Трейлери та відео

Навесні кінотеатри покажуть історію першого гангстера-міленіала
У «Жовтні» розпочався «Кіноклуб італійської класики»

Ірина Цілик: «Хочу, щоб мої фільми балансували між фестивалями та широкою аудиторією»

15.01.2021
об 14:27
Автор: Ярослава Наумова

Приз за найкращу режисуру в категорії світового документального кіно на фестивалі незалежного документального кіно Sundance на початку року, найвищий бал на конкурсі кінопроєктів Держкіно навесні та завершення фільмування «Я і Фелікс» у грудні – таким був рік для режисерки та сценаристки Ірини Цілик. Про насичений 2020-й, сприйняття «Земля блакитна, ніби апельсин» закордонним глядачем, повнометражний ігровий дебют, шкідливість пауз у роботі, як поет Юрій Іздрик став актором та яке кіно хочеться дивитись і фільмувати – вона розповіла VGL cinema.

 

– Яким був для вас 2020 рік? Чи справдилися мрії та очікування?

– Рік був хороший. Озираючись навколо, бачу купу поламаних шансів, але для мене він почався з великої перемоги «Земля блакитна, ніба апельсин», а потім хвилею фільм понесло фестивалями. Гріх скаржитись, доля фільму щаслива: у нього понад 70 фестивалів, 19 відзнак. І решту року я працюю над новим фільмом з робочою назвою «Я і Фелікс», завдяки

13-му пітчингу Держкіно здобувши шанс створити свій перший повнометражний ігровий фільм.

Хоча цього року й не встигаю продихнути, але це щасливе існування в професії: я усвідомила, наскільки мені, як режисерці, важливо працювати. Коли починаються паузи в роботі, є загроза провалитися в зайві рефлексії, а так – перебуваєш у постійному тонусі.

 

– Але якби не пандемія, що було б по-іншому?

– Історія не знає умовного способу. Якби не карантин, я б мусила розриватися (сміється): тоді б усі фестивалі були офлайн, мене б запрошували все нові й нові країни й довелось би від чогось відмовлятись. Було б більше подорожей, але й більше виснаження. Важко все встигати, адже, окрім кіно, є ще сім’я, дитина... Водночас деякі можливості були перекриті: наприклад, на початку року були перемовини з потенційними американськими дистриб’юторами, але пандемія завадила їх завершити. Я розумію, що рік складався для всіх по-різному, але все ж згадую його із вдячністю, тому що він був найпліднішим у всій моїй режисерський кар’єрі.

 

– Які відгуки та реакції на «Земля блакитна, ніби апельсин» були для вас неочікуваними?

– Мушу зізнатися, під час зйомок ми мало думали, як відбуватимуться зустрічі з глядачами.

Першим шоком було сприйняття американською аудиторією на «Санденс», а потім – на фестивалі в Нью-Йорку. Чесно, не очікувала, що наша локальна історія вийде на такий рівень розуміння! Було багато сміху, сліз і розмов після показу. Згодом ми отримали багато рецензій від критиків, фідбек від глядачів, низку нагород.

Негативні відгуки, звісно, теж були. Наприклад, мене несподівано наздоганяли претензії, що у фільмі недостатньо освітлено політичний контекст, не акцентовано дуже виразно, що триває війна. Але я хотіла обійтися більш тонкими рішеннями. Тим паче, фільм насправді не про війну, він переважно говорить про зовсім інші речі. Час від часу постає мовне питання, і доводиться шукати відповіді. Я особисто за найширше використання української мови, але це документальний фільм, ми йшли від наших героїв.

Зрештою, я думаю, що кожний автор після виходу фільму отримує широку палітру відгуків, і я не виняток.

 

– Український кінопрокат у такий складний час, особливо для документалістики, – проблемне питання. Чи задоволені ви результатом?

– Я переконана, якби ми вийшли в інший момент, прокат пройшов би яскравіше. Шанси зібрати більше глядачів були, але наш вихід збігався з карантином вихідного дня. Утім, я усвідомлюю й те, що прем’єра фільму відбулася на DocuDays, стрічка була доступна онлайн і за один день її подивилося 4 тис. глядачів – таким чином, наша потенційна аудиторія вже

була задіяна. А хтось із них ще й пішов дивитися на великому екрані…

Ми розмірковували, чи переносити ще далі дату виходу в кіно, але хто знає, що з нами буде взимку чи навесні... І зрештою, рік цього фільму 2020-й, і таким чином цикл був логічно завершений.

 

– Ми побачимо фільм «Земля блакитна, ніби апельсин» на телебаченні? Є якісь домовленості?

– Я ще не готова напевно говорити про ці майбутні плани. Щось точно буде. Хоча в Україні телебачення не дуже охоче дружить з документалістами. Знаю, що в інших країнах більш розумно побудовані ці зв’язки. У нас ТБ рідко виявляє зацікавлення, і документальне кіно залишається жити у вузькій бульбашці. Ті проєкти, які нам відомі й здаються хітами, широка аудиторія не бачить.

Зараз на арену виходять VOD-платформи: такі нові форми існування фільму та діалогу між глядачем і автором багато чого змінять. Може, у цьому й позитив нашого часу, карантин пришвидшив ці зрушення. Але, як на мене, великий екран усе ж дає інший рівень сприйняття.

Сподіваюсь, що, незважаючи на всі складнощі, кінотеатри виживуть і великий екран залишиться.

ІРИНА ЦІЛИК
Народилася в Києві. 2004 року закінчила Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого з відзнакою.
Авторка кількох збірок поезії, прози та дитячих видань.
Режисерка короткометражних фільмів «Вдосвіта», «Помин» («Приз екуменічного журі» на МКФ «Молодість»), «Дім» (Нагорода від FIPRESCI на Одеському міжнародному кінофестивалі).
У 2020-му отримала найвищу нагороду за найкращу режисеру на Sundance Film Festival за документальний фільм «Земля блакитна, ніби апельсин»

– Чи маєте підказку, як залучити більше глядачів на українські фільми, і на документалістику зокрема?

– Важко сказати. Усе одно є відчуття, що ми варимось у своєму маленькому світі, а виходиш за межі – і бачиш аудиторію, яка гадки не має про існування різних авторських фільмів, таких фестивалів, як «Санденс» тощо.

Але все одно вода камінь точить. Особливо, коли у фільму є інформаційна підтримка. Кожного дня ми пірнаємо у купу інформприводів і треба вміти переключити увагу на себе.

 

– Як вважаєте, які складові успіху вашого фільму на міжнародній арені? Чому на нього звернули увагу і що саме зіграло на «струнах» західного критика?

– Мені важко об’єктивно на це подивитися. Нам зіграло на руку те, що він трохи виділявся з низки фільмів на військову тематику. «Земля блакитна, ніби апельсин», може, і про війну, але розглядає її з новою оптикою – розповідає про людей, а не про військові дії, і про те, як ці люди люблять та знімають кіно про себе самих у часи війни.

У центрі – людська історія, про базові речі – сім’ю, дружбу, мистецтво, любов. Ці теми завжди мають відгук у людей з різних світів. Це щось універсальне. Історія ніби дуже локальна, але зрозуміла всім.

 

– Точно як на сценарному майстер-класі: працюй локально, мисли універсально.

– Так! (сміється) Якщо ти влучаєш, то спрацьовує сукупність різних факторів, яка робить одні фільми успішнішими, ніж інші. І зірки мають скластися, і історія чіпляти, і те, як ця історія знята (до речі, нам дуже пощастило з оператором), і правильна робота продюсерів... Усе має значення.

 

– «Я і Фелікс» посів перше місце на 13-му пітчингу в категорії ігрових дебютів. Розкажіть, на якому він етапі, про локації, каст та інші подробиці зйомок.

– Ми щойно завершили зйомки й готові переходити до продакшну. Перемога на пітчингу відбулась у травні, можливо, я б хотіла довше готуватися до зйомок і розкачуватися, але було правильне рішення продюсерів – Володимира Яценка і Анни Соболевської – швидко заскакувати в потяг і вже їхати.

Знімали переважно в Києві, трошки в Житомирі. По дрібочці обирали натуру, схожу на 90-ті.

За сюжетом – у нас безіменне українське місто. У книжці, за якою знімається фільм, дія відбувається в Черкасах. Я б залюбки там знімала, але експедиції – це складно для бюджету дебютного кіно.

Я вважаю, що один з основних плюсів ще ненародженого фільму – акторський склад. Уперше я працювала з кастинг-директоркою Танею Сімон: її робота дуже мені імпонує, у нас збігалися смаки, погляди. Але ми ще не оголошуємо імена всіх виконавців, зробимо це трошки згодом.

 

– Втім поет Юрій Іздрик у тизері вже заявлений.

– Так, щодо Іздрика ні на мить не пошкодувала про цей вибір. Досвід дуже цікавий, і навіть приблизно не очікувала на такий результат. Я більше дізналась про нього, відкривала його заново як творчу людину. Це дуже важка праця – витягнути роль у фільмі! Погоджуючись зніматися, люди іноді не уявляють, на що будуть схожі їхні знімальні графіки. А він був дуже дисциплінованим. Тож тепер люблю Іздрика ще більше.

Особливо мені подобаються епізоди, де він залишається самим собою. У стосунках з головним героєм, юним хлопцем Тимофієм, у них виникають цікаві розмови: у сценарії репліки прописані пунктирно, і я давала свободу Іздрику говорити так, як йому лягало на душу. В імпровізаціях він як риба у воді. І ми виходили на цікаві рішення, які народжувалися саме на майданчику.

 

– Якраз хотіла запитати про те, які документальні прийоми ви перенесли в ігрове кіно?

– Імпровізації були не лише з Іздриком, а і з найменшим героєм, якого грав мій син. Я зрозуміла, що він органічно поводиться в кадрі, коли імпровізує, а не говорить прописаними репліками. Він зрозумів правила гри, коли є заплановані обставини, а далі я його відпускала у вільне плавання – це були найживіші моменти. Перебуваючи на майданчику з дітьми, мені знадобилися навички документального кіно, які дійсно можуть бути корисними при зйомках ігрового. Не все можна передбачити, запланувати, є живі моменти, і саме вони створюють магію кіно. Але для цього потрібно добре все організувати, щоб імпровізація не перетворилася на хаос.

 

– Ваш повнометражний ігровий дебют відбувся відразу після документального. Легко чи складно було наважитися на наступний крок?

– Раніше в мене було кілька ігрових короткометражок, і я чимало чула від інших людей, що варто спробувати себе й у повному метрі. Насправді, тепер я усвідомлюю, що тоді була не готова, і тільки досвід «Земля блакитна, ніби апельсин» дав мені впевненість у собі як у режисері. Маючи позаду «Землю…», наважитися вже не було так страшно, і я рада, що швидко «застрибнула» з одного проєкту в інший. Якби між ними було більше часу – рефлексувала б і сумнівалась. Хочеться, щоб і в мене, і в моїх колег була можливість постійно знімати й без довгих пауз переходити з проєкту на проєкт.

Страх великих проєктів відомий багатьом моїм ровесникам. Знаю людей, які так і не наважилися спробувати: коли ми закінчували інститути, нічого не відбувалося, не було практики, бракувало вчителів, а після довгої паузи починати з нуля важко. Хотілося б, щоб не було простоїв і ми вчилися в процесі роботи.

 

«Я і Фелікс» – фільм фестивальної долі чи ви все ж бачите в ньому глядацький потенціал?

– Згідно з промостратегією, прем’єра відбудеться на одному з фестивалів. Я хочу, щоб мої фільми балансували між фестивальним життям і широкою аудиторією.

Часто ловлю себе на тому, що не хочу і, мабуть, не вмію знімати авторські стрічки для вузького кола професіоналів, а мрію робити глядацьке кіно, за яке не буде соромно.

Який фільм ми зняли зараз – ще не знаю (посміхається). Але мені чомусь здається, що «Я і Фелікс» має добре піти в кінотеатрах. Є таке передчуття.

 

– На останніх пітчингах відразу декілька проєктів присвячені 90-м рокам. Схоже, цей час стає модним для кінематографістів.

– Не було мети зняти фільм про 90-ті. Він базується на романі, 90-ті – лише тло для історії. А те, що відразу декілька проєктів присвячені цьому часу й багато режисерів за нього взялися – це цікавий збіг. Я впевнена, що фільми будуть різні, але зі спільними рисами.

Хвиля проєктів, де фігурують 90-ті, мені здається невипадковою. Ми повиростали й почали згадувати. Ті часи були різними. У нас у фільмі буде багато світлого, але впереміш з драматизмом.

 

– Якого українського кіно вам не вистачає як глядачеві?

– Не вистачає міцних, стильних драм про стосунки людей, про моє покоління. Хотілося б якісну love story, більше фільмів про сучасників, моїх ровесників, про мене, про проблеми, які я спостерігаю навколо себе. Вважаю, що є прогалина в тематиці сучасного часу. Це те, що мені самій хочеться і знімати, і дивитися…

Ще ловлю себе на думці, що хочу фільмів, які дадуть мені шанс продихнути, повірити, що все не так страшно, що є на що спертися. Я стомилася від травмуючих історій. Я кажу не про суцільну легкість і «ваніль» – просто хочеться розумних фільмів і про світлі речі також.

 

– Цього року у вашому житті багато кіно. Чи є час на поезію?

– Справа не в часі, а в енергетичних ресурсах. Зараз кіно вийшло на передній план, і все, що стосується літератури, примовкло. Щоб все робити на хорошому якісному рівні, краще зосередитися на чомусь одному. І зараз це кіно.

 

– Які у вас плани на 2021-й?

– Трошки відпочити і побути із сім’єю, адже цей 2020-й був дуже насиченим. Хоча… У мене вже є ідея ігрового фільму, тож писатиму сценарій. Хочу продовжувати знімати й документальне кіно: чіткої ідеї ще не маю, але я швидко реагую на спонтанні імпульси, тож вірю, що незабаром вона з’явиться.

 

Фото: Таммара Виржковська

Читайте також:

Новини

Український бокс-офіс: На Різдво найбільшим попитом користувалися мультфільми

Загальний прибуток кінотеатрів у Різдво склав 11,81 млн гривень. З цієї суми 80 % заробітку належить голлівудським прем’єрам, які охоче дивилися українці.

14.01.2021
об 16:58

Інтерв'ю

Олександр Бегма: «На відміну від минулого сезону, мій герой розмовляє»

Тиждень тому в ефір «Нового каналу» вийшла прем’єра серіалу-антології «Перші ластівки. Zалежні». Чотири дні зі студентами другокурсниками факультету журналістики промайнули дуже швидко. Дізнавшись фінал ми вирішили поспілкуватися з поліцейським Єгором, який прагнув розкрити справу вбивства у гуртожитку, з якої почалось розслідування і викриття залежностей героїв. На екрані слідчого Калиту втілив Олександр Бегма. У інтерв’ю для VGL cinema він розповів про свого персонажа та про життя поза межами серіалу.

21.12.2020
об 18:56

Інтерв'ю

Ольга Пантелеймонова розповіла про систему кешрібейтів в Україні

Нещодавно гостею вебінару від Dzyga MDB стала генеральна директорка Star Media Ольга Пантелеймонова. Під час прямого ефіру вона розкрила тему «Практичний досвід: система кешрібейтів в Україні». Так, в розмові з модераторкою співзасновницею DzygaMDB та виконавчою директоркою Української кіноакадемії Анною Мачух Ольга розповіла про те, які переваги дають кешрібейти, як діє система та як вона впливає на розвиток кіноіндустрії.

22.12.2020
об 11:11

Новини

Олександр Педан розповів, чому відмовився від роботи у святкову ніч

Ведучий Improv Live Show Олександр Педан розповів, як одна подія змусила його змінити своє ставлення до новорічної ночі.

28.12.2020
об 14:24