Мов на театральній сцені: 5 життєвих стрічок

Невідомо скільки вже була використана відомо фраза Вільяма Шекспіра, який стверджував, що «увесь світ театр». Однак багато хто забуває, що це ще й чудове місце, яке дало свій початок розвитку мистецтва, прапрапращур кінематографа та просто найкраще переосмислення нашого часом непростого, а іноді навіть нудного життя. Він зародився ще у Стародавньому Римі, де за переказами і легендами відбулась перша театральна вистава саме 27 березня. І якщо тоді потрібна була нагода, така як свято на честь бога виноградарства Діоніса, то зараз для хорошої постановки потрібне лише натхнення та глядач, вільний від буденних переживань та карантинних обмежень. До того ж мистецтво театру вже давно навчилось долати будь-які кордони, інтегрувавшись у кіно, де певні експериментатори повертаються до давньої форми, щоб розповісти свої історії в особливій спосіб. Так хто ж ці сміливці і що вони створили?

«Доґвіль»

Данський кінорежисер і сценарист Ларс фон Трієр звик дивувати публіку ще з перших своїх робіт. Захоплений світом кіно ще з 11 років, він почав знімати невеличкі відео та короткометражки. Такими ж улюбленими для нього стали і трилогії, які зробили його відомим на увесь світ. Однією незакінченою досі залишається «США — країна можливостей», а першим фільмом у ній став фільм «Доґвіль», побудований у вигляді театральної п’єси, поділений на класичні 5 актів. Історія розповідає про часи Великої депресії і втечу звичайної дівчини від бандитів, яку сам режисер називає «принцесою, яка потрапила у реальний світ». Її рятують жителі одного невеликого містечка, а у знак подяки вона намагається їм допомогти зі звичайними справами. Так 16 акторів в одній декорації за шість тижнів перевтілились не лише у своїх героїв, а й у жахаючу історію жителів міста, які з першого погляду здавались досить простими і добрими.

«Номери»

Навіть не дивно, що саме українське кіно часом нагадує театральну виставу, оскільки саме цей вид мистецтва був досить успішним і популярним на наших теренах. Та і сценарій фільму «Номери» побудований на однойменній п’єсі Олега Сенцова, який написав її у 2011 році ще до трагічних подій у Криму. Як не дивно, але саме жанр антиутопії як і завжди найкращим чином описує стан речей у сучасному світі та підкреслює найбільші і найпотаємніші страхи кожної людини, а особливо – втрату особистості та свободи. За сюжетом у кожного героя є свій номер замість імені і устав замість власної волі. Ніхто не може обирати як жити і кого любити. Однак чи приведуть зміни у системі до кращого життя, залишається лише дізнатись із часом.

«Два в одному»

Декілька людських життів запаковані у завуальовану історію мистецтва, де події розпочинаються за кулісами театру, продовжуються на його сцені, плавно перетікають у фільм та закінчуються у житті простих людей з незвичайною долею. Спочатку ми бачимо, як зі світом попрощався актор, який грав простого клоуна і роль якого часто залишалась недооціненою аж до того моменту, як його не стало. Після цього сам театр помірно занурюється у хаос, а кожен його учасник продовжує грати свою, начебто богемні ролі, які виявились не такими вже й важливими. Проте як тільки з’являється рішення проблеми, ситуація змінює свою подобу, а у центрі уваги залишається зовсім інший сюжет та нові герої.

«Король Лір»

Неможливо говорити про театр та не згадати про його класика Вільяма Шекспіра та переосмисленої екранізації його шедевру – п’єси «Король Лір». Стрічка хоч і відходить від звичної нам історії та часових кордонів, але зберігає у собі театральну самобутність і поетику. Так без перебільшень геніальний Ентоні Гопкінс став Королем Лір, який керує усією Англією і вирішує скласти свої повноваження, розділивши владу між своїми трьома доньками. Для того, щоб вирішити кому скільки залишиться повноважень та земель, він вирішує просто запитати наскільки його діти люблять свого батька, однак наймолодша Корделія не бажає говорити пустих промов, через що накликає на себе справжній королівський гнів.

«Гамільтон»

Якщо ви колись мріяли побувати на Бродвеї та побачити хоч раз постановку найбільш відомого театру, то почати можна з «Гамільтона», якого вирішили випустити не лише у якості вистави, але й як фільм від Disney, що додає шансів переглянути його у родинному колі. Звичайно ж історія не так близька для наших широт, однак від того не менш цікава. Мюзикл у двох актах розповідає про життя Александра Гамільтона, який незважаючи ні те, що він залишився абсолютно один на цьому світі, ні на те, що йому довелось переїхати з карибського острова Невіс до великого і неосяжного Нью-Йорка, досяг надзвичайних висот у своїй політичній кар’єрі, отримавши вплинути на Конституцію США, однієї з найбільш демократичних країн світу, на яку тепер рівняється більшість держав.

Світ звичайно і може бути схожим на театр, люди на акторів, а місцеві пейзажі – на декорації. Однак цікавішим, ніж вистави чи кіно може бути лише справжнє життя, якщо спробувати ставитись до нього, як до справжнього витвору мистецтва.