Фільм-відкриття ОМКФ: Історія мовчазного короля, який став багатомовним імператором

Декілька років тому режисери Пітер Бросенс та Джессіка Вудворт тріумфували на 8-му ОМКФ. Їхня стрічка «Король бельгійців» настільки приглянувся глядачам, що на повторному показі в Одеському академічному театрі музичної комедії, який перетворюється кожного року на Фестивальний палац та має приблизно 1300 місць, ледь вдалось вмістити всіх бажаючих побачити на власні очі бельгійське мок’юментарі (документальну комедію).

Цього року нам знову пощастило побачити сиквел, який отримав назву «Босий імператор». Прем’єра відбулась ще у 2019-му на кінофестивалі у Торонто. В Україні ж він став фільмом-відкриття 11-го ОМКФ.

У стрічці режисери продовжують історію вимушеної подорожі Ніколаса III та його королівської раті: прес-аташе Луїза, радник протоколу Людовик та персональний камердинер Карлос. За сюжетом ця досить різнохарактерна компанія досі намагається дістатись до Бельгії, щоб однією промовою зберегти в країні мир та єдність.

Ця стрічка настільки багатогранна за своєю проблематикою: тут і пошуки власної ідентичності; і самовідданість своєму народу; і внутрішня тривога перед подіями реального світу, доводиться до повного комічного абсурду, бо як говорять до глядачів самі режисери: «Бог є для того, щоб давати нам сміятися, коли ти плачеш. І плакати, коли смієшся».

Герої хоч і статичні у зовнішньому прояві, що дуже часто стає засобом комічного, але їхні внутрішні серйозні зміни неможливо не помітити. Кожен з персонажів має і персональну місію, і трансформується протягом усього фільму. Луїза, яку тепер називають міс Ганді, у «Королі бельгійців» була уособленням логіки та розважливості. Тепер же у «Босому імператорі» вона з потоком часу стає трохи м’якшою у поведінці, чинить нерозсудливо з подачі міс Лізі, яку зіграла неповторна Джеральдіна Чаплін. Людовик - завжди відповідальний і зібраний, який звик все контролювати, неочікувано робить найпростішу «помилку» і губить ручку, якою писав король свою промову. Карлос, який завжди знав що робити і слухав власну інтуіцію, у простій сцені в їдальні просто не розуміє як вчинити і оглядається на своїх колег, намагаючись усвідомити, що взагалі відбувається.

Головною ж трансформацією є сам король Ніколас III. Ще у першому фільмі він відправляється не у просту подорож додому, не до королівських палат, і навіть не до власного народу. Він мандрує різними країнами, як найпотаємнішими закутками власної підсвідомості у пошуках себе та власних думок, які можна було б задокументувати і використати у промові до тих, хто на тебе розраховував усе своє життя. Однак, у всіх таких подорожах повинні бути зупинки. І якраз таким важливим елементом у «Босому імператорові» є його перебування на острові Бріуни, улюбленому місці Тіто. Саме тут, можна сказати, завершується становлення особистості короля-імператора. Як висловилась сама режисерка Джессіка Вудворт на сесії Q&A творчої групи фільму: «Ніколас уособлює затишшя перед бурею». Він небагатослівний, як і раніше, але вже вдається до мінімальних проявів невдоволення подоби Океанії зі славнозвісного роману Джорджа Оруела. Тут теж існує постійний нагляд за гостями санаторію, як камери у кожного жителя антиутопічної держави. Роль невидимого Великого Брата виконує досить реальний лікар Отто Кролл, який і справді намагається бути в курсі всього і «наглядати» за всіма. Двохвилинки ненависті заміняються сценами з колективним фальшивим сміхом, доведеними до абсурду. І, так звані, люди при владі сподіваються, що сам Ніколас стане звичайною маріонеткою, яку при нагоді можна буде діставати і робити виставу перед усією Новою Європою, а коли не потрібно, то ховатимуть десь у кімнаті Брежнева у хорватському санаторії, де немає ні інтернету, ні зв’язку, ні відчуття плину часу як у «Зачарованій горі» Томаса Манна. Вони врешті решт помиляються і моторошна сцена інавгурації імператора з виспівуванням недоладного гімну і промовою про єдність закінчується пафосним оголенням п’ят правителя, можливо, тепер найбільшої країни у світі. Ось так поетично проявивши незахищеність власного ахіллеса, головний герой набуває повної внутрішньої свободи і робить тих, хто при владі, загалом беззахисними.

І навіть, якщо ви не дуже любите серйозне кіно, чи навпаки не розумієте як можна жартувати над такими серйозними речами, спробуйте хоча б трохи зануритись в історію мовчазного короля, який став багатомовним імператором.