Трейлери та відео

Вийшов другий трейлер стрічки «Номери»
З’явився офіційний трейлер українського фільму «Атлантида»

Головні українські режисери сучасності на думку Юлії Сінькевич

15.09.2019
об 17:16

Ми часто обговорюємо найкращі українські фільми, але замало уваги звертаємо на тих, хто їх створює. Генеральний продюсер Одеського міжнародного кінофестивалю Юлія Сінькевич у контексті своєї роботи пильно стежить за всіма українськими режисерами та їх творчістю. Вона назвала тих, чиї фільми справляють найбільше враження, та чиї імена треба обов’язково запам’ятати.

ЮЛІЯ СІНЬКЕВИЧ
Генеральний продюсер Одеського міжнародного кінофестивалю, член наглядової ради і співзасновник Української кіноакадемії, член Європейської кіноакадемії і Національної спілки кінематографістів України, член Українського оскарівського комітету. У 2006–2008 рр. працювала на музичному фестивалі «Джаз Коктебель», у 2010 р. – на мультидисциплінарному міжнародному фестивалі сучасного мистецтва ГогольFest. У 2010-2013 рр. працювала в дистриб’юційній компанії Arthouse Traffic. З 2013 року – генеральний продюсер ОМКФ. Продюсувала документальний фільм «Рідні» Віталія Манського. Зараз є продюсером байопіка про Лесю Українку «Леся Українка. Узлісся» режисера Нани Джанелідзе.

ПЕРСПЕКТИВНІ РЕЖИСЕРИ: 

      

Наріман Алієв
Український кримськотатарський режисер цьогоріч зняв свій дебютний повний метр і одразу ж здобув визнання. Стрічку показали в Каннах у секції «Особливий погляд», і глядачі 15 хвилин аплодували стоячи режисерові на фінальних титрах. «Додому» – це дуже особиста історія:  щось схоже трапилося в житті самого режисера. Дебют Алієва досить незвичний для українського кінематографа. Так, це драма, чого у наших фільмах багато, але в ній є елементи роуд-муві, що не характерно для українського кіно. Наріман Алієв поставив на одвічно актуальну тему «батьків і дітей». До того ж фільм дуже сильний візуально та захоплює грою головних акторів: сина грає двоюрідний брат режисера, непрофесійний актор, а батька – Ахтем Сеітаблаєв. До цього Наріман зняв декілька коротких метрів, які увійшли до трилогії «Кримські історії». Режисер фокусується на сімейних стосунках і обов’язково додає до фільмів елементи традицій та побуту кримських татар. Він говорить зрозумілою кожному кіномовою, але говорить виключно про те, що сам добре знає, і це відчувається. На 10-му ювілейному ОМКФ «Додому» розділив Гран-прі з грузинською стрічкою «А потім ми танцювали». Такого в нас ще не було, і український фільм вперше отримав цю нагороду.

Антоніо Лукіч
Антоніо Лукіч не схожий ні на кого іншого. Думаю, у нього є всі шанси та можливості бути завжди впізнаваним завдяки своєму режисерському стилю, який найбільше проявився в дебютному повному метрі «Мої думки тихі». На 10-му ОМКФ стрічка здобула любов глядачів, які проголосували за нього в категорії «Приз глядацьких симпатій». Ця нагорода вручалася вперше, і саме Лукіч заслужено її виборов. Вагомою перемогою була спеціальна нагорода журі цього фільму в секції East of the West на кінофестивалі у Карлових Варах. До цього режисер знімав короткий метр, але не менш успішний. Зроблений разом з Валерією Кальченко «У Манчестері йшов дощ» отримав «Золотий Дюк» за найкращий український короткометражний фільм на ОМКФ у 2017 році.

Тоня Ноябрьова
Свій перший короткометражний фільм «День незалежності» Тоня зняла у 2012 році, і його одразу ж відмітив Одеський міжнародний кінофестиваль. А от дебютна повнометражна комедія «Герой мого часу» приніс Тоні приз за режисуру 9-го ОМКФ. Творчість у Тоні Ноябрьової в крові. Вона спадкоємиця творчої сім’ї, навчалася на режисерському факультеті, але знімати почала не одразу. Ім’я Тоні гучно прозвучало саме у зв’язку з «Героєм мого часу» – фільмом про маленьку людину у великому місті. Це досить знайома історія для багатьох українців, які з провінційного містечка вирушають підкорювати столицю, коли хапаєшся за будь-яку можливість, аби місто тебе не поглинуло. При цьому в стрічці майже всі актори непрофесіонали. Бо на думку самої режисерки, з реальними живими людьми цікавіше працювати, адже вони достовірно існують на екрані, а не вдають реальність. Зараз Тоня працює над фільмом «Кого ти більше любиш?», який став одним з переможців 11 конкурсного відбору Держкіно.

    

Марися Нікітюк
Марися Нікітюк починала як драматург. Згодом за її сценаріями зняли декілька короткометражних фільмів. Повнометражний дебют режисерки «Коли падають дерева» у 2018 році показали на Берлінале у конкурсній програмі Panorama. Зараз вона продовжує працювати над другим фільмом «Серафима» за книгою Олеся Ульяненко. Хоча фільм ще у виробництві, він уже брав участь в одній з професійних каннських програм La Fabrique des Cinémas du Monde. Крім того, вона працює над проектом серіалу разом з Наріманом Алієвим та Мариною Степанською.

Марина Степанська
У Марини Степанської було декілька короткометражних робіт, серед яких «Канікули» та «Чоловіча робота», перед тим, як вона зняла свій повнометражний дебют «Стрімголов». Короткометражки Степанської завоювали нагороди безлічі конкурсів та фестивалів, зокрема й Одеського міжнародного кінофестивалю. А от «Стрімголов» розкрив режисерку в повному обсязі. Драматична лав-сторі про пересічних українців, яких щодня зустрічаєш на вулицях, виявилася дуже щемливою та пронизливою життєвою картиною з не менш гарними акторами - втіленням «розгубленого покоління». На Festival Premiers Plans d'Angers у Франції стрічка здобула приз глядацьких симпатій, що свідчить про універсальність цієї історії. Остання робота Марини Степанської – короткометражка «Знебарвлена», яка цьогоріч брала участь у Національному конкурсі 10-го ОМКФ, – уже більше про форму, через яку режисерка шукає свою кіномову. 

Тарас Дронь
Спочатку Тарас Дронь, як і більшість режисерів, зняв декілька коротких метрів, найвизначнішим серед яких стала «Чорногора». Ця камерна історія про очікування маленьких хлопчиком батька із заробітків у Польщі може стати цікавим об’єктом для подальшого дослідження українського кіно 2010-х. «Чорногора» знімалася на плівку, у ній достатньо символізму, але Тарас Дронь не вдається до традицій поетичного кіно, аби зобразити українське село. Тому у фільмі присутнє щось невловимо справжнє та рідне. Нова робота режисера «Із зав’язаними очима» вже практично закінчена, і скоро ми зможемо її побачити.

      

Нікон Романченко
 Нікон Романченко – представник прогресивної української молоді. Він один з ініціаторів створення та активний учасник організації «СУК» («Сучасне Українське Кіно»). Його фільми були представлені на багатьох національних та міжнародних фестивалях. У 2014 році вийшла документальна короткометражна стрічка Романченка про Майдан «Обличчя». Фільм показували не тільки в Україні, а й в Берліні, Мюнхені, Парижі та Каннах. Це не розповідь про події Революції Гідності, це радше портрет Майдану – фільм фокусується на обличчях учасників, серед яких можна побачити і Сергія Нігояна. В 2018-му він зняв короткометражний фільм “Поза зоною”, який згодом трансформувався у режисерську повнометражну версію “Тера”. Вже повний метр ми показували на 9-му Одеському міжнародному кінофестивалі у національному конкурсі. 

Катерина Горностай
Тріумфатор чи не усіх українських кінофестивалів Катерина Горностай - одна з тих, хто може очолити “українську нову хвилю”, коли зніме свій повнометражний дебют. Випускниця школи “Режисура документального кіно та документального театру” Марини Разбєжкіної та Михаїла Угарова вправляється як у документалістиці, так і в ігровому кіно. Для режисерки властивий і важливий показ подій та почуттів героїв у реальному контексті, що вирізняє її з-поміж інших кінематографістів. Короткий метр режисерки “Бузок” отримав декілька призів на 8-му ОМКФ, а остання стрічка “Крокодил” була учасників Національного конкурсу 9-го ОМКФ. Очікуємо на цікавий новий проект режисерки – повнометражний дебют “Стоп-Земля”. Фільм був представлений на багатьох ко-продакшен-маркетах і ще на етапі проекту отримав безліч нагород. Катерина Горностай – це режисерка зі своїм неповторним баченням. До того ж вона не лише знімає ,а й викладає документалістику студентам Києво-Могилянської академії.

Павло Остриков
Павло Остріков знаний своїм неповторним гумором. Він учасник стендапів і розповідати кумедні історії для нього не в новинку. Саме цей хід він використовує в своїх фільмах. Поки що Остріков спеціалізується на короткому метрі, але кожна його робота - це анекдот зі стриманим, але вже впізнаваним гумором режисера. Справжнім успіхом для Павла став фільм “Випуск-97”, який отримав справжнє визнання: “Золотий Дюк” ОМКФ, перемога в Локарно, номінація на премію Європейської кіноакадемії та “Золота дзиґа” Української кіноакадемії. Зараз, як і багато колег, працює над повнометражним дебютом “Ти - космос”.

Дмитро Сухолиткий-Собчук
Фільми цього режисера є учасниками понад 20 міжнародних фестивалів і неоднорзово завойовували нагороди. Наприклад, короткометражна стрічка “Штангіст”, яка була однією з найобговорюваніших цього року. Фільм став переможцем фестивалів Premiers plans à Angers (Франція), ZubrOFFka (Польща) та Варшавського міжнародного кінофестивалю. Зараз режисер працює над повним метром під назвою “Памфір”. Це історія чоловіка, який намагається бути примірним сім’янином, але у долі свої плани на героя, тож він звертає з чесного шляху. Проект дебюту Сухолиткого-Собчука відібрали до Cinéfondation Residence Каннського міжнародного кінофестивалю та до участі в ринку копродукції Sofia Meetings, що вже говорить про великий потенціал картини.

 

ВИЗНАНІ МАЙСТРИ: 

  

Ахтем Сеітаблаєв
Ахтем Сеітаблаєв, певно, найбільш успішний український режисер та актор, який лише за останній рік зіграв у стрічці Нарімана Алієва “Додому” та у Романа Балаяна в новому фільмі “Ми є... Ми поруч”. Він знімав телефільми та міні-серіали, доки у 2013 році не сталась “Хайтарма” - перший повнометражний ігровий фільм режисера про депортацію кримських татар. Згодом була “Чужа молитва” про героїчний вчинок кримської татарки Саїде Аріфової та “Кіборги” про оборону Донецького аеропорту. Останній взяв 6 нагород премії “Золота дзиґа”.  Наразі до виходу у прокат готується історична драма “Зарар Беркут”. Ця стрічка обіцяє стати одним із наймасштабніших кінопроектів в історії України, тож варто лише трохи зачекати, щоб переконатися в цьому. Водночас Ахтем Сеітаблаєв разом с політув’язненим режисером Олегом Сенцовим зняв фільм “Номери”, і отримав фінансування на ще один історичний фільм “Конотопська битва”.

Сергій Лозниця
Найтитулованіший український режисер Сергій Лозниця прогримів на увесь світ у 2014 році з фільмом “Майдан”, в якому запропонував незвичайний погляд на Революцію Гідності. Режисер використав статичну камеру для відстороненого споглядання за Майданом, не вдаючись у деталізацію того, що відбувалося. Стрічка широко розійшлась по міжнародним фестивалям, тому часто іноземці аналізували ці події саме очима Лозниці. Втім до цього у режисера були чудові ігрові стрічки, які були у Каннах: “Щастя моє” та “У тумані”. Але Сергій Лозниця не віддав перевагу чому одному і знімаючи документальне повертається до художнього. “Подія”, “Аустерліц”, “Процес” - стрічки, в яких режисер говорить про важливі історичні моменти, що вплинули на світ тим чи іншим чином. А от “Лагідна” та “Донбас” - це вже переосмислений Лозницею зріз суспільства і воно постає у невигідному світлі. Режисер схильний драматизувати події у песимістичних фарбах і викривати недоліки світу, що принесло “Донбасу” приз за режисуру в секції “Особливий погляд” Канн. Наразі режисер працює над ігровою стрічкою “Бабин Яр”, яку підтримало Держкіно у питання фінансування.

    

Мирослав Слабошпицький 
Декілька років тому саме завдяки Мирославу Слабошпицькому про українське кіно гучно заговорили по всьому світові. Режисер здобув “Срібного леопарда” у Локарно за короткометражку про сьогодення зони відчуження “Ядерні відходи”. До цього тріумф два коротких метри Слабошпицького були у конкурсі Берлінале. Але справді гучним був дебютний повнометражний фільм “Плем’я”, який підняв чималий галас у Каннах, здобувши одразу три призи у секції “Тиждень критики”. Тоді Слабошпицького одразу зачислили у ряди ключових фігур українського кіно, бо він запропонував радикально нову кіномову. Зараз режисер працює над проектом “Антропоцен”, який вже декілька років перебуває у топах найочікуваніших фестивальних фільмів. Нещодавно стрічка виграла 11-й пітчинг Держкіно.

Роман Бондарчук
Документальна дебютна стрічка Романа Бондарчука “Українські шерифи” одразу занесла ім’я режисера на кіномапу. Фільм про жителів українського селища, які власними силами борються з корупцією спочатку переміг на фестивалі IDFA, потім отримав Гран-прі Docs Against Gravity. Ігровий повний метр “Вулкан” 2018 року завоював не тільки безліч нагород міжнародних кінофестивалів від Єревану до Гоа, але й прихильність глядачів завдяки вдалому поєднанню цікавої історії, мальовничих кадрів Херсонської області та привабливих героїв, багато з яких не є професійними. Бондарчук уже отримав державне фінансування на новий ігровий проект “Перше вересня”.

Валентин Васянович
Однаково вправний документаліст і режисер ігрового кіно Валентин Васянович у своїх роботах дуже точно передає правду життя. Він здобув визнання і призи на фестивалях в Баку, Клермон-Феррані, Нансі, Торонто саме завдяки документальному кіно. Перший ігровий фільм зняв у 2012 році, втім “Звичайну справу” сприйняли доволі прохолодно на відміну від “Креденса” 2013 року. Для ОМКФ Валентин Васянович вже став постійним резидентом конкурсу. У 2014 році “Присмерк” отримав нагороду “Золотий Дюк”, а документально-ігровий фільм Васяновича “Рівень чорного”, де він виступив сценаристом, режисером та оператор, здобув приз ФІПРЕССІ 8-го ОМКФ. Зараз усі дуже чекають на нову роботу режисера “Атлантида”, яка була на 76-му Венеціанському кінофестивалі у конкурсі “Горизонти”. Це фільм про час, коли війна на сході України закінчиться, і бійці повернуться додому. Чекаємо з нетерпінням і сподіваємось на ще один тріумф режисера.