Загадкова легенда: Бути Джоном Малковичем

Найбільш непередбачувані ролі у фільмах, найбільш впізнаване обличчя Голлівуду та найцікавіший спосіб мислення, іноді навіть виникає бажання побачити світ його очима. Так само подумали і режисер Спайк Джонс та сценарист Чарлі Кауфман про сьогоднішнього іменинника Джона Малковича.

1999 рік до доленосної оскарівської стрічки «Вічне сяйво чистого розуму» Кауфмана залишалось ще 5 років і 14-ть до фільму «Вона» Джонса. Насправді ж першого режисера зацікавила фігура Малковича ще у 1994 році і сценарій написали вкрай швидко, чого не можна сказати про пошуки продюсера. Справа в тому, що ніхто не хотів братися за роботу про загадкового актора, який на той час ще й не надто був відомим. Однак Кауфман не прагнув йти на поступки і був переконаний на 1000 %, що саме про Джона Малковича потрібно знімати цю, з одного боку експериментальну, стрічку. Сценаристу пощастило з тестем Френсісом Фордом Копполою, який повірив у нього і переконав самого актора взяти участь у зйомках.

З першого погляду, історія розповідає про життя Крейга Шварца, актора лялькового театру, який не може прокормити своїм мистецтвом сім’ю, тому вимушений шукати будь-яку роботу. Влаштувавшись, він тільки й встигає дивуватися чудернацькому місцю. Працювати тепер він має на 7,5 поверсі, де неможливо навіть випрямитись на весь зріст. Чоловік починає досліджувати приміщення, де йому тепер доведеться проводити більшість часу, і знаходить маленькі двері за одною із шаф. Як виявляється вони ведуть в тіло, а точніше голову Джона Малковича. Проте є у даній ситуації одне правило – знаходитись там можна лише 15 хвилин, після чого «гостя» викине невідома сила на одній із вулиць мегаполісу. Шварц вирішує заробити на цій знахідці разом зі своєю колегою, влаштувавши «атракціон», у якому кожен зможе відвідати таке незвичне туристичне місце.

Якщо ж дивитися на всю історію з філософської точки зору, то практично всі події на екрані лише звичайна метафора багатогранності акторської натури. Не дивно ж, що в голову актора спершу потрапляє колега, а потім вже інші персонажі. Наскільки важливо у даній професії усвідомленння свого внутрішнього «я» перш ніж створювати все більш нові «я». При цьому всьому залишається важливе питання: «А чи може взагалі змінюватись людина всередині? Чи вона залишається собою, зазнаючи змін? Чи залишається Джон Малкович Джоном Малковичем, коли хтось «заходить» в його голову замість нього?» Усе можливо, а може й ні. Тут творці стрічки створюють кіношний варіант Шекспірівського «бути чи не бути». Так чи інакше кожен «гість» у голові актора знаходить там лише те, що сам шукає і вже має в собі, наче у викривленому світі дзеркал. І, можливо, саме це мав на увазі сам Оскар Уайльд, написавши: «Краса в очах того, хто дивиться».

І ось минуло більше 20 років, а ми й досі намагаємось розгадати, що ж відбувається в голові Джона Малковича, читаючи про нього на офіційних сайтах. Однак завжди можна подивитися фільм «Бути Джоном Малковичем» в надії зрозуміти чи то актора, чи то себе самих.