в Бережанах, під 30 градусів морозу, а костюм не обов’язково передбачав такі погодні умови... Ще пам’ятаю гору в Кременці, яка продувалася вітром на мороз, і коли треба стріляти, пальці замерзають і не слухаються... У той момент проклинаєш все, а потім згадуєш з посмішкою.

 

– У вашій фільмографії чергується авторське кіно та комерційне. Де ви відчуваєте себе комфортніше і чи взагалі для вас мають значення такі категорії під час вибору проєктів?

− Я вже чітко розумію, що незалежно від того, мова йде про кіно чи театр – найважливіше завжди люди, з якими я в цю подорож вирушаю. Первинно для мене при відборі – режисер, актори, ті, з ким я буду працювати. Зрозуміло, що є ще матеріал, тема, про що кіно, але  я все ж звертаю більше уваги з ким, а не що і куди йти. Я звик довіряти: якщо з хорошими людьми рушаєш у кіномандрівку – є впевненість, що вони виведуть на добру дорогу. Я відчуваю різницю в роботі з комерційним або авторським кіно, є своя специфіка, але я не стільки обираю між напрямами, як ставлю для себе питання: що я для себе, як для актора, можу взяти від проєкту, який виклик стоїть, якої планки досягнути... Якщо я відповідаю собі на ці питання, тоді супер, треба погоджуватись. Гірше, коли не можеш знайти відповіді.

 

− Як вам вдається поєднувати кіно і театр (Микола Береза – актор, ре(Микола Береза – актор, режисер і ексдиректор Львівського академічного театру ім. Леся Курбаса. – жисер і ексдиректор Львівського академічного театру ім. Леся Курбаса. – Ред.) Ред.)?  І чи передбачаєте ви, що із збільшенням пропозицій у кіно вам все ж доведеться обирати?

− Ситуація з кіно дійсно поліпшилась в останні роки, і дай Бог, щоб і надалі все розвивалося. Але кіноіндустрія ще не настільки розвинута, щоб завантажити роботою повністю. До того ж я у Львові, а більшість  кіноакторів крутиться у Києві. Якщо б я був театральним актором у Києві, ймовірність потрапляння в кінопроєкти в мене була б більша. Є ще низка причин, через які я поки що не дуже переймаюся питанням, чи вистачить мені часу на театр (посміхається).

− Ви свідомо уникаєте серіалів?

– Пригадую, що після зйомок у «Червоному» пішло багато пропозицій серіалів. Левова частка запропонованих знімалася російською мовою, а для себе я вирішив, що мені не хочеться доєнуватися до збільшення російськомовного контенту,  якого й без того предостатньо. Тож такі пропозиції я відсікав. Україномовних траплялося дуже мало, і щось з ними не складалося.

 

− Чи не побоюєтесь після Червоного стати заручником «героїчного» образу?

– У мене внутрішній виклик зараз зіграти роль антигероя. Я навмисно не звужую територію, який саме образ. Дійсно, до мене чіпляються ролі переважно позитивні. А хотілося б спробувати себе в амплуа яскраво вираженого негідника.

 

– Які фільми справили на вас враження за останній час? Чи використали для кінодозвілля карантин?

– Зізнаюсь, на карантині почав зловживати іноземними серіалами: їх багато й вони високої якості. З останніх сподобався серіал «Звичайні люди»: оригінальний погляд на стосунки, він ближче до артхаузу. З комерційних  за картинкою, сценарієм зачепив серіал «Неймовірна місіс Мейзел», про жінку стендап-коміка. Між серіалами вдалося подивитися за порадою кінофільм «Платформа»:  наукова фантастика, певною  мірою притчева історія, яка чимось нагадала мені за духом Самуеля Беккета.

Читайте також:

Інтерв'ю

Олег Сенцов: «У моїх планах 5 фільмів за 5 років»

Free Sentsov за останні 5 років стало майже мантрою для кінематографістів з усього світу. У кампанії зі звільнення незаконно ув’язненого українського режисера об’єдналися найвизначніші кінодіячі сучасності, а публічні звернення, акції на підтримку, присвяти та промови супроводжували всі найбільші кіноподії. «Жити і знімати кіно», – прокоментував Сенцов найближчі плани відразу після звільнення. Уже рік Олег Сенцов на свободі, і кіно в його житті присутнє. Станом на осінь 2020 на кіноекрани України виходить фільм «Номери» за його однойменною п’єсою, а сам Сенцов розпочинає фільмування повнометражної стрічки «Носоріг» (цей проєкт переміг на пітчингу держкіно ще далекого 2012-го). Про кінопроєкти, шаблони та штампи, власний танк і стосунки з кіноспільнотою – в інтерв’ю VGL cinema.

23.09.2020
об 13:34

Інтерв'ю

Михайло Іллєнко: «Викласти весь архів «Відкритої ночі» у загальний доступ неможливо, але нам під силу зробити дещо цікавіше»

Один клік – і повне занурення у віртуальний космос. Пливучи зоряним небом, розглядаємо зображення навколо себе, поринаємо у сферичні відео. У них прихильники кінофестивалю «Відкрита ніч» впізнають сюжети стрічок, які точно бачили в різні роки, сидячи просто неба та насолоджуючись коротким метром режисерів, які попри юний вік подають великі надії. Сьогодні ми знаємо, що колишні дебютанти виправдали очікування й продовжують фільмувати та отримувати визнання від журі кінофестивалів по всьому світу. Однак перший свій кіноприз вони отримали саме на «відкритій ночі», яка нині вирішила розширити свої горизонти й підкорити онлайн-всесвіт з новим проєктом «Відкрита ніч. Зоряний прискорювач». Звісно, VGL сinema не міг оминути увагою інновації, тож з перших вуст автора «Зоряного прискорювача», режисера та ініціатора кінофестивалю для студентів-режисерів Михайла Іллєнка ми дізналися, як народилася така цікава ідея, як вона працюватиме на практиці та епізоди яких фільмів побачимо у віртуальному світі «Відкритої ночі».

25.09.2020
об 12:40

Інтерв'ю

Єгор Трояновський: «Важливе бажання людей – здійснювати свої творчі мрії, і щоб це виливалося в якісні фільми»

Вже у вересні в рамках національної конкурсної програми Одеського міжнародного кінофестивалю відбудеться прем’єра документального повнометражного фільму Єгора Трояновського «Бєс» про українського добровольця, зниклого безвісти на Донбасі. За сюжетом у 2014 році головний герой Олексій Кудрявцев потрапив у полон до бойовика Ігоря «Бєса» Безлера. Батько намагається знайти свого сина – живого чи мертвого, але головна його мета – помститися «Бєсу». Напередодні виходу на екрани Єгор Трояновський розповів VGL cinema, що привело його в документальний жанр, фільми яких режисерів вплинули на його становлення та про те, як виникла й реалізовувалася ідея створити документальний фільм навколо воєнної теми.

22.09.2020
об 12:33

Новини

Роман Балаян: «Завжди мріяв знімати чорно-біле кіно»

Відомий український режисер Роман Балаян поділився з глядачами 11-го ОМКФ думками про кольорові плівки, різницею між кіно і фільмами, а також розповів, чому не хоче виставки, присвяченій його відомій картині «Польоти уві сні і наяву».

28.09.2020
об 15:45