Трейлери та відео

В український прокат вийшла романтична комедія «Нотр-Дам»
Відсьогодні на екранах кінотеатрів – фільм-катастрофа «Тунель. Небезпечно для життя»

Івана Чаббак. Акторська майстерність з Голлівуду до України

08.01.2019
об 22:39

Уже вдруге з Лос-Анджелеса до Києва завітала одна з найвідоміших у світі викладачок акторської майстерності Івана Чаббак. Серед її учнів – зірки зі світовим ім’ям: Бред Пітт, Холлі Беррі, Джаред Лето, Джим Керрі, Йен Сомерхолдер, Меттью Перрі, Шарліз Терон, Джессіка Альба, Бейонсе та інші. У Києві Івана провела дводенний майстер-клас, під час якого розкрила таємниці своєї авторської методики, що здобула у світі назву «метод Чаббак». Ініціаторкою приїзду лосанджелеської викладачки стала актриса театру та кіно Олена Лавренюк, яка пройшла майстер-клас Івани рік тому. Про акторську майстерність, жіночу долю у Голлівуді та найпоширеніші акторські помилки VGL сinema запитав саму Івану під час ексклюзивного інтерв’ю.


Тренер з акторської майстерності Івана Чаббак.
Народилася в Детройті, штат Мічиган. Викладає в Нью-Йорку в The Juilliard School of Drama і регулярно дає семінари в Австралії, Канаді, Ізраїлі, Італії, Росії, Великобританії, Нідерландах, Філіппінах. Серед її студентів більшість найуспішніших голлівудських зірок. Її книга «Майстерність актора. Техніка Чаббак» описує її авторську методику, що є 12-тиступеневою технікою формування та вдосконалення акторських навичок.


– Івано, розкажіть для наших читачів, у чому сутність Вашої акторської методики?
– Сутність мого методу полягає в тому, що кожен актор повинен знайти «правду» свого персонажа. Це все відбувається через особистий біль, переживання того, хто виконує роль. І, використовуючи все це, потрібно перейти до конструктивних дій, щоб втілити персонажа. Також моя методика побудована на динаміці – немає встановленої моделі, це завжди рух, через свої почуття й біль актор приходить до розуміння свого героя.


– Під час роботи Ви є не тільки педагогом, але й певною мірою психологом?
– Звичайно ж, ні, я не психолог. Часто, коли ми докопуємося до якоїсь проблеми, учні мене запитують: що ж мені робити? Я завжди відповідаю, що я  не психолог. Будь ласка, розберіться самі. Єдине, що я роблю, це беру всі особисті моменти актора й спрямовую їх у правильне русло, щоб він повністю зміг розкрити образ.

 

– Назвіть найпоширеніші помилки акторів?
– Одна з найпоширеніших помилок – самовпевненість. Часто актори дуже самовпевнені, не покладаються на власні емоції і не розуміють, про що історія його персонажа, що має бути сказано в результаті.

 

– Ваші учні часто стикаються з труднощами в професії. Наприклад, Бейонсе, яка мала зіграти наркозалежну героїню, але не мала подібного досвіду, і там була історія з картоплею фрі ..
– Усі відповіді є в моїй книзі «Майстерність актора». Річ у тому, що якщо ти граєш серійного вбивцю, дуже великі шанси, що насправді ти нікого не вбивав (сміється). Є певні вправи, які пояснюють, як бути в таких ситуаціях.
Щодо Бейонсе, коли ми працювали над роллю, я запитала в неї: «У тебе є якісь пристрасті?». Вона відповіла: «Картопля фрі». Я їй сказала, що це, звичайно, не спрацює (сміється). Насправді, є практичні вправи, які допомагають вжитися в незвичний для тебе стан: відчути себе батьком, якщо в тебе немає дітей, вагітною, якщо ти не вагітна, потяг до алкоголю й наркотичних засобів, навіть якщо ти ніколи їх не пробував. Варіантів багато. І це все є в книзі.

 

– Ваш метод базується на методі Станіславського, який ви допрацювали. Але все-таки, це більше наука чи мистецтво?
– І те, й інше. Коли актор грає свого персонажа, він відтворює те, як поводяться інші люди. Щоб правильно це зробити, потрібно розуміти з погляду науки, чому люди це роблять. Тому це і мистецтво, і наука.

 

– Ви працювали з безліччю успішних акторів. Чи є у них якась спільна риса, яка допомогла їм досягти успіху? І яка головна порада, яку б Ви дали акторам?
– Мені все-таки здається, що якщо ти працюєш важко, використовуєш свій страх, щоб стати безстрашним, ризикуєш – і стаєш мужнім у своїх починаннях і своїй роботі, то в такому випадку це все спрацьовує.
А порада така: вчитися, вчитися й ще раз вчитися. І, звичайно ж, важко та багато працювати.

 

– Напевно, буває так, що хорошому актору дістається нецікавий або погано прописаний персонаж. Як перетворити роль у шедевр, який помітять усі?
– Звичайно, буває так, що роль – найпростіша, а персонаж «прямий» і погано написаний. Але якщо дотримуватися моєї методики та розглядати його в трьох вимірах, то ми обов'язково знайдемо навіть у найнуднішому герої щось погане і щось хороше. І якщо дійсно глибоко копнути, навіть у найпростішому персонажі можна знайти те зерно, яке допоможе зробити роль яскравою.

 

– Ваша техніка допомагає акторам відчути справжні емоції. Але чи може це означати, що вони завжди грають самих себе?
– Моя техніка вчить відкривати справжні емоції людини, але це не означає, що актор завжди буде грати самого себе. Насправді, всередині нас багато інших людей: митці, вбивці, параноїки. І ми маємо знайти ту маленьку частинку нас, яка буде створювати окрему цінність, та перетворити її на цілісний образ. Моя техніка спрямована саме на це. Наприклад, усі психічні хвороби – шизофренії, манії та ін. – вони є в кожному в маленьких дозах. У великому дозуванні вони переходять у діагноз. Ми беремо ту річ, яка вже існує в акторі, спрямовуємо в роботу, і ця риса стає частиною образу й потім перетворюється в повноцінного персонажа. Словом, моя техніка допомагає вам зрозуміти, як правильно використовувати ту безліч людей, ту частину вас, що міститься в нутрі, щоб ви не грали персонажа, а були ним. Ніхто не любить бути поряд з людьми, які брешуть. Насправді, набагато цікавіше дивитися на людей, які проживають цей момент.

 

– В одному інтерв'ю Ви сказали, що жінки в історії нашого світу завжди мали менше прав, ніж чоловіки, і що для жінок мистецтво – це спосіб заявити про себе. Звичайно ж, у контексті жіночих прав у кінематографі відразу ж пригадується скандал з Гарві Вайнштейном. Як Ви вважаєте, чому ця тема спливла зараз? Як це відбилося на жінках-актрисах у Голлівуді?
– Ви ж знаєте, що те, що жінки в історії мали менше прав – не тільки моя особиста думка, це правда. У певному сенсі добре, що все це сталося. Ми дізналися історію Вайнштейна, Кевіна Спейсі. Головне в цьому, що з усім поганим приходить і хороше. Добре, що в жінок з'явилося право голосу й вони змогли розповісти про ці ситуації. Зі мною теж таке було: колись я працювала на одній зі студій актрисою, і директор казав: «Якщо ти зі мною не переспиш, ти не отримаєш жодної ролі». Звичайно, я відмовилася. І відповідно ролей не мала. Добре, що зараз є можливість говорити відкрито. Але, я думаю, що ця ситуація певною мірою вплинула й на чоловіків. Іноді в цьому контексті починається полювання на відьом – коли жінки звинувачують чоловіків, які до цього не причетні, щоб знайти деякі лазівки.


– З ким з відомих акторів Ви хотіли б попрацювати?
– Їх дуже багато. Я відчуваю себе некомфортно, коли підкреслюю одного-двох акторів. Але я дуже-дуже щаслива людина, адже мені вдається працювати з дуже талановитими людьми. І, з цього погляду, я живу в мрії.

 

– Ви багато працюєте з акторами з різних країн. Чи є між ними якась різниця?
– Люди – завжди люди. У нас у всіх однакові проблеми: зі старінням, з нестачею довіри, з тим, що хтось буває розгубленим через самотність, через те, що він почувається недостатньо хорошим для чогось. Я завжди говорю, що акторові треба зважати на первісні людські моменти: що є основою його образу, подорожі його героя. Це не залежить від національності. Усе, що потрібно, – зробити цю ключову рису універсальною людською мотивацією, щоб мати змогу апелювати до максимальної кількості людей. Ще одна моя порада: заберіть жертву з жертви. Ваш персонаж буде жертвою у певних обставинах, але забирайте з образу жертовність. Більшість персонажів проходять через щось, але не жалійте їх та себе. Шукайте інші моменти, які допоможуть вам це подолати.

 

– Українські актори на міжнародному ринку часто стикаються з тим, що їх бачать тільки у вузьких образах: бандити, російські шпигуни тощо. Як це побороти та вийти за ці межі?
– У нас є школи по всьому світу, у них навчають акредитовані викладачі, я також іноді приїжджаю до них. Майже у кожній країні є свій стереотип того, який вигляд має людина певної національності в очах іншої людини. За допомогою моєї роботи можна змінити таке одновимірне сприйняття персонажа та перейти до сприйняття у трьох вимірах. Ви можете бути будь-ким, треба тільки це розкрити.

 

– Є думки, що одна з найголовіших проблем українських акторів для міжнародного ринку – це акцент.
– Мій клас у Лос-Анджелесі – багатонаціональний, наче ООН. Але ми якось вживаємось один з одним. І порада, яку я, зокрема, дала Шарліз Терон, коли вона збиралася грати в «Адвокаті диявола», та всім іншим: зроби свою акторську гру настільки потужною, щоб вони захотіли тобі найняти вчителя з позбавлення акценту. Просто слід робити свою роботу дуже добре, і акцент вам не стане на заваді. Іноді навіть роль можуть змінити під ваш акцент, тому що дуже подобається ваша гра. Гра – це найважливіше.

 

– Чи потрібна акторові професійна освіта чи це природний талант?
– Диплом нічого не вирішує. Ти не отримаєш роботу, якщо в тебе є тільки диплом. Ти не отримаєш нічого, тільки тому що в тебе є освіта. Те, що справді має значення, – це знання. Я сама, чесно кажучи, так і не маю диплома. Але коли вчилася, я кожен семестр брала літературу, ходила на психологію. Я знала, що буду займатися мистецтвом – це була та сфера, яка мені була цікава. Головне – не диплом. Єдине, що має значення, – це твої знання і те, що ти ніколи не зупиняєшся у своєму бажанні вчитися.


– Як Ви потрапили до Голлівуда?
– Свого часу в мене стояв вибір між Нью-Йорком і Лос-Анджелесом. Тоді я не розуміла, чим хочу займатися, але з двома моїми друзями ми вирішили їхати в Лос-Анджелес. Ми орендували машину та приїхали до міста. У підсумку, я залишилася там одна – друзям там не сподобалося, і вони попрямували далі до Каліфорнії. Я залишилася, бо вже точно знала – я хочу бути актрисою. Мене чекали неприємності: у той час багато полювали на молодих актрис, і в мене вкрали майже всі речі. Кілька років я працювала в супермаркеті, а потім стали з'являтися ролі – маленькі та великі. У результаті все закінчилося тим, що я почала викладати.


– Що для вас означає викладання?
– Це симбіоз. Я даю силу іншим, натомість вони дають силу мені. Я вчу вас, ви – вчите мене. Кожен день я вчуся чогось нового разом зі своїми учнями.

 

– Чого Ви навчилися цього разу?
– Звичайно, немає якоїсь однієї речі, я навчаюся багатьох речей. Кожного разу я отримую більше інформації про людей та про людську природу, дивуюся, яка єдність є між людьми по всьому світу. Насправді, ми всі насамперед просто люди. Мені дуже цікаво спостерігати, яким є наш світ. Ми – не різні, нас не розділяє географія та кордони, наш людський світ немає кордонів.



– В одному з інтерв'ю Ви сказали, що комедійний жанр у кіно – це Ваша територія. Чому саме? Як Ви до цього прийшли?
– Я сміялася, щоб не плакати – у мене було дуже непросте дитинство: моя мама була душевнохворою, батько дистанціювався й не допомагав. Крім цього, у мене ще було шість братів та сестер. Тому гумор допомагав нам вижити. І це правда. Ми і зараз завжди жартуємо – це наш спосіб виживання. Здається, я працювала з усіма комедійними акторами, які знімалися в Голлівуді. Я впевнена, що драма є в комедії і комедія – у драмі. Моє завдання зробити так, щоб це все було переплетено.

 

– Як знайти своє «надзавдання» та сценічне завдання в п'єсах абсурду?
– Актор повинен шукати людяність у всьому. Немає такого образу, тексту, п'єси, де ви не зможете знайти людяність. Тобто ви можете знайти правду навіть в абсурдному середовищі, адже будь-яка абсурдна п’єса також спирається на реальні речі. Ви маєте знайти правду цього абсурду, основу тієї події, яка, власне, доводиться до абсурду.

 

– Чи могли б підбити підсумки цього майстер-класу?
– Усі учасники пройшли через неймовірні зміни, були дуже відкритими й пристрасними, використовували всі шанси. Це було дуже круто!


Про те, чому такі майстер-класи з підвищення акторської майстерності в Україні важливі, VGL сinema запитав у учасників public talk, який відбувся   напередодні майстер-класу Івани Чаббак.
 

ОЛЕНА ЛАВРЕНЮК, актриса театру та кіно, ініціатор приїзду Івани Чаббак у Київ:
«Минулого року я мала змогу взяти участь у майстер-класі й бути безпосередньою учасницею, з якою Івана працювала на сцені. Я була настільки вражена та захоплена цією методикою, я на власному досвіді відчула, що вона працює! Відтоді я мала величезне бажання привезти Івану ще раз до України. До того ж минулого разу в неї залишилися тільки приємні спогади».

ПИЛИП ІЛЛЄНКО, голова Державного агентства України з питань кіно:
«Я думаю, що державна підтримка має спрямовуватися на фінансування всіх ланок кіноіндустрії. Передусім треба не забувати про освіту. Сьогодні кількість фільмів, які ми виробляємо, – досить велика, і вже зараз треба говорити про збільшення не їх кількості, а якості. Без якісної освіти нам цього не досягти. Зараз ми робимо кроки для того, щоб ми могли фінансувати освітні проекти, наприклад такі майстер-класи. Але щоб це почало відбуватися – необхідно внести зміни в бюджетний кодекс. Поки держава цього не може, я дуже дякую тим меценатам, які це роблять».

СЕРГІЙ ЛАВРЕНЮК, генеральний продюсер Solar Media Entertainment:
 «Нам здавалося, що акторів багато. Але виявилось, що є певні вікові категорії, де вибір майже відсутній. Зараз так багато   знімається     кіно, що акторів не вистачає, щоб на екранах з’являлися свіжі обличчя. Нашою метою в підтримці цього   заходу є   підвищення якості   акторської майстерності, а з іншого боку – показати акторам та режисерам, що ми сильна та   кінематографічна   країна, у якої є ресурс   для того, щоб створювати хороше українське кіно».