Трейлери та відео

6 липня в кінотеатрах України стартує показ стрічки «Думай як пес»
У серпні на екрани вийде фільм-катастрофа «Гренландія»

Актор Віталій Салій: «Війна, кров і необмежена влада перетворює людину на монстра»

14.03.2019
об 17:53

Однією з наймасштабніших вітчизняних кінопрем’єр початку 2019 року стали «Крути 1918» Олексія Шапарєва. А одним з найбільш обговорюваних персонажів кінострічки – командувач червоної армії Михайло Муравйов. Цей деспотичний радянський вояк у виконанні київського актора Віталія Салія приголомшив своєю харизмою та інфернальним шармом.
Цей актор відомий своїми численними ролями у виставах Київського академічного театру драми і комедії на лівому березі Дніпра, а також у серіалах. Окрім «Крут 1918», Салія цьогоріч можна буде побачити на широких екранах у байопіку про поета Василя Стуса «Заборонений». Про те, як створювалася одна з найяскравіших акторських робіт року, а також про свої нові ролі в театрі й кіно, про професійне самоїдство й сімейне щастя Віталій Салій розповів у ексклюзивному інтерв’ю VGL cinema.


- Автори фільму «Крути 1918» говорили, що для них найважливіше – щоб глядач після фільму не вийшов порожнім. На Вашу думку, вони цього добилися?
- Мені складно  відповідати за глядача. Та, за моїми спостереженнями, люди виходили із залу не з порожніми очима. Фільм може зачепити темою жертовності й дуже трагічної та героїчної історії молодих хлопців. Операторська робота, музика, багато акторських здобутків – усе це не залишає глядача байдужим.

 

- Багато хто після перегляду «Крут 1918» відзначив Вашу роль демонічного Муравйова як одне з головних достоїнств кінокартини. Як створювався цей персонаж?
- Концепцію і «тон» ролі поставив режисер Олексій Шапарєв ще на пробах. Мені дуже сподобалося його бачення, і ми почали шукати в біографії Муравйова точки, за які можна зачепитися, щоб персонаж не вийшов картонний, щоб глядачеві було й цікаво, і водночас моторошно спостерігати за ним. У цій особистості дійсно намішано багато страшних якостей, що перетворили її на справжнього монстра. У біографії Муравйова, у тому, як його оцінюють сучасники, у його листах є просто вражаючі речі й деталі. Він придумав тактику «ешелонної війни», створював батальйони смерті, руйнував і грабував цілі міста, насолоджувався своєю роллю в історії, називаючи себе «червоним Наполеоном», був морфіністом і садистом, навіть оголосив війну Німеччині. У результаті його вбили свої ж. Завдяки всьому цьому з'явилася можливість показати через фігуру Муравйова цілий клас людей, які можуть з’явитися на ґрунті війни, крові й необмеженої влади.

 

- Вас заявили як головного героя у фільмі за однойменним твором Павла «Паштета» Белянського «Я працюю на цвинтарі» – такої собі закритої людини з душевною раною. Якщо для ролі Муравйова Ви вивчали архіви й відтворювали історичного персонажа, то як іде підготовка до ролі, коли є тільки книга і сценарій? Розкажіть про цей фільм.
- Це дуже цікава історія. У ній є гумор, надія, самотність, смерть, любов… Тема людини, що тікає від смерті в «царство смерті», на кладовище. Проте навіть у такому місці цей герой знаходить сенс життя. І все це завдяки любові. Мені подобається, як цю історію бачить режисер Олексій Тараненко. Ми разом шукаємо характер і ритм персонажа. Багато фантазуємо, імпровізуємо. Взагалі, незважаючи на, здавалося б, похмуре місце дії, ця історія дуже світла. Сподіваюся, що в нас усе вийде.

 

 

- У книзі «Я працюю на цвинтарі» через Вашого героя показані історії людей. Проте самого героя мало. Розкажіть, яким він буде у фільмі? Його характер, спосіб життя, захоплення, страхи, біль?
- Не хочу завчасно розкривати свої й режисерські задуми! До того ж знімальний період поки не почався і багато що може змінитися в процесі роботи. Скажу тільки, що мені б хотілося, щоб мій персонаж був як пазл, який глядач буде складати по частинах протягом усього фільму.

 

- Усі ці питання життя і смерті, самотності і любові – про них у різних обставинах замислюється кожен. Наскільки Ваш герой Вам близький? І які його риси Вам не властиві?
- Я, на відміну від мого героя, не звик ховатися й тікати від проблем. Ховати в собі спогади. Але це теж шлях до переосмислення життя, і мені буде цікаво пройти його разом з ним!

 

- Також скоро в кінотеатрах вийде байопік про Василя Стуса «Заборонений». Розкажіть про Вашу роль у цьому фільмі.
-Це історія про останні роки життя великого поета й громадянина Василя Стуса. Про те, як система не змогла зламати особистість. Я граю  заступника начальника колонії Кузнєцова. Це збірний персонаж. Режисер Роман Бровко запропонував зіграти людину, яка через слабкість стала гвинтиком у каральній системі, і в результаті система поглинула й перемолола цю особистість. Кузнєцовим рухає страх і навіть певною мірою любов. Пощастило попрацювати з прекрасними партнерами – Дімою Ярошенком, Олегом Масленніковим, Євгенією Гладій. Взагалі, зібралася класна команда.

 

- Окрім «Крут 1918», у Вас у 2019-му запланований вихід ще семи фільмів. Приблизно стільки ж стрічок з Вашою участю побачили світ і в минулі роки. Крім того, Ви активно граєте в театрі. У чому секрет Вашої продуктивності?
- Повнометражних фільмів заплановано ще два, а решта – це телесеріали. А взагалі я намагаюся розподіляти зйомки і театр так, щоб основний час приділяти своїй сім'ї і вихованню сина. І встигати отримувати від роботи задоволення.

 

- Робота в театрі, у повнометражних фільмах і серіалах, на ТБ – це взаємодоповнюючі вектори творчості чи вони входять між собою в конфлікт?
- Звичайно, спочатку було складно переключатися між цими назвемо їх «жанрами». Адже в кожному з них доводиться працювати, дотримуючись абсолютно різних технічних нюансів. При тому, що ігрова суть скрізь однакова. Проте з часом, завдяки досвіду, цьому можна навчитися. У будь-якому випадку повторюся, що ключове для мене – отримувати від цього задоволення.


 

 

- Чи є у Вас синергія з режисерами? І чи доводилося відмовлятися від ролі, коли Ви розуміли, що немає контакту і взаємодії з керманичем проекту?
- Для мене дуже важливо в роботі, щоб у мене вірили й мені довіряли. Якщо це є – я готовий рушити гори. Адже мені цікаво бути співавтором ролі, а не просто виконавцем. На щастя, у мене ніколи не було такого, щоб я кидав або відмовлявся від ролі в період зйомок або випуску вистави. Найчастіше ще на пробах або перших репетиціях ти «скануєш» режисера, а режисер – тебе. І якщо немає спільних точок дотику – наші шляхи розходяться одразу, ще до початку роботи. А от якщо ви один одного розумієте, то і труднощі, і творчі суперечки, і навіть конфлікти можуть піти на користь і стати поштовхом до успішних сцен і рішень.

 

- У Вас є головні ролі в серіалах і в спектаклях. А тепер ще і в кіно («Я працюю на цвинтарі»). Ви відчуваєте, що наразі у Вас – ще один виток кар'єри? Це різна відповідальність? Якщо фільм вдався – усі молодці. Проте якщо критика не буде прихильною до фільму…
- Я до цього ставлюся абсолютно спокійно. Публічність, критика – це частина моєї професії. Потрібно вміти виносити корисне для себе однаковою мірою і з успіхів, і з провалів.


 

     

- Ви самокритична людина? Чи є якісь риси, які б Ви хотіли в собі розвинути або побороти?
- Так, я досить самокритичний до себе. Іноді навіть самокритика переходить у самоїдство. Але й не забуваю похвалити себе, якщо, на мою думку, є за що. Мені часто заважає в житті лінь. Хотів би бути менш запальним. Взагалі, моя часто зайва емоційність у житті й заважає, і допомагає. Головне – відшукати баланс у всьому.

 

- Чи можливо мистецтво без політики?
- Можливо. Чому ні? Мистецтво має насправді таку силу впливу, що політика є лише малою частиною, що потрапляє у сферу його дії.

 

- Що Ви вважаєте найважчим у роботі актора? Чи є у Вашій роботі табу? Кого з тих чи інших персонажів Ви ніколи не зіграєте?
- Найважче в нашій професії те, що потрібно постійно доводити своє право бути актором. У кожній новій роботі треба дивувати, або будеш швидко забутий. Також це дуже залежна професія. Крім того, робота передбачає постійну напругу нервів, душевних і фізичних сил. Адже професійний інструмент актора – це і є він сам. І інструмент цей повинен бути готовий пропустити через себе дуже складні емоції і стани в будь-яку хвилину. Може звучати пафосно, але це дійсно так.


 

 

- Як Ви знімаєте напругу й відновлюєте сили?
- Найкрутіше мені в цьому допомагає мій маленький син Данило. Навіть якщо дуже втомлююся, то від спілкування з ним заряджаюся на повну. Взагалі, сім'я для мене – місце сили. Ще люблю подорожувати, зустрічатися з друзями, спати цілий день, грати в Sony Playstation, басейн і фільми! Та всі радощі життя мені насправді не чужі.

 

- Для повноцінного відпочинку Вам достатньо кількох днів із сім'єю чи потрібно радикально міняти картинку життя? І що для Вас є ідеальним відпочинком?
- Відпочинок, з огляду на професію, доводиться планувати похапцем і в останній момент. Ми з дружиною любимо подорожувати й намагаємося, якщо випадає поспіль більше чотирьох-п'яти вихідних, виїжджати кудись. Не має значення, на море чи просто погуляти і пожити в нових для нас містах і країнах. Це надихає й наповнює враженнями.

 

- У кількох інтерв'ю Ви говорили, що в юності все йшло до того, що Ви повинні були стати військовослужбовцем, продовживши сімейну справу. Однак юнацьке бунтарство взяло своє – Ви стали актором. Тепер у Вашій кар'єрі ціла низка ролей військових і слідчих. Думаєте, це неспроста? Чи просто є попит на такого роду фільми?
- Я ж граю не тільки військових і слідчих. Мені щастить, що режисери бачать мене в діаметрально несхожих один на одного характерах. Адже мені дуже важливо й цікаво бути різним.


 

ВІТАЛІЙ САЛІЙ – український актор театру та кіно.
Народився 4 липня 1985 року. У 2006 році закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. І. К. Карпенка-Карого (курс Е. Митницького). Був ведучим двох шоу на каналі «Україна»: «Буба-шоу» та «Очам не вірю». З 2004 року – актор Київського академічного театру драми та комедії на лівому березі Дніпра. Номінант премії  Телетріумф-2011».
Лауреат театрального голосування «Вірю!» у номінації «роль другого плану» за роль Сганареля (вистава «Гости грядут в полночь», реж. Д. Богомазов). Двічі номінант театральної премії «Київська Пектораль» у номінації «найкраще виконання ролі другого плану» за роль Дурника Карла («Войцек.Карнавал плоті») і роль Відоплясова.

 

- Яка роль у Вашій кар'єрі далася вам найважче, а в якій Ви відчували себе найбільш природно?
- У кожної ролі є свої складності. І особливе задоволення – «привласнити» і «народити» персонажа, якого на початку навіть не уявляв, як зіграти. Я дуже люблю і ціную свої ролі в Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра. Це і Дурник Карл у «Войцеку. Карнавалі плоті», і Бернадетт у «Двох панянках у бік півночі», і Автор у «Сердешній радості».

 

- Рано чи пізно багато акторів замислюються про режисуру? Чи є у Вас такі плани?
- Іноді виникають такі ідеї. Вони пов'язані здебільшого з театром. Та поки я до цього не дозрів. Можливо, пізніше. Поки що мені вистачає саморежисури в акторській професії.

 

- Що далі? Які у Вас плани на найближчі рік-два?
- Робота, робота, робота. Є цікаві пропозиції і в кіно, і на телебаченні. Дуже тепло поспілкувалися з новим художнім керівником нашого театру на лівому березі Дніпра Стасом Жирковим і головним режисером Томою Труновою про плани на майбутнє і вирішили незабаром зробити разом щось цікаве. Взагалі, у нашому театрі зараз запустилося десь 9-10 прем'єр, і це дуже круто. Стас і Тома принесли нову й потужну енергію. Театр від цього дуже виграє. І слоган придумали класний: «Тримайся свого берега»! Це дуже просто, проте так глибоко.