Трейлери та відео

Фестиваль комедій з французьким шармом
В український прокат вийшла романтична комедія «Нотр-Дам»

Дар’я Трегубова: «Моє життя – драмеді з елементами роуд-муві»

23.03.2019
об 21:38

Найвідоміші міжнародні кінопремії «Золотий глобус» та «Оскар» вже озвучили імена своїх фаворитів. Попереду на нас чекає низка впливових кінофестивалів і, звичайно ж, український «Оскар»  – Національна кінопремія «Золота Дзиґа», урочиста церемонія вручення якої відбудеться 19 квітня. Напередодні цієї події VGL сinema поговорив з ведучою Національної кінопремії, актрисою і продюсером Дашею Трегубовою про український кінематограф, необхідність створення інституту зірок та її особисте ставлення до нагород.


– Дар’є, у Вас великий досвід ведення подій різного формату. Як Ви сприйняли пропозицію бути ведучою Національної кінопремії «Золота Дзиґа»?
– Я була ведучою різноманітних подій понад 10 років. Це були заходи найбільших компаній України, великих брендів. Але кіно – це невід’ємна частина мого життя, адже я із самого початку працюю в цій галузі. Тому для мене «Золота Дзиґа» – дуже яскрава подія. Тож запрошення я прийняла із захватом та гордістю.


– Українська кіноакадемія, що проводить Кінопремію, – дуже молода організація. Цього року «Золота Дзиґу» вручатимуть тільки втретє. Як ви вважаєте, чому існування таких індустріальних об'єднань та самої Національної кінопремії важливо?
– На мою думку, кіно  – це важлива частина життя не лише для кінематографістів, воно відіграє значну роль для всього населення нашої країни. І, звісно, як важлива складова, ця галузь повинна об'єднуватися та саморегулюватись. Раніше ми багато говорили з колегами про те, що треба консолідуватися, створювати профспілки – операторські, акторські, але планували це на майбутнє. Мені здається, навіть якщо не оцінювати кіно як бізнес, а хоча б як подію, яку можна структурувати, можливість це зробити є тільки в такого органу, який збере всіх, учасники якого мають достатній рівень професійності, бажання щось змінювати та поліпшувати. Це, як я сподіваюся, і відбулося в Українській кіноакадемії.


– Організатори Кінопремії та українські кінематографісти багато говорять про важливість створення інституту зірок в Україні. На Вашу думку, наскільки це важливо? Чому?
– Це важливо. Я казала про це ще кілька років тому, коли стало зрозуміло, що українське кіно почало набирати обертів. Я завжди була з двох сторін – на телебаченні й у кіно. Тож я бачу, що це корисно для всіх. Журналісти-телевізійники хочуть нових зірок, нових облич, але повноцінне оновлення «крові» відбувається тільки в музичному бізнесі. А серед кіноакторів немає кумирів, на жаль. У нас є велика прогалина між публікою, пресою й тими зірками, які давно мали запалати та сяяти. А виходить так, що в нас зірки запалали, але ж не сяють (посміхається). Тому інститут зірок буде корисним усім: аудиторії – щоб було за ким слідкувати, ким захоплюватись; пресі – щоб було про кого писати; ну й, власне, зіркам  – щоб їх нарешті визнали. Не може бути так, що людина, у якої у фільмографії 30-50 стрічок, хай навіть більшість – серіали, була зовсім невідомою та непізнаваною на вулиці!


– Ви займалися також і продюсуванням, тобто дивитеся на кінематограф як на бізнес. Чого саме зараз не вистачає українському кінематографу, щоб бути повноцінним бізнесом?
– Я думаю, що зараз усе йде до того, щоб кіно в майбутньому стало бізнесом. Так, не вистачає коштів, сценаріїв, яскравих піар-кампаній нових стрічок. Але перше питання в тому, щоб пересічний глядач нарешті пішов до кінотеатру на українське кіно, і не лише  на комедійне. Треба давати глядачеві якість і багатожанровість. Хочеться, щоб рідним кінематографом пишалися та любили його, щоб національне кіно не лише розважало, а й відображало сучасне життя, захоплювало, чогось навчало, давало змогу замислитись. Друге питання – це кількість кінотеатрів на душу населення, особливо в невеличких містах. Та, сподіваюсь, це лише справа часу. Також багатьом фільмам не вистачає маркетингу та якісного піару. Але насправді все вже в процесі. Нам потрібен час, щоб це все стабілізувалось.


– Дивилися чи плануєте дивитися ті фільми, що потрапили в короткий список Національної кінопремії?
– Обов’язково! Я вже й фільми з довгого списку дивлюся. Поки почала з документальних. Багато фільмів я бачила до того, багатьох кінематографістів знаю особисто. Тож обов’язково подивлюся все!


– Що для Вас особисто означають нагороди та премії?
– Я вважаю, що нагороди для всіх важливі. Ми всі люди публічної професії – ми не можемо не радіти, коли публіка або наші колеги визнають нашу роботу. За мою кар’єру в мене були нагороди, й особисто для мене вони значать багато. Я завжди із задоволенням буду їх отримувати, але ніколи не буду зациклюватись на них. Тому що коли ти отримав одну нагороду, треба рухатися далі, до наступних. А найбільша нагорода – це можливість якісно робити улюблену справу.


– В одному інтерв’ю Ви сказали, що життя  – це фільм, жанр якого визначає доля. Який жанр було обрано для Вас?
– Я думаю, що в мене драмеді з елементами роуд-муві.


– Ви рідко граєте позитивних героїнь. Чому?
– Дійсно, 70 чи 80 відсотків мого творчого портфоліо – це стерви. Звісно, їх грати веселіше й легше. Але якщо враховувати небагату різноманітність жанрів нашого кінематографічного та серіального виробництва, позитивна героїня  – це завжди страдниця. Це означає, що вона повинна ридати та викликати співчуття. Щоб позитивна й одразу щаслива – такого не буває, бо тоді нема про що знімати. Але я співчуття не викликаю  – по суті своїй, за зовнішністю, за харизмою. Тому мені частіше пропонують «стервозні» ролі. Хоча нещодавно я зіграла позитивну героїню в детективі «Загадка для Анни». Але це була наша спроба зробити детектив у такому майже скандинавському стилі, коли немає страждань з надривом, коли ніхто не плаче, не кидається на стіни, не кричить. Ось таке амплуа для мене близьке, коли в героя дуже багато відбувається всередині, але це не подають глядачеві як очевидну річ.


– На Вашу думку, є шанс на зміни? Щоб не потрібно було так відверто розжовувати глядачеві, що саме відбувається з персонажем? Адже особисту трагедію можна зіграти без жодної сльози.
– Я не хочу кардинальних змін, я хочу розвитку. З нашою українською емоційністю примусити всіх героїнь перенести всі переживання іззовні всередину – це як попросити італійців менше жестикулювати. Але хочеться різноманітності – і в жанрах, і в сценаріях, і в акторській грі. Хочеться робити різних персонажів і нові історії, нову кіномову, нові серіали. У цій професії ми всі повинні робити те, що є для нас цікавим, близьким та природним. Я за те, щоб митці працювали не тільки на аудиторію, а щоб у них до цієї історії і цих героїв лежала душа. І це обов'язково знайде свого глядача. Я сама намагаюсь усе робити саме так, адже навпаки – це марнотратство власного життєвого ресурсу.


– Ви багато працюєте: зйомки, продюсування, а ще Ви – мама. Розкажіть, будь ласка, як вдається не перегоріти?
– У мене зараз певне затишшя – була відпустка майже місяць, а тепер проекти тільки починаються, тож режим досить легкий. Але минулий рік був показовим – я ще ніколи в житті не була в такому жорсткому графіку. Особливо грудень: у мене були зйомки шість днів на тиждень, по 14-16 годин на день. У цьому ж році в мене був день, коли зійшлися три проекти разом: денна зміна на каналі СТБ (12 годин), нічна зміна в повному метрі в Дмитра Томашпольського, під час якої ми виконували трюкові сцени (12 годин), а потім зранку ще режисери серіалу, у якому я була задіяна, вирішили дозняти кілька сцен (6 годин). За великим рахунком, мій робочий день був понад 30 годин, я навіть думала, що не витримаю. Але все гаразд. Не намагатимуся це повторювати, але знаю одне: я не перегораю, коли відбувається зміна діяльності. Тому я люблю, коли багато різної роботи. Справа навіть не в грошах: просто ти робиш те, що любиш, і любиш те, що робиш.

 

ДАР'Я ТРЕГУБОВА – відома українська телеведуча, акторка та продюсер. З 17 років працює на телебаченні на різних каналах – Інтері, СТБ, Новому каналі, Першому національному та ін. У її кінематографічному портфоліо понад 40 ролей у серіалах та кінострічках. Зараз Дар’я Трегубова є ведучою програми «Цієї миті рік потому» на телеканалі СТБ, а цієї весни вона вперше стане ведучою урочистої церемонії вручення Національної кінопремії «Золота Дзиґа» разом з Олегом Панютою.