Карантинні хроніки: Нікі Нікітін завітав на OIFF Live

Одеський міжнародний кінофестиваль на своїй інстаграм-сторінці продовжує серію прямих ефірів – OIFF Live. Під час цих включень генеральна продюсерка ОМКФ Юлія Сінькевич зустрічається з представниками світової та української кіноіндустрії. Одним із гостей ведучої OIFF Live’ів став арт-директор Празького міжнародного кінофестивалю Febiofest, член ФІПРЕССІ та Європейської кіноакадемії Нікі Нікітін. Під час розмови він розповів, як зустрів пандемію, чому світ не буде таким, як раніше, та порадив режисерам знімати більше комедій. Далі найцікавіші тези ефіру.

Цікавий експірієнс

– Я намагаюся дивитися на ситуацію, у якій ми усі опинилися, з позитивної сторони. Один з таких моментів для мене та для моїх колег полягає у тому, що ми знайшли спосіб працювати з дому. І це можливість для нас перевести подих і відпочити. Адже для працівників сфери культури, тих, хто робить фестивалі, дуже важко знайти можливість для цього у звичайному житті. Проте це все мине, питання часу. Тому зараз я намагаюся використати цей період на користь. Це цікавий експірієнс.

Діджитал виклик

– Парадокс у тому, що я працюю ще більше на карантині, аніж до того. Все перейшло в онлайн. За останні місяці було набагато більше задач, які потребували виконання, ніж за часів офлайну. Карантин спрацював наче машина часу, що відкотила нас трохи назад. Адже нам довелося з нуля створювати якісь речі, зважаючи на масовий перехід онлайн. Я пам'ятаю перший Одеський міжнародний кінофестиваль, свій перший Берлінале. Це було так хвилююче та лячно, адже це перші кроки у щось нове й невідоме. Зараз ми в аналогічній ситуації, але з іншими інструментами, технологіями. Нам випала нагода навчитись тим речам, з якими ми ще не стикалися, адже я, наприклад, з покоління, яке народилося задовго до тієї діджиталізації, до якої покоління міленіалів звикло ледь не з народження. Тож це певний челендж, але водночас і залучення в процес навчання і вивчення технологій.

Нові форми існування

– Я пам'ятаю, як ми не сприймали серйозно пандемію, коли проходив 70-й Берлінале. Під час фестивалю ми всі були наче у бульбашці, де немає місця таким переживанням. Однак наступного дня після його завершення, усі ми зрозуміли – відбувається дещо дуже серйозне. І зараз ситуація така, що ми всі шукаємо нові форми існування. Якісь фестивалі виживуть, якісь ні. Стрімінгові-сервіси, як Netflix перейшли в найактивнішу фазу росту. Водночас традиційні івенти такі, як фестивалі, змушені будуть переходити онлайн або комбінувати різні форми проведення. Зараз варто сфокусуватися на підтримці невеликих заходів, кінотеатрів та продакшенів, які можуть просто зникнути.

Досвід занурення в історію

– Колись на кіно дуже сильно вплинула поява DVD. Це були певні буклети, що нагадують книгу. Запускаєш диск і тобі пропонуються варіанти, наче глави. Можна обрати будь-яку і почати дивитися. Кінотеатри ж пропонують зовсім інший досвід. Ти знаходишся у приміщенні дві години поспіль, повністю занурений у дію на екрані. Ти не можеш вийти пройтись чи подзвонити по телефону. Ти сконцентрований на фільмі. А от з книгами, які, власне, і стали прототипом DVD, ситуація інакша. Ти прочитав собі 10 сторінок перед сном, відклав роман і пішов спати. Інша концентрація уваги, інший досвід занурення в історію.

Історія про людей, що змушені постійно сидіти вдома

– Пандемія може стати основою для сюжету якогось фільму, і не одного. Це може бути історія про людей, що змушені постійно сидіти вдома протягом місяців. Або ж про тих, хто вийшов на вулицю, заразився і помер від вірусу. Як варіант, це може бути лав-сторі про пару, яка застрягла в різних країнах, і тепер не може бачитися через закриті кордони. Варіантів безліч. Дам одну пораду режисерам – знімайте комедії. Це все колись закінчиться і люди захочуть дивитися щось позитивне, веселе. Так, комедії завжди складніше знімати, аніж драми. Адже змусити людину плакати набагато легше, ніж розсмішити.

Повний запис ефіру можна подивитись тут.

Джерело: прес-служба ОМКФ