Трейлери та відео

Перші кроки Микити Лиськова: Як «Птахи» додали впевненості аніматору
У ретроспективи «Відкритої ночі» з’явилося промо

Клінт Іствуд: «Залишатися в сідлі»

17.07.2020
об 15:42
Автор: Лєна Бассе

Легенді американського кінематографу Клінту Іствуду 31 травня виповнилося 90!

 

Клінтон (Клінт) Іствуд-молодший (англ. Clinton «Clint» Eastwood, Jr., народ. 31 травня 1930 року, Сан-Франциско, Каліфорнія, США) – американський кіноактор, кінорежисер, композитор. Володар п'яти нагород Американської кіноакадемії: чотирьох премій «Оскар» у номінаціях «Найкращий режисер» і «Найкращий фільм року», а також «Нагороди імені Ірвінга Тальберга» за продюсерський внесок у кіномистецтво та Національної медалі США в галузі мистецтв (2009). Командор ордена Почесного легіону, командор ордена Мистецтв і літератури (Франція), офіцер ордена Мистецтв і літератури (Франція), нагороджений орденом  Вранішнього сонця 3 ступеня, володар премій «Золотий глобус» (1989, 1993, 2005), «Сезар» (1998, 2004, 2006, 2010), «Золотий лев» (2000).

 

Про цю людину хочеться говорити цифрами й цитатами. Він так багато зробив для американського та світового кінематографа, що іноді не віриться, що це до снаги одній людині. Вихідець з робочої сім'ї, батьки якого працювали на заводі, він назавжди вписав своє ім'я в історію кіномистецтва. Будучи нащадком перших англійських переселенців, він не лише втілив на екрані власних героїв-одинаків для декількох поколінь американців, але й став творцем кінофільмів, які зрозумілі кожному. Як і належить справжньому фільммейкеру, Клінт Іствуд упродовж усієї 65-річної кар'єри йшов своїм індивідуальним шляхом, підпорядковуючи хід фільмів уже однією своєю присутністю. Причому неважливо, був він у них актором, режисером, продюсером чи композитором.

 

«Я не вивчав драму – я вивчав менеджмент, як більшість тих людей, які не знають, чого хочуть»

 

«Усе моє життя – це одна велика імпровізація». Ніколи толком не вивчаючи акторську майстерність або основи режисури, Клінт Іствуд досі вважає за краще довіряти своїм інстинктам. «Я не вивчав драму – я вивчав менеджмент, як більшість тих людей, які не знають, чого хочуть». Високого блакитноокого юнака, що тільки-но прийшов з армії, помітили й запросили зніматися в масовках. Відомим він став після участі в телевізійному вестерні «Роухайд». Упродовж майже семи років він грав переганяльника худоби й настільки вжився в роль, що Серджіо Леоне запросив його на зйомки до Італії у вестерні «За жменю доларів». Цей фільм став першим в історії кіно спагеті-вестерном, а у світовому кінематографі з'явився образ останнього ковбоя Голлівуда. Згодом він кочуватиме разом з його виконавцем від фільму до фільму, зазнаючи при цьому лише незначних змін.

 

«Чоловіки, впевнені у своїй мужності й внутрішньо врівноважені, не стануть відчиняти стусаном двері, кривдити жінок і знущатися з геїв»

 

Людина без імені, Брудний Гаррі, Вільям Манні, Волтер Ковальські – усіх створених ним численних героїв об'єднує індивідуалізм, непроникність і мовчазна впевненість у собі. «Чоловіки, впевнені у своїй мужності й внутрішньо врівноважені, не стануть відчиняти стусаном двері, кривдити жінок і знущатися з геїв». По суті, Клінт Іствуд постійно грає самого себе й не морочиться з тим, як вжитися в роль і знайти мотивацію для своїх героїв. Крім того, як режисер він вимагає того самого від своїх акторів. Ні для кого не секрет, що Клінт Іствуд не лише намагається знімати сцени з першого дубля, але й вважає за краще, щоб актори обходилися без репетицій. А все тому, що він щиро вірить у правдивість перших емоцій. Том Генкс у своєму інтерв'ю розповів, що під час зйомок фільму «Диво на Гудзоні», у якому він грав командира пасажирського екіпажа, що приземлив літак після виходу з ладу обох двигунів, відчував неймовірне хвилювання перед зйомками. Оскільки за сценарієм його герой повинен був свідчити в суді, акторові треба було запам'ятовувати величезні тексти й вести довгі діалоги з виконавцем ролі другого пілота. Тому, незважаючи на заборону Клінтом Іствудом спільних репетицій, Том Генкс таємно зустрічався з Аароном Екгартом перед зйомками важливих сцен, щоб все ж разом з ним пройтися по тексту. Іноді їм навіть доводилося це робити телефоном, щоб не викликати підозр грізного Іствуда. Як би не було, а уявляти, як двократний лауреат премії «Оскар» ховається від режисера й таємно репетирує сцени, неймовірно весело.

 

«Було б чудово, якби можна було і в 105 знімати фільми»

 

Втім, якщо говорити про нагороди, то в самого Клінта Іствуда їх більше ніж достатньо. Лише «Оскарів» у нього п'ять штук. Але, безумовно, найбільшим його досягненням є той факт, що відколи в 1971 році відбувся його режисерський дебют, Клінт Іствуд знімає практично по одному фільму на рік. І це незважаючи на досить поважний вік. Подібно до того як він грає у свій улюблений гольф, режисер вистрілює своїми фільмами, ніби м'ячами, які приземляються то ближче до лунки, то скочуються у високу траву. «Мені часто докоряють, що я занадто швидко рухаюся вперед, знімаючи кінострічки. Я не думаю, що я рухаюся швидко. Я просто рухаюся». До того ж здається, що чим старше він стає, тим серйозніші його наміри не зупинятися на досягнутому. «Було б чудово, якби можна було і в 105 знімати фільми».

Здається, ще не всі встигли обговорити його останній фільм «Наркокур'єр», у якому він до того ж зіграв головну роль, як у грудні минулого року вже вийшла нова стрічка «Справа Річарда Джуелла». Сюжет базується на реальній історії, що сталася в 1996 році під час проведення Олімпійських ігор в Атланті. Охоронець на ім'я Річард Джуелл виявив у парку бомбу й тим самим врятував життя сотням відвідувачів концерту. Але через декілька днів його незаслужено звинуватили в тому, що він сам підклав цю бомбу для того, щоб прославитися своїм героїчним вчинком.

 

 

З прославленим режисером ми зустрілися в лос-анджелеському готелі Four Seasons через день після одного з перших показів фільму. Згодом виконавицю ролі матері головного героя Кеті Бейтс Кіноакадемія Голлівуда номінувала на премію «Оскар» «За найкращу жіночу роль другого плану». Таким чином, Кеті Бейтс поповнила список акторів, які були номіновані на престижну кінопремію завдяки невтомній роботі Клінта Іствуда. Втім, сам він говорить, що вся річ у тому, що він живе не минулим, а сьогоденням. І ще – мріями про майбутнє. «Не будь я мрійником, я б нічого не досяг. І вже точно не став би займатися такими дурницями, як грати в кіно».

 

«У гонитві за сенсаціями преса поспішає робити раптові висновки, які можуть повністю зруйнувати чиїсь життя»

 

– Як у вас виникла ідея зняти фільм про Річарда Джуелла?

– Я прочитав статтю Марі Бреннер у журналі Vanity Fair, яка називалася «Американський кошмар: Балада про Річарда Джуелла». Ця історія зацікавила мене тим, що, по суті, була справжньою американською трагедією. У гонитві за сенсаціями преса поспішає робити раптові висновки, які можуть повністю зруйнувати чиїсь життя. Та і ФБР повелося не кращим чином. У молодості я відчував величезну повагу до людей, які там працювали. Часто це були бідні люди, що служили вірою і правдою американському суспільству. Я сподіваюся, що історія Річарда не стане нормою.

 

 

– Розкажіть про те, як ви запросили Пола Волтер Хаузера на роль головного героя?

– Коли я займався пошуком актора на цю роль, то хтось з моїх колег порадив мені подивитися фільм «Я, Тоня», у якій одну з ролей грав Пол. Ми всі в нашій продакшн-компанії Malpaso були вражені тим, наскільки він зовні був схожий на нашого героя. Я трохи хвилювався, чи впорається він з акторським завданням. Але Пол виявився професіоналом.

– Розкажіть про те, якими принципами ви керуєтеся, працюючи з акторами?

– Від підбору правильних акторів на ролі багато в чому залежить успіх стрічки. Наприклад, це чітко видно у випадку з Полом – він був народжений зіграти роль Річарда Джуелла. Звичайно, зовнішня схожість не найголовніша в створенні екранного образу, потрібна ще й акторська майстерність. Але Пол є копією Річарда! Навіть матір Річарда була приголомшена, коли побачила його в ролі власного сина. Після того як актори підібрані, я просто складаю увесь пазл воєдино. З іншого боку, я намагаюся не надмірно аналізувати ситуацію, а просто довіряти власним інстинктам.

 

«Якби акторська діяльність вимагала наявності величезного інтелекту, то, повірте, я ніколи б не добився успіху в цій професії»

 

– При цьому ви спираєтеся на власний акторський досвід?

– Розумієте, акторська діяльність за своєю природою не є інтелектуальною. Вона більше пов'язана зі здібностями бачити речі певним чином, їх мають деякі люди. І чим більш інстинктивно актор може зрозуміти, кого йому належить грати, тим більше розвинуті в нього ці здібності. Це називається гра, і вона повинна відбуватися легко. З роками я швидше можу зрозуміти, як працювати з тим чи іншим актором, як допомогти йому надихнутися й видати те, що зараз мені необхідно для цієї сцени.

Якби акторська діяльність вимагала наявності величезного інтелекту, то, повірте, я ніколи б не добився успіху в цій професії (посміхається). Звичайно, багато акторів мають інтелект, але він абсолютно необов'язковий. Це дуже цікава професія. Але це точно не математика, у якій присутнє поняття абсолюту.

 

 

– У кого з акторів особливо розвинені такі здібності?

– Мені досі приносить задоволення дивитися гру акторів у старих фільмах. Наприклад, зовсім нещодавно я переглядав стрічку «Це прекрасне життя» і насолоджувався грою Джиммі Стюарта. Я навіть замислився над тим, що він робить такого на екрані, що його герой досі чіпає серця глядачів? І в чому відмінність сьогоднішніх акторів? Багато хто з них створив безліч прекрасних образів, але... Я сам не можу пояснити секрет чарівності акторської гри того далекого часу.

 

«Участь у будь-якому кінопроєкті можна порівняти із ставками в казино в Лас-Вегасі»

 

– Ваша власна акторська кар'єра почалася на початку п'ятдесятих. Якщо повернутися в той час, коли ви знімалися в «Роухайд», про що ви тоді мріяли?

– Я мріяв покінчити з «Роухайд» (сміється). Спочатку, звичайно, працювати на телебаченні було цікаво, але потім я був радий поїхати в Італію й зніматися у фільмах. Насправді, мені неймовірно пощастило, що фільми з моєю участю мали успіх. Адже ти ніколи не знаєш, що, врешті-решт, вийде. Участь у будь-якому кінопроєкті можна порівняти із ставками в казино в Лас-Вегасі. У гольфі є такий вислів: «Я вважаю за краще, щоб мені пофортунило, ніж щоб я був хороший у грі». Те саме в кіно. Якщо тобі поталанить, тобі попадеться хороший матеріал. Хоча в кіно так багато всього, де тобі треба, щоб тобі пощастило. І кожного разу це абсолютно нова гра. Коли тобі здається, що ти ніби схопив Бога за бороду, і ось тобі!

– Ви вже працюєте над наступним фільмом?

– Так, ми розглядаємо пару проєктів і вирішуємо, яким з них зайнятися найближчим часом. Це те, чому я став режисером. Коли мені остаточно набридне дивитися на себе на екрані, я зможу дивитися через призму робіт інших акторів і радіти тому, що ми все зробили правильно. І повірте, цей час уже настав.

 

 

– А є щось, що допомагає вам відпустити контроль?

– Stormy Daniels? (посміхається)

– Ви не збираєтеся зупинятися?

– Навпаки, я все ще насолоджуюся їздою на своєму уявному коні!

 

Спеціально для VGL сinema Лєна Бассе, Лос-Анджелес, 2020