Трейлери та відео

«Пригоди на Місяці»: український трейлер нової анімації
«Смерть на Нілі»: офіційний трейлер та постер

Євген Ламах: «Мені хочеться, щоб акторам давали ролі «на виріст»

02.07.2021
об 17:05
Автор: Інна Данилюк

Цьогоріч Євген Ламах номінований на національну кінопремію «Золота Дзиґа» у категорії «Найкращий актор» за головну роль у фільмі «Черкаси». Крім того, стрічка короткого метра «Бульмастиф» режисерки Анастасії Буковської, у якій він зіграв титульну роль, теж змагатиметься в категорії «Найкращий короткометражний ігровий фільм».

 

– Євгене, розкажіть, як ви прийшли в акторську професію.

– Ще в дитинстві мені було цікаво й комфортно перебувати на сцені. У шкільні роки я відвідував театральний гурток, тож закономірно, що вступив до Київського національного університету культури і мистецтв. Мені пощастило потрапити на розквіт українського кіно. Уже в дев’ятнадцять років, на третьому курсі, я отримав свою першу роль.

 

– За що ви любите свою роботу?

– За множинність досвіду, який я здобуваю з кожною наступною роллю. Адже акторство – це симбіоз усіх професій, робота як над зовнішньою оболонкою, так і над внутрішнім наповненням. Насправді багато залежить від життєвого досвіду. Бо в кіно треба бути цим персонажем, а не просто грати роль. Скажімо, у тизері фільму «Яків» у мене роль героя, що на 10-15 років старший за мене. І я дуже вдячний, що мені дали таку роль, адже тут є до чого рости, над чим працювати.

 

– Тобто в професії для вас головне – безперервний розвиток?

– Саме так. Це як у спорті: сьогодні пробігаєш п’ять кілометрів, значить, завтра треба шість-сім і так далі. Я знаю, про що говорю, бо займаюся бігом, уже подолав два напівмарафони. Тільки особливість моєї професії – не у фізичному розвиткові, я говорю про внутрішній рух, гнучкість, прийняття персонажа. Хоча, звісно, і про зовнішність теж дбаю: окрім бігу, займаюся за спеціальною спортивною програмою для підтримки рельєфності тіла, дотримуюся дієти.

 

– Як ви працюєте над роллю?

– Переглядаю фільми зі своєю участю, щоб аналізувати помилки і йти далі. Також багато спостерігаю за людьми. Як вони розмовляють, жестикулюють, рухаються. До речі, у реальному житті трапляються ще гротескніші персонажі, ніж у кіно. Якщо персонаж цікавий, його й шукати не треба, він сам потрапляє в поле зору. Ще мені подобається спостерігати за професіоналами, як вони позиціонують себе. Наприклад, Джонні Депп чи Леонардо ді Капріо – жодного пафосу чи самозакоханості. І це не лише голлівудські актори, а й українські. Як, скажімо, Сергій Стрельников. Я захоплююсь його роботою, способом мислення.

 

– Вас засмучує незатвердження на роль?

– Кожне незатвердження спонукає ставити питання до самого себе. Не затвердили – отже, є недопрацювання. Це не значить, що я – поганий актор, це значить, що потрібно ще багато працювати. Тому навіть коли кажуть, що ця роль не моя, я прошу дати мені шанс спробувати. Мені хочеться, щоб акторам давали ролі «на виріст». Але це ризик, на який ніхто не йде. Натомість кастинг-директори можуть покликати мене грати роль, подібну до тієї, яку я грав два роки тому. І мене це обурює. Адже за два роки я змінився!

 

– Схоже, що ваше акторське реноме – це військові. Це ваш свідомий вибір?

– Мене двічі номінували на «Кіноколо» (Національна премія кінокритиків. – Прим. авт.), і там жартували, що я знімаюся лише у військових фільмах. Але ж це питання попиту в кіноіндустрії, а не особистих уподобань актора. Коли я закінчив університет, 95 % фільмів були на військову тематику. Можливо, типаж відіграє велику роль. Річ у тому, що всі персонажі, які в мене були, мали такий собі стрижень справедливості. Що в «Крутах», що в «Черкасах». Це їх споріднює. Те, що вони військові, – лише зовнішній прояв, головне – внутрішнє наповнення.

– Як працювалося на зйомках «Черкас»?

– То було загартовування водою і залізом (сміється). Приблизно 70 % матеріалу знімали у відкритому морі. З порту ми виходили о п’ятій ранку, а поверталися десь о двадцятій. У декого навіть була морська хвороба. Однак мене такі складнощі не лякають, а навпаки, занурюють у матеріал, допомагають пропрацювати персонажа. Зйомки в «Черкасах» підготували мене до роботи в «Іловайську», коли ми виїжджали в наметовий табір із хлопцями, що воювали в батальйоні «Донбас». До того ж неймовірно стимулювала до праці над «Черкасами» магія кіно, у сенсі взаємодії знімальної групи. Про цю магію говорять часто, а на практиці вона трапляється вкрай рідко. Та коли потрапляєш у таку команду, по-справжньому кайфуєш. Те саме було й на зйомках «Бульмастифа», адже режисери цих фільмів – професіонали. Анастасія Буковська багато років працювала продюсером і режисером у міжнародних проєктах, Тимур Ященко закінчив кіношколу в Лодзі. Звісно, ці люди вміють творити магію.

 

– То як вам далася головна роль у «Бульмастифі»?

– Головна роль цієї короткометражки належить псові Марселю, а не мені (сміється). Хоч я й люблю собак, але працювати з твариною на знімальному майданчику було непросто. Навіть незважаючи на те, що це навчений пес-актор. Понад тиждень до початку зйомок я налагоджував контакт із Марселем. Собака як партнер – це важкувато, бо не завжди він працює за сценарієм, і тобі доводилося багато експромтувати. Адже ти розраховуєш на одну дію від партнера, а отримуєш іншу, і треба викручуватися. Але для професійного актора це не має бути проблемою. Після роботи із собакою з людьми працювати вже дуже легко (сміється). Я вболіваю за «Бульмастиф» не менше, ніж за «Черкаси», адже в обидва фільми вкладено багато ресурсу, і результат нашої роботи – фантастичний. До того ж у них обох розкрито проблему посттравматичного синдрому в учасників бойових дій. На жаль, про нього ще мало знімають, а такі фільми дуже потрібні.

 

– Ви завжди любите свого персонажа?

– Персонажа потрібно любити. Якщо ти його не полюбиш, його ніхто не полюбить. Крім того, його потрібно виправдати. Особливо це стосується негативних героїв. Я сам для себе повинен виправдати його вчинки. Адже якщо він щось робить, значить певною мірою він правий. І я його повинен розуміти.

 

– Тож негативних персонажів грати важче? Адже їхні вчинки часто складно виправдати.

– Це дуже індивідуально. Особисто я, навпаки, люблю, коли складно. І навіть якщо, на перший погляд, роль проста, я ставлю собі надзавдання, яке розв’язую (сміється). Бо хочу розвиватися в кожній наступній ролі. Це як, скажімо, вистава, яку грають тридцять років поспіль. Щоб не було застою, щоразу вигадуєш для свого персонажа щось нове. Тоді й вистава, і ти – живі.

 

– Про театральну кар’єру не думали?

– Насправді, мені хотілось би грати в театрі, адже це теж розвиток. Нехай це буде навіть одна робота, але я зроблю її якісно. До першого локдауну я отримав пропозицію від режисера театру. Ми навіть провели кілька репетицій, проєкт мені дуже сподобався й захопив. Але наразі вистава заморожена, я не можу про неї розказувати.

 

– А чи можете розповісти про вже завершені роботи, які ще чекають свого виходу у світ?

– Так. Я мав роль Івана Багряного в ігровому фільмі Тараса Томенка «Будинок «Слово». Це продовження однойменної документальної стрічки. Зйомки проходили два роки тому, та фільм досі не вийшов. Дай Бог, ще вийде. Те саме з короткометражкою «Тумани», дипломною роботою Володимира Бакума. Незважаючи на мінімальний бюджет, завдяки ентузіазму знімальної групи вийшла неймовірно гарна робота. На жаль, через невдале продюсування її досі немає ні в прокаті, ні на фестивалях.

 

– Як ви ставитеся до того, що вас номінували на найпрестижнішу премію країни?

– Багато хто мене вітає з номінацією, але ж я ще не отримав премії, то з чим вітати? Насправді, я й подумати не міг, що увійду до короткого списку. Як на мене, у довгому списку були більш достойні претенденти. Тож, звісно, я тішуся тим, що номінований, але й поразку прийняти готовий. Мабуть, у мене сформувалося таке ставлення, бо це специфіка професії – ти звикаєш до відмов. Адже за тиждень я можу пройти п’ять-шість проб, однак не отримати жодного затвердження на роль. Тому я звик приймати ці реалії індустрії. Так це працює в усьому світі.

 

Євген Ламах
Український актор, що має велику фільмографію в кіно («Будинок «Слово», «Гола правда», «Іловайськ 2014. Батальйон «Іловайськ 2014. Батальйон «Донбас», «Крути 1918», «Черкаси», «Бульмастиф») та на телебаченні (серіали «Команда», «Пес», «Рідня», «Доктор Віра» та інші). Минулого року стрічка, у якій актор зіграв одну з головних ролей, здобула на «Золотій Дзизі» Премію глядацьких симпатій.

 

Читайте також:

Новини

Павло Сушко: Про основні законодавчі ініціативи

У час світового розвитку технологій, різноманітності креативу та стрімкого поширення сприйняття культури через аудіовізуальний контент Україні потрібно вчасно адаптуватися й приділити особливу увагу розвитку кіноіндустрії з допомогою ефективних механізмів державної підтримки кінематографії. Як цього досягти VGL Cinema розповів народний депутат України, заступник голови комітету, голова підкомітету у сфері кінематографу та реклами комітету Верховної Ради України з питань гуманітарної та інформаційної політики Павло Сушко.

24.06.2021
об 11:57

Новини

Режисер Далібор Матаніч: «Політики дуже злякалися правди, яку ми показуємо в серіалі «Зломовчання»

Однією з головних серіальних прем’єр Європи, яка вийде наприкінці 2021 року, обіцяє стати серіал «Зломовчання». Він викриває сексуальне рабство та контрабанду зброї, якими займалися високопосадовці Хорватії та України. У копродукції цих двох країн і фільмується серіал, який має привернути увагу всього світу до цих страшних проблем.

25.06.2021
об 17:29

Інтерв'ю

Тарас Цимбалюк: «Мені б хотілося знятися у фільмі з хореографічними сценами»

Опинитися на екрані в потрібний час для проєкту та його творчої групи – то великий успіх. Доцільність цього вислову можна простежити на прикладі двох фільмів, у яких український актор Тарас Цимбалюк грає провідні ролі. Об’єднує історичну драму «Чорний ворон» та трагікомічний серіал «Спіймати Кайдаша» і те, що обидва кінопродукти є екранізаціями книг. Хоча сценаристка Наталка Ворожбит дещо ускладнила собі завдання, коли адаптувала повість Івана Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я» не тільки до фільмування, а й до подій, що розгортаються в сучасній Україні. І вкотре довела, що актуальність проблематики класичного твору поза часом. Жваві обговорення під час прокату мала й художня стрічка «Чорний ворон», фільмування якої здійснювали на основі однойменного бестселера українського письменника Василя Шкляра. Другу хвилю інтересу фільм викликав, коли його транслювали наприкінці весни 2020-го на ТБ. Драма зібрала біля екранів і тих, хто не встиг подивитися стрічку в кінотеатрах, і тих, кому стало цікаво побачити вже улюбленого на той час актора в іншому амплуа. Про своїх персонажів, участь у телевізійному проєкті «Танці з зірками» та про створення своєї сім’ї Тарас Цимбалюк розповів у ексклюзивному інтерв’ю VGL cinema.

28.06.2021
об 12:31

Новини

Марина Кудерчук: «Умови конкурсів вдосконалено та оновлено, тепер ми очікуємо на потужні кінопроєкти»

Про посткарантинні плани Держкіно, цьогорічні пітчинги, чим вони відрізнятимуться від минулих конкурсів та яких проєктів очікують від конкурсантів, VGL Сinema розпитав голову Державного агентства України з питань кіно Марину Кудерчук.

29.06.2021
об 16:39