Петро Юхимович Вескляров – головний казкар України

9 червня 1911 року в селищі Тальне Київської губернії народився український актор і телеведучий Петро Юхимович Вескляров, більш відомий під творчим псевдонімом «Дід Панас». Саме він чверть століття розказував українським дітям казки на ніч – спочатку на радіо, а потім і з екрана телевізора.

Справжні ім'я та прізвище актора – Пінхус Хаїмович Вескляр. У роки Другої світової війни він опинився в німецькому полоні, де, щоб приховати єврейське походження, змінив прізвище, ставши з Вескляра – Вескляровим.

Після закінчення війни Петро Юхимович служив актором Волинського українського музичного театру ім. Т. Шевченка в Луцьку. Згодом, у 1959-1982 роках, працював на Київській кіностудії імені О. Довженка. Вексляров знявся майже в півсотні фільмів: «Олекса Довбуш», «Гадюка», «Циган», «Іванна», «Вій», «Забудьте слово смерть», «Юркові світанки», «Стара фортеця», «Севастополь» та ін. Але кінокар’єрі актора на просторах СРСР завадило те, що він фактично не розмовляв російською мовою. «Я російську не можу вивчити», – інколи жартував Петро Юхимович. Тож у російськомовних фільмах, де він знімався, його переозвучували інші актори.

Та саме завдяки тому, що він вільно розмовляв українською мовою, Петро Юхимович і став добре відомий у кожній українській родині. Найбільшу популярність акторові принесла роль дідуся Панаса, у якій він з 1962 по 1986 рік розповідав казки спочатку на українському радіо, а потім і на телебаченні в програмі «На добраніч, діти» (до 1971 року - «Вечірня казка з дідом Панасом»), яка виходила щоп’ятниці о 20:45 на антені УТ-1. Традиційне звернення «Добрий вечір вам, малятка, любі хлопчики й дівчатка!», яким він незмінно починав кожну передачу, добре запам'яталося всім тим, чиє дитинство припало на 70-80-ті роки минулого століття.

Відомо, що коли планувався випуск «Вечірньої казки» на телебаченні, то на роль її ведучого пробувалися майже 200 акторів, але Петро Юхимович з його колоритною зовнішністю виявився поза конкуренцією. Актор постійно виступав в українській вишиванці, і через це його неодноразово звинувачували в націоналізмі та в 1970-х роках кілька разів намагалися зняти з ефіру. Але як тільки передача «На добраніч, діти» припиняла виходити, на телебачення починали надходити сотні листів з вимогою знову повернути «улюбленого дідуся Панаса».

Попри шалену популярність актор наприкінці життя ледве зводив кінці з кінцями. У кіно його майже не запрошували, бо глядачі сприймали Векслярова в будь-яких ролях тільки як «діда Панаса». А на телебаченні він отримував 20 радянських рублів за передачу. За місяць «набігало» лише 80 карбованців, при тому що Петро Юхимович був не тільки ведучим, а фактично  автором програми: сам підбирав казки, сам писав сценарій, сам розігрував сценки з іграшками, ілюструючи свою розповідь.

Остання програма «На добраніч, діти» за участю Петра Юхимовича вийшла у ефір 35 років тому. Але в Україні його добре пам’ятають і зараз. Торік на приміщенні тальнівської школи, збудованої на місці будинку, де народився Петро Вексляров, було встановлено пам'ятну дошку. А відомі українські письменники брати Капранови планували навіть створити музей діда Панаса, але ця ідея поки що залишилася нереалізованою.