Трейлери та відео

Навесні кінотеатри покажуть історію першого гангстера-міленіала
У «Жовтні» розпочався «Кіноклуб італійської класики»

Діма Ярошенко: «Після кожної ролі є потреба в очищенні»

20.01.2021
об 12:26
Автор: Ярослава Наумова

Актор театру «Дах» Діма Ярошенко увірвався в український кінопростір з роллю Василя Стуса. Утім, він не хотів би стати заручником одного кінообразу: пропозицій зіграти у великому кіно стає все більше, і вони не лише з України. «Незважаючи на карантин, розвиток все одно відбувається, внутрішнє життя ніколи не стоїть на місці», – описує актор цей рік. Серед переваг вимушеного перепочинку він називає можливість навести лад всередині й зовні, відшукати нові шляхи. А ще – оволодіння відеомонтажем, яке допоможе втіленню авторського поетичного відеопроєкту. Про природу кіно й театру, режисерські перспективи, щире служіння мистецтву, цінність священних текстів, вплив ролей на долю актора й вагу хепіенду Діма Ярошенко розповів у інтерв’ю VGL cinema.

– Минулого року на екрани вийшов фільм «Заборонений». Як змінилося ваше життя після знакової ролі Василя Стуса? Чи стало більше пропозицій, впізнаваності, медійної уваги?

– Для мене це був великий стрес, але в позитивному сенсі. Коли випадає така цікава робота, усім своїм єством напружуєшся, щоб виконати її якомога краще, адже по-іншому не можна.

До того ж після такої ролі й сам трохи змінюєшся. Наприклад, після зйомок «Забороненого» я кинув палити: довгий час мені це не вдавалося, а тут зміг… Впізнаваність, дійсно, зросла, навіть у досить неочікуваних місцях (посміхається). Хоча зараз соціальне дистанціювання прибрало можливість часто бувати на публіці та перевіряти це. З іншого боку, я не знаю, через роль Стуса чи завдяки рокам професійної праці я бачу все більше серйозних проєктів навколо. Через карантин деякі пропозиції відтермінувалися, але, сподіваюсь, уже незабаром

вони будуть реалізовані.

Дмитро Ярошенко:
Народився в місті Жовті Води. Навчався на курсі Леся Танюк в Національному університеті театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого, який закінчив за спеціальністю «актор театру і кіно». Більше ніж 10 років був задіяний як провідний актор у виставах центру сучасного мистецтва «Дах». Виступав у різних проєктах та співпрацював з французьким театром. У кіно зіграв Василя Стуса у фільмі «Заборонений» та одну з головних ролей у «Джулія Блу». Грав у фільмах «Зелена кофта», «Брама» та «Наші Котики».

– Чи будете продовжувати звертатися до теми Василя Стуса у своїй творчості? Маю на увазі театральні проєкти, можливо, авторський моноспектакль, або, зважаючи на пандемію, проєкт в інтернеті. Наприклад, щось на кшталт «Даша читає» від Даші Трегубової

– Я спочатку міркував над моновиставою, але потім у театрі «ДАХ» з’явився спектакль «Стус: Перехожий», де задіяні молоді актори, і я припинив думати в цьому напрямку. У світі є багато різних тем, до яких можна звертатись, і мені б не хотілося асоціюватися лише з Василем Стусом. Можливо, я чимось схожий на нього зовні, але у фільмі багато додав грим, зачіска… Тож я прагну й інші ролі отримувати. До речі, команда фільму «Заборонений» збирається дозняти важливі сцени із життя Василя Стуса, додати ті, які не увійшли у фільм, і розширити кіноверсію до формату мінісеріалу. У планах таке є, але як життя відповість на них – побачимо. А щодо віршів, то я думаю над відеопроєктом, який поєднуватиме поезію і візуальні прояви. Зараз це те, що мене справді надихає.

 

– Ще один фільм за вашої участі, який було презентовано на різних платформах цього року, – «Джулія Блу», знятий американською режисеркою українського походження Роксі Топорович. Чи є у вас акторські амбіції виходу за межі України? Чи з’являлися пропозиції грати поза Україною?

– Це цікаво, і я буду реагувати на такі пропозиції. Останні роки в мене була нагода часто їздити до Парижу з театральними проєктами. Я познайомився з французьким агентом, він запрошував мене на кастинги й дотепер надсилає пропозиції вже дистанційних проб. Думаю, у майбутньому щось у нас таки складеться. Ну і ми тримаємо зв’язок із Роксі, вона хоче продовжувати співпрацю, залучати мене й до наступних проєктів, навіть спеціально під мене прописує в сценарії героїв. Щодо закордонних зйомок, звичайно, актуальне питання мови. Я намагаюся рухатись і розвиватись у цьому напрямку, вдосконалюючи англійську. Французьку теж вивчаю, може, не так швидко, як хотілося б, але на певному рівні вона в мене присутня. До того ж я її дуже багато наслухався, тож можу вивчити текст і грати.

– Герой «Джулія Блу» – ветеран АТО: усе частіше ми зустрічаємо їх на екранах як уособлення нашого сьогодення. Чи є у вас уявлення, який він «сучасний український герой»?

– У кожного періоду є власний герой, який найбільше віддзеркалює час. Але якщо дивитися ширше, я приходжу до відчуття, що герой не один. Для України часу війни це, звичайно, герой АТО, ветеран, воїн. А от періоду війни та пандемії – це ще й лікарі. Є також тонкий план культури і творчості, і тут теж багато своїх героїв. Є вони й серед вчителів, бізнесменів чи політиків. Кінематограф розвивається, фільмів стає більше, і когось одного виділити важко. Героїв багато, геройські вчинки можуть бути на будь-якому місці, і в цьому є сила і радість. Час від часу та чи інша фігура виходить на перший план, але герої все одно різні.

 

– Я знаю, що, готуючись до ролі в «Джулія Блу», ви спілкувалися з реальними ветеранами, вивчали особливості посттравматичного синдрому… Наскільки вам близький такий образ?

– В інших фільмах мені теж доводилося звертатися до воєнної теми, тож я її досліджував з різних сторін, багато спілкувався. Образ мені близький. Взагалі, війна – це не лише частина нашої реальності, це знання є всередині, воно передається крізь покоління: у нас присутні згадки і про козацькі часи, і про існування в роду воїнів.

 

– У програмі ОМКФ було відразу дві короткометражки за вашої участі. Чи є якась специфіка гри в короткометражному кіно? Адже там менше екранного часу на розкриття образу.

– Один з моїх театральних вчителів – Клім (Володимир Кліменко) – зазначав, що за одну роль, якою б вона не була за часом, має відбутися 16 змін. Якщо актору випадає головна роль, він ці 16 змін має розтягнути в часі. Якщо коротенька – зробити ці 16 змін хоч за хвилину. І не так, що вийшов, помер і швиденько втік, – за цим має бути цікаво спостерігати. І тому в коротких історіях я намагаюся побачити і втілити всю історію життя, наскільки це можливо. Наповнити кілька хвилин 16 змінами. Короткометражне кіно не робиться швиденько, це ретельна робота. У ньому ще більше відповідальності, бо коротке кіно дуже сильно відбиває зміст. До того ж часто саме короткометражка дає розуміння, чи є в групи потенціал працювати далі вже над великим проєктом.

– Яке місце займає кіно для Дмитра Ярошенка як актора? Чи є для вас чіткий розподіл між ним та театром? Чула фразу, що театр є необхідним «тренажером» для актора, але справжню популярність приносить усе ж кіно. Розкажіть, чи знаєте ви рецепт гармонійного співвідношення кіно і театру в акторському житті?

– Про «тренажер», мабуть, правильно. На кожну людину впливають обставини життя й розвитку, і в мене склалося так, що я більше часу грав у театрі, а потім кіно стало переважати. Театр не потребує так багато організаційної енергії, як кіно. Можна грати частіше, можна глибше досліджувати, експериментувати, робити більше творчих кроків за короткий час. Але є й інший бік. За 10 років роботи в театрі «ДАХ» вдалося зіграти багато різних характерів і персонажів, звернутися до історій зі світової драматургії, і я прийшов до відчуття та усвідомлення, що те, що ти граєш, – впливає на твоє життя. Після ролей є потреба в очищенні. Так я прийшов до медитації та дослідження – ще більшого і глибшого – світової драматургії, а саме – священних текстів різних культур. І відкрив для себе тексти не лише в межах 100 чи 500 років, але й ті, які налічують 2000, 5000 або взагалі поза часовими кордонами. Мені навіть вдалося зіграти в кількох виставах, що базуються на священних писаннях… І знаєте, там, як у кіно, завжди є хепіенд! І він переходить на життя виконавця. А це вже про збереження тіла як інструменту, про відносини зі світом навколо.

Якщо герой помирає, актор не повинен чинити так само, а протягом життя може відтворити більше оптимістичних історій. Тобто для мене це пошук позитиву, способу виходу з драм і трагедій, що є навколо. Скажімо так: я став підходити до театру більш усвідомлено. Професійного театру в моєму житті стало трохи менше, і це допомагає зберігати себе й частіше грати в кіно. А з боку кіно стало більше серйозних пропозицій, з якими хочеться мати справу.

 

– Яку професійну планку ви ставите для себе? Чи є якась роль, нагорода, межа визнання, до якої ви прагнете?

– Звичайно, важливо, як на твою роботу реагує світ, професійне коло, яким є твій професійний стан, які нагороди або ролі він веде за собою. Але на першому місці для мене все ж – щире служіння мистецтву і його проявам. А також служіння любові, дружбі, світлим, добрим, позитивним енергіям і почуттям і тому, що з ними пов’язане.

Усе це не суперечить нагородам, адже вони є частиною професійного шляху, як і впізнаваність, перебування в центрі уваги. Але це не першочергове. Головне – чистота внутрішнього настрою. І саме над цим треба працювати.

– На останньому пітчингу Держкіно серед переможців проєкт «В зеніті» Ігоря Стеколенка, за сюжетом він нагадує стрічку «Від цього моменту й назавжди» з вами у головній ролі. Чи є це її розширеною версією і буде теж за вашої участі?

– Коли мені ще пропонували зніматися в тизері, Ігор Стеколенко та Ольга Рєка розповідали історію повного метра. Потім ми зняли короткометражку. Яка ситуація зараз – це питання до продюсерів і режисера, це не зовсім моя компетенція як актора. Але та розгорнута історія мені дійсно дуже сподобалась, і зіграти там було б цікаво. Але подивимось, як воно буде.

 

– Ми не бачимо вас у серіалах та телепроєктах. Вас не задовольняють пропозиції, нецікавий матеріал чи це свідомий вибір уникати активності на ТБ?

– Мені надходили пропозиції участі в серіалах. Але від декількох великих проєктів довелося відмовитися через зайнятість – театральні подорожі до Франції або роботи в кіно. Водночас я внутрішньо в очікуванні історії, яка збігатиметься з моєю природою, можливостями й часовим графіком.

 

– Які корективи вніс карантин у робочий ритм? Від чого довелося відмовитися? Як взагалі переживаєте соціальне дистанціювання, з яким ми всі стикнулися?

– За цей час мені пощастило побачитись і побути з родичами, друзями, з тими, з ким довгий час не вдавалося зібратися разом. Ще – з’явився час більше бувати на природі. І ця чистота й душевна теплота дуже надихає. Якщо казати про сам карантин – деякі проєкти віднеслись на майбутнє, але розвиток все одно відбувається, і навіть йде новими неочікуваними шляхами. Це момент переосмислення, можливість зробити те, до чого не доходили руки довгий час, підтягнути «хвости», навести лад всередині й зовні, відшукати нові можливості та шляхи. Так що не все так погано, як може здаватися.

– Якісь нові знання чи навички здобули за карантинний час? Може, сценарій чи книгу написали… І чи є у вас взагалі сценарні або режисерські амбіції?

– Скориставшись перервою, я навчився монтувати відео й навіть трохи попрактикував.

Щодо сценарної і режисерської теми теж є певні зрушення. Я не маю професійної освіти в цьому напрямку, але постійно щось пишу, щось знімаю на телефон, трошки монтую... А далі буде видно. Можливо, колись це набуде ясної, чіткої форми, і я зможу сказати: «Так, я готовий називатися режисером і відповідати цьому імені».

 

– Розкажіть про ваші очікування від 2021 року в професійній сфері. Ви вже розпланували рік?

– Попозиції є, і слава Богу. На зиму-весну 2021 Семен Мозговий планує зйомки фільму «Сад хризантем». Ми вже зняли короткий метр, а тепер мова йде про повний (фільм «Сад хризантем» серед переможців пітчингу Держкіно.– Ред.). Деякі професійні речі, заплановані на 2021-й, я ще не можу озвучувати, бо їх втілення залежатиме від змін у карантинних умовах.  Але насправді з нами постійно щось відбувається, навіть попри карантин, внутрішнє життя ніколи не стоїть на місці. А оскільки ми розмовляємо напередодні свят, хочу передати всім побажання натхнення, сил і здоров’я на весь 2021 рік.

 

 

Фото: Тетяна Лагановська

Читайте також:

Статті

2020 у кіно: Найкращі фільми року від Анни Мачух

З упевненістю можна сказати, що 2020 рік став викликом для кіноіндустрії по всьому світу. Фестивалі переносилися, прем’єри фільмів відмінялися, зйомки зупинялися. Однак кризовий період – це час пошуку нових можливостей та форм існування. Попри складнощі глядачі змогли побачити цікаві та оригінальні стрічки, які були представлені і на українських кінофестивалях. Виконавча директорка Української кіноакадемії та директорка зі стратегічного розвитку Одеського міжнародного кінофестивалю Анна Мачух розповіла, що вразило її найбільше за цей кінорік.

31.12.2020
об 12:12

Інтерв'ю

Ірина Цілик: «Хочу, щоб мої фільми балансували між фестивалями та широкою аудиторією»

Приз за найкращу режисуру в категорії світового документального кіно на фестивалі незалежного документального кіно Sundance на початку року, найвищий бал на конкурсі кінопроєктів Держкіно навесні та завершення фільмування «Я і Фелікс» у грудні – таким був рік для режисерки та сценаристки Ірини Цілик. Про насичений 2020-й, сприйняття «Земля блакитна, ніби апельсин» закордонним глядачем, повнометражний ігровий дебют, шкідливість пауз у роботі, як поет Юрій Іздрик став актором та яке кіно хочеться дивитись і фільмувати – вона розповіла VGL cinema.

15.01.2021
об 14:27

Інтерв'ю

Даша Трегубова: «Непередбачуваність року не стала для мене проблемою»

Карантин як нагода, щоб сісти й нарешті написати сценарій, – саме так використала вимушену самоізоляцію Даша Трегубова. Трилер з робочою назвою «Її звали Марта» стане її режисерським дебютом: у вересні кінопроєкт підтримали на конкурсі Держкіно, і вже наступного року розпочнеться фільмування. Актриса, телеведуча, продюсерка, а тепер і режисерка розповіла VGL cinema про шлях до власного фільму, силу новорічних бажань, кайф від роботи як запоруку успіху, американський досвід і плани на 2021-й.

18.01.2021
об 12:09

Новини

Анна Мачух розповіла VGL cinema про 2020-й у кіноіндустрії

Рік дійсно видався непростим для багатьох країн світу. Пандемія призвела до спаду економіки, а подекуди – безробіття. Однією з галузей, які постраждали найбільше, є культура, а зокрема – галузь кіно. По всьому світові закривалися кінотеатри, переносилися прем’єри, скасовувалися чи реформувалися фестивалі. Вочевидь, 2020-й став кризовим для креативних індустрій, зокрема й для українського кінематографу.

14.01.2021
об 13:15