Трейлери та відео

Вийшов другий трейлер стрічки «Номери»
З’явився офіційний трейлер українського фільму «Атлантида»

Юлія Сінькевич: "ОМКФ – це дзеркало того, що відбувається в індустрії"

07.04.2019
об 18:14
Юлія Сінькевич: "ОМКФ – це дзеркало того, що відбувається в індустрії"

З 12 по 22 липня Одеса вже десятий рік поспіль перетвориться на місце, де поєднуються море, сонце і якісне кіно. В очікуванні ювілейного 10-го Одеського міжнародного фестивалю VGL cinema поговорив з генеральним продюсером ОМКФ Юлією Сінькевич про те, чим здивує кінофестиваль, хто зі світових зірок завітає на нього та які виклики стоять перед командою, що створює найгучнішу кіноподію літа.

 

– Влітку на нас чекає ювілейний, 10-й Одеський міжнародний кінофестиваль. Чого від нього очікувати? Чим будете дивувати глядачів?
– Мені складно повірити, що вже десятий рік поспіль ми робимо цю надзвичайну подію – Одеський міжнародний кінофестиваль. Він народився як амбітний кінофорум, який відбувався в одному кінотеатрі «Родіна», а переріс у головну й наймасштабнішу кіноподію України та одну з провідних кіноподій у Європі. Дивувати щороку та пропонувати глядачам ексклюзивні події й зустрічі з кіномитцями – це результат складної роботи, але він того вартий.

Цього року до нас завітають декілька світових кінозірок. Наразі точно підтверджена присутність Роуз Макгоуен, яку багато хто любить ще з часів серіалу «Усі жінки відьми». Також особисто нас привітають з ювілеєм переможці та члени журі минулих років.
Ще одним гостем ОМКФ стане відомий британський режисер Майкл Лі. Він сім разів номінувався на премію «Оскар», а на ювілейному Одеському міжнародному кінофестивалі його колекцію премій поповнить статуетка «Золотий Дюк» за внесок у кіномистецтво. Він також представить міні-ретроспективу своєї фільмографії. Звісно, це не всі наші зіркові гості, але деякі карти ще зарано розкривати.
Незмінним та традиційним залишається показ просто неба на Потьомкінських сходах. Цього разу глядачі дивитимуться там легендарний фільм «Козаки» 1928 року. Це фільм про українських козаків, але повністю вироблений американською студією Metro Goldwin Meyer. Над створенням оновленого саундтреку до стрічки працював відомий композитор Роберт Ізраель. Для партитури він використав класичну українську музику, зокрема твори Миколи Лисенка, Семена Гулака-Артемовського. Таке просто неможливо пропустити! Показ відбудеться в супроводі оркестру та хору.

Новинкою фестивалю стане те, що цього року Потьомкінські сходи будуть приймати ще один перформанс – театрально-музичний, від режисера Влада Троїцького. Це перформанс із робочою назвою «Сходи в...» за участі музикантів Нової опери та гурту ЦеШо. Плануємо його до закриття фестивалю
.
Ще однією родзинкою стане виступ культового лондонського тріо The Tiger Lillies з кіноконцертом «Кабінет доктора Калігарі».
Ми завжди прагнемо, аби глядачам було цікаво та комфортно, тому до 10-го ОМКФ ми підготували деякі зміни в інфраструктурі. До Одеського національного академічного театру опери та балету, Театру музкомедії ім. Водяного, кінотеатру «Родіна», Зеленого театру додався кінотеатр Multiplex, де розташується Літній Кіноринок, та готель «Лондонська», який прийматиме професійну секцію Film Industry Office.
А дивувати будемо найголовнішим – надзвичайно цікавою кінопрограмою.


– Ви неодноразово говорили в інтерв'ю, що мрієте привезти на ОМКФ Меріл Стріп і Кейт Бланшетт. Звучали також імена Коліна Ферта, Шарлотти Ремплінг. Кого б ще хотілося побачити в статусі гостя Одеського міжнародного кінофестивалю? 
– Сподіваюсь, мої плани щодо Меріл Стріп та Кейт Бланшетт обов'язково втіляться в життя. І ми над цим працюємо. Насправді в нас величезний список тих, кого хотілося б запросити, адже у світі стільки талановитих, визначних особистостей, яким хочеться відкрити Одеський кінофестиваль та нашу публіку. Ми впевнені, що їм сподобається. Особисто я б хотіла, аби до нас завітала Жозіан Баласко, Гольшифте Фарахані та легендарна Катрін Деньов.


– Чи були якісь казуси на ОМКФ за десять років його існування? Як з ними справлялися, викручувалися із ситуації?
– Були як смішні казуси, так і форс-мажори. Не варто забувати, що фестиваль – це величезна машина, де задіяно безліч людей. Іноді людський фактор може круто змінити ситуацію, адже якась одна помилка здатна потягнути за собою цілу низку серйозних наслідків. Трапляється, що запізнюються літаки й гості потрапляють на свої показі чи на Q&A в останній момент. Глядачам цього не видно, але за всім цим стоїть велика логістична робота.
Серйозним форс-мажором стала трагедія, коли за два дні до завершення фестивалю було збито малайзійський боїнг. Тоді на нас усіх це сильно вплинуло: окрім власне психологічного напруження через цю ситуацію, ми також повинні були змінити концепцію церемонії закриття, скасувати всі розважальні заходи, відмінити прильоти деяких гостей. Це було дуже складно.
Але в нас працює професійна команда, яка вже багато років робить фестиваль, тому ми завжди маємо план Б і навіть план В. Ми розуміємо один одного з півслова, й кожен підставить своє плече в потрібну хвилину.


– Скільки фільмів за день Ви переглядаєте, щоб відібрати на фестиваль? Чи не виникає профдеформації? Наприклад, коли Ви дивитеся кіно в кінотеатрі на вихідних, чи не з'являється внутрішній голос, який нашіптує: «А ось тут не так знято, а тут краще було б по-іншому»?
– Моя робота не передбачає, що я дивлюся щодня по фільму. Якщо я їду на фестиваль у Берлін, Канни чи Венецію, то дивлюся до п’яти стрічок. П’ять – це моя межа, бо на останньому фільмі вже складно сприймати твір цілісно. Ти не можеш дивитися кіно автоматично, бо все одно занурюєшся в історію емоційно. Тому я часто не додивляюся відверто погані фільми, не витрачаю на це свій час. А під час відбору робіт на Одеський міжнародний кінофестиваль можу дивитися й більше ніж п'ять стрічок, але це вже дійсно забагато.
Щодо профдеформації – цілковита правда. Йдучи на фільм, я одразу звертаю увагу на країну-виробника. Це дає розуміння, що там відбувається, у якому контексті знімалася стрічка. Завжди читаю титри, дивлюсь, хто брав участь, які фонди фінансували проект, на яких платформах він був представлений, хто продюсери. Але я намагаюся дивитися фільм не з позиції критики, а з боку пояснення. Я розумію, який колосальний труд за цим стоїть і в яких умовах іноді завершують стрічку. Відповідно, результат не завжди такий, яким задумувався від самого початку. Але все ж, мені здається, важливо навіть всупереч строкам та умовам отримати бажаний результат, бо фільм залишається в доступі глядачів на багато років вперед. Тому є випадки, коли режисери вже після світових прем'єр або навіть після прокату робили перемонтаж, бо не могли миритися з результатом

 

– Минулого року в рамках ОМКФ відбулася дискусія на тему гендерної рівності. Які воркшопи плануються цьогоріч? Які теми збираєтеся порушити?
– Одеський міжнародний кінофестиваль – це головний і найбільш значущий професійний майданчик, де є FilmIndustry Office та Кіноринок. Таким чином ми презентуємо всі сектори кіноіндустрії для того, аби проекти на різних стадіях могли максимально отримати те, що їм потрібно для подальшого просування. Тему гендерної рівності ми не полишаємо. Цьогоріч у партнерстві з організацією ООН Жінки і HeForShe ми будемо робити кінопоказ та дискусію, бо вважаємо це важливою та актуальною темою сьогодення. Наша команда також приєдналася до руху HeForShe. На ювілейному ОМКФ ми розширюємо географію проектів, які будуть представлені в Пітчингу та на Work in progress, посилюємо платформу проектів телесеріалів EastSeries у партнерстві з фестивалем Series Mania та за підтримки Star Media. Продовжуємо розвивати в рамках Film Industry Office міні-конференцію Cinema: Backstage, яка минулого року була присвячена гендерній рівності. Цьогоріч порушимо питання копродукції, міфів та реалій, пов’язаних з цим, наскільки вона релевантна для всіх проектів. Будемо обговорювати реальний досвід продюсерів зі Східної Європи, які мають проекти в міжнародній копродукції. Звичайно, буде й Літня кіношкола з майстер-класами та творчими зустрічами з гостями кінофестивалю та членами журі.

 

– Судячи з ОМКФ, як можна охарактеризувати зміни в кіноіндустрії? Як вони відображаються на фестивалі, як це можна помітити, порівнюючи попередні роки?
– Кінофестиваль як такий і ОМКФ зокрема – це дзеркало того, що відбувається в індустрії. Власне Одеський кінофестиваль репрезентує всі головні тенденції, які панують у цій справі. Ми бачимо, що ще 7-10 років тому говорити про міжнародну копродукцію було складно, а зараз все більше наших продюсерів беруть участь у таких проектах. До нас постійно звертаються іноземні продюсери, які дійсно бачать перспективу ринку, перспективу співпраці з Україною – як з талантами, так і з позиції виробництва та його рівня. Свіжий приклад – стрічка Аґнєшки Голланд «Гарет Джонс», світова прем'єра якої відбулася на 69-му Берлінале.
Це стало можливим завдяки системній підтримці держави, адже були створені умови для роботи над великою кількістю якісних проектів. Ми бачимо, що збільшується кількість залів, кінотеатрів. Дистриб'ютори зацікавлені в прокаті українського кіно, а ще декілька років тому цього взагалі не було. Лише одна-дві компанії зрідка бралися за прокат національного продукту. А зараз це норма. Звісно, з відходом російського контенту з нашого ринку звільнилося місце та, хоч трохи і запізно, були створені умови для розвитку національного контенту.
До того ж, мені здається, у масового глядача зростає інтерес до фестивального кіно й ОМКФ теж цьому сприяє. Раніше українська аудиторія була культурно відрізана від світового контексту. У глядача не було звички дивитися нішеве кіно, він радше пішов би на черговий блокбастер, а не на артхаусний фільм. Зараз ситуація змінюється.
Повертаючись до світового контексту, варто зазначити, що спостерігається стрімкий розвиток серіалів. Режисери, відомі за своїми повними метрами, пробують себе в новій ролі: Паоло Соррентіно, Вуді Аллен, Стівен Содерберг. На Одеському міжнародному кінофестивалі ця тенденція також відбивається. У нас є програма показів серіалів для глядачів Series! Ще однією з нагальних тем є питання зміни ринку дистрибуції через таких гігантів, як Netflix, Amazon тощо.
Поки не зрозуміло, що буде з традиційним кінотеатральним прокатом: чи залишиться він таким ексклюзивним досвідом для глядача, чи почне потроху вмирати.

 

– Ви часто відвідуєте міжнародні кінофестивалі класу А. Чи знають там про Одеський кінофестиваль? Що про нього говорять?
– За 10 років існування Одеського міжнародного кінофестивалю про нас не просто знають, нас люблять і все більше людей хочуть до нас приїхати. Це завдяки трьом основним китам – якісному кіно, атмосфері фестивалю та Одесі як місту, адже вона дуже кінематографічна. У певний момент для мене стало несподіванкою, що Одесу знають краще, ніж Київ. До того ж люди цінують нашу публіку. Багато хто з тих, хто представляв у нас свої фільми, згадують покази як одні з найяскравіших вражень. Усе завдяки тому, що наша публіка не байдужа, вона думаюча, вона цікавиться. І ми цим пишаємося, адже не дарма ми передусім глядацький кінофестиваль.
Крім того, жоден фестиваль не може займати важливе місце на міжнародному рівні, не будучи діловою платформою. А оскільки ми поєднуємо декілька аспектів в одному фестивалі, до нас прагнуть приїхати.

 

– А що думають про українську кіноіндустрію в цілому?
– Останнім часом українське кіно настільки стрімко вийшло вперед порівняно з попередніми роками, що не знати про її існування вже неможливо. Про нас говорять, у нас знімають, наших режисерів, сценаристів, акторів залучають до міжнародних копродуційних проектів. Наші стрічки щороку потрапляють на міжнародні кінофестивалі класу А, виборюючи там нагороди, як «Донбас» Сергія Лозниці минулого року в Каннах. І я дуже рада, що найкращі українські фільми обирають місцем своєї прем’єри саме Одеський міжнародний кінофестиваль.