Різдвяний календар кіно: «Людина, яка винайшла Різдво»

Щодня ми наближуємося до найбільшого зимового свята у році, для одних це Різдво, а для інших – Новий рік. У ХІХ-му столітті людство винайшло цікаву річ, аби відраховувати дні, що залишились до визначної події. У такий спосіб можна додавати собі святкового настрою напередодні казкової миті. У цей вечір, коли залишається 3 дні до Різдва за григоріанським та новоюліанським календарем, 9 днів до Нового року і 16 днів до Різдва за юліанським календарем, VGL cinema впроваджує нову рубрику «Різдвяний календар кіно». Наприкінці доби ми пропонуватимемо вам переглянути атмосферну стрічку, згідно тематики найближчих декількох тижнів. Отже, розпочинаємо з фільму «Людина, яка винайшла Різдво».

Святкувати початок чогось нового за допомогою Різдва почали між IV і V століттями, але таким, яким ми знаємо його зараз воно стало завдяки популярному романісту вікторіанської епохи Чарльзу Діккенсу. Він популяризував свято в одній із найвпливовіших держав – Великобританії. Досягнутий ефект мав вплив на всесвітню культуру, який відчувається і досі.

Практично до середини ХІХ століття основними святами в країні вважались Великдень та День подарунків, який досі стабільно відзначається 26 грудня. Проте у сільській місцевості графства Гемпшира, звідки Діккенс був родом, Різдво зберігало хоч трохи своїх традицій та мало чималу популярність серед місцевих. Ми не можемо вважати, що це єдина річ, яка надихнула романіста написати «Різдвяну пісню», але і заперечувати вплив цього чинника неможливо. Проте до роботи письменника найбільше спонукала потреба в коштах для забезпечення власної родини, яка очікувала вже на п’яту дитину.

Стрічка «Людина, яка винайшла Різдво» розповідає про Чарльза Діккенса після приголомшливого успіху «Пригод Олівера Твіста», коли письменник ніяк не міг знайти найбільш вдалу тематику для наступних своїх творів. Він встиг спробувати писати і про шахраїв, і про куртизанок, але все це не приносило ні особливого задоволення, ні достатнього прибутку. Перебуваючи в пошуках нових ідей, Діккенс вимотував себе постійними роздумами. Засніжені вулиці Лондона, минуле наповнене Різдвяними традиціями передмістя, дитячі казки від служанки та, як не дивно, порожні похорони заможного чоловіка, на яких «пощастило» побувати Діккенсу, надихнули письменника на, мабуть, найкращий твір про життєві істини з магічним настроєм.

У процесі написання чоловік не просто намагається розповісти вже знайому йому історію, а пізнає її сам через створеного персонажа. Часом Діккенс навіть починає спілкуватись з героєм твору Ебенезером Скруджем. Головний редактор журналу «Фортнайтлі рев’ю» Джордж Генрі Льюіс розповідав у свій час, що й насправді письменник вважав, що його персонажі спілкуються з ним і знаходяться завжди поряд: вони іноді допомагають, а іноді навіть можуть заважати і сперечатись. Усе це неординарне «спілкування» добре зображено й у самому фільмі.

Однак допомагали Чарльзу не лише так звані «духи», але і справжні люди. Служниця Діккенса, яка і розповідала нехитрі казки про примар і магію його дітям, а заодно і їхньому батьку, який іноді підслуховував оповідку. Ще одна людина допомогла письменнику з натхненням, хоч і не була сильно ним шанована. Свого тата Діккенс завжди вважав безвідповідальним, що підтверджує реальний факт із його життя, коли маленькому хлопчику довелось піти працювати на завод через борги тата. У фільмі показаний інший момент із його життя, коли Джон Діккенс лише відвідує свого сина, але тільки своєю появою виводить його з рівноваги, тим самим спрямовуючи у нові пошуки ідей для завершення історії.

Однак ні візит і неприємні новини від батька, ні сварки з натхненниками і рідними, ні палаючі дедлайни здачі нового матеріалу, ні викликані цим усім проблеми з видавництвом не можуть зламати дух визначного письменника. Стрічка заглиблює глядача у надри творчого процесу написання шедевру світової класики, при цьому показуючи зворотню сторону медалі такого життя і потребу сім’ї у звичайній увазі та людському теплі.

Кожен знайде свою істину в історії людини, яка створила Різдво. Комусь здасться важливішим працьовитість і досягнення своєї заповітної мети, а кому стрічка може нагадати про те, як важливо у невпинній гонитві за матеріальним не втратити ще й тих, хто наповнює нас духовно. Правдива чи вигадана історія у творі – зовсім не важливо, головне – вона дарує віру в дива.