Трейлери та відео

Творці «Мавка. Лісова пісня» показали уривок очікуваної анімації
«Тут немає байдужих»: стартував відеопроект від українських митців

Дар’я Петрожицька: «Дуже хотілося б попрацювати з Тарантіно!»

03.01.2022
об 13:29
Автор: Ярослава Наумова

Суперуспішний серіал «Папік», шоу «Танці з зірками», пісенний конкурс «Голос країни», теле- та кінопроєкти – за останні два роки Дар’я Петрожицька стала однією з найбільш впізнаваних українських актрис. А вже на початку наступного року на екрани виходить повнометражний фільм «Найкращі вихідні» з Петрожицькою в головній ролі. Про вплив успіху на подальшу роботу, співвідношення фарту й таланту, нові ролі та омріяні жанри актриса розповіла в інтерв’ю VGL 

– Серіал «Папік» приніс вам славу й популярність. Водночас актори нерідко побоюються стати заручниками успішного та улюбленого глядачами образу. Чи відчуваєте ви такий ризик?

– Я думаю, мій успіх у «Папіку» – це насамперед завдяки класному проєкту й сценарію. А залежною від образу Лізи я могла б стати лише за умови, що вона весь час була однаковою. Але за два сезони серіалу моя героїня якою тільки не була! Такі ролі, як Ліза, взагалі рідко пишуть у нашій індустрії. Тож стати її заручницею не боюсь, навпаки, ті, хто дивився серіал, знають, що Ліза перетворилася з однієї людини на іншу, і я, відповідно, була різною.

 

– Що змінилося для вас після цього гучного успіху в контексті професії: ставлення режисерів і продюсерів, результати кастингів тощо?

– Я так само продовжую ходити на проби, як усі актори. Якщо ти десь прогримів, це не означає, що тебе обов’язково будуть затверджувати на інші ролі. І, на жаль, результат не завжди залежить від мене  (посміхається). Пропозиції є. Слава богу, я успішно проходжу проби, і мене беруть. Роботи валом, без продиху.

 

– Отже, запрошень стало більше?

– Сьогодні я працюю в декількох проєктах паралельно й мене продовжують запрошувати. Мабуть, медійність після «Папіка» допомогла,  я  стала  впізнаваною.  Але сподіваюсь, що мене беруть у проєкти не тільки за те, що знають моє обличчя, а й за те, що я щось можу в професії (сміється).

– Розкажіть про ваші роботи в повному метрі – «Бурштинові копи» і «Найкращі вихідні». Як ви почуваєте себе в повнометражному кіно?

– Раніше я дуже мріяла потрапити в повнометражний фільм, і моя перша роль була два роки тому – епізод у фільмі «Побачення в Вегасі», де я грала стюардесу. До цього ніколи не ходила на кінопроби: якось не було на це часу, займалася театром. А потім з’явилися «Бурштинові копи» – перша велика роль у повнометражному кіно. Не можу сказати, що існує принципова відмінність між роботою в кіно й у серіалі. У наших реаліях кіно знімають дуже швидко, і, можливо, тому я не встигаю помітити суперрізниці. Хіба що те, що історія повного метра вкладається в півтори-дві екранні години й менше знімальних днів, а в багатосерійному фільмі треба її довше тримати в голові.

 

– Фільм «Найкращі вихідні» виходить у всеукраїнський прокат у лютому 2022. Розкажіть, як ви з’явились у цьому фільмі та про вашу героїню.

– Проби припали на розпал карантину, і я проходила їх у зумі. Режисер перебував у США, мій партнер – у Німеччині, я в Києві. Але ми порозумілися й після цих проб мене затвердили.

Я граю Ольгу, організаторку фестивалю «Атлас Вікенд»: вона активна, цілеспрямована, іноді забагато на себе бере, трошки психована, потерпає від панічних атак. В Ольгу закоханий волонтер, і через низку обставин і непорозумінь йому випадає завдання приглядати за хедлайнером фестивалю, якого він, звичайно, губить. Тож увесь фільм ми намагаємося знайти зірку. Сюжет дуже цікавий і небанальний. Я сподіваюсь, глядачам він припаде до душі.

 

– Неодноразово доводиться чути, що вітчизняні театральні виші зосереджені на театральній освіті й не готують студентів до роботи в кіно...

– Мій диплом – актриса драматичного театру і кіно. Але за чотири роки в університеті я не пригадую жодної пари, яка пов’язана з кіно, окрім історії кіно, де ми дивились і обговорювали фільми від Чарлі Чапліна до сучасних. А от працювати в кадрі кожен вчився сам.

– А із чого ви починали? Як втягувались у роботу на знімальному майданчику? Які були перші спроби?

– Ще в 10 років я знялась у невеличкому епізоді. Час від часу із сестрою й мамою ми брали участь у групових знімальних сценах. Тобто що таке камера, я розуміла з дитинства. Але коли приходиш на майданчик, кожного разу чогось нового вчишся.

Під час навчання в університеті нас майже не відпускали зніматися, хоча ми й намагалися здобувати якийсь кінодосвід і заробляти цим. Це зараз уже знімаються і на першому-другому курсі, і взагалі без освіти. А ми ходили на кастинги тільки на вихідних, і коли нас затверджували в якійсь рекламі чи епізоді, доводилося сльозно відпрошуватися у своїх викладачів. І то, це ставалося дуже зрідка, тож пригадую, що лише на стипендію важкувато було вижити (посміхається).

 

– Везіння та наполеглива праця в акторській професії – яке співвідношення, зокрема, у вашій долі?

– Я не знаю. Більше ніж впевнена, що потрапити на будь-яку роль – фарт. Але це не означає, що потрібно пасивно чекати. Після університету я багато років працювала в театрі, потім почала зніматись, і в якийсь момент стався фарт – я пройшла проби на невеличку роль у 7-му сезоні серіалу «Свати» (він незабаром вийде на екрани). І саме там мене помітив режисер «Папіка» Андрій Яковлєв. Тож я вважаю, що це був фарт, але я наполегливо працювала, щоб він стався. Мабуть, якось я себе все ж проявила, щоб режисер мене помітив і зрозумів, що знайшов Лізу.   А далі всім, що сталося в моєму житті за останні два роки, я завдячую тому, що Андрій Яковлєв розгледів у мені щось таке, чого не бачили раніше інші режисери. І надав можливість розкрити себе по максимуму: після цього режисери й колеги-актори дивувалися: «А виявляється, ти так можеш?».

У нас дуже багато класних акторів, але, на жаль, не всі матеріали дають їм можливість показати себе. І я не можу похвалитися, що в мене після «Папіка» було багато нагод розкрити все те, що я змогла розкрити тоді.

 

– Де знімаєтесь зараз?

–  У серіалі для Нового каналу «Дрім тім», фільмування його майже закінчилось. Я граю проректора Марину Олександрівну – закриту і стриману жінку, трохи старшу за мене за віком. Не можу сказати, що мене спеціально зістарюють, але за рахунок зачіски, макіяжу, одягу я матиму трошки старший вигляд. Головна відімнність персонажу від мене –  вона майже ніколи не посміхається, особливо першу половину історії. Потім вона трошки розквітне, але я не хочу спойлерити.

– І як вам грати вашу протилежність?

– На початку було трошки страшнувато: я себе відчуваю молодшою   за свої 30, я застрягла десь на відмітці 21 (сміється). Але по-акторськи спробувати щось непритаманне мені в житті було дуже цікаво.

А от прямо зараз я працюю на майданчику чотирисерійного серіалу для ICTV під назвою «Табун». Історія про війну, я граю Катерину Ольшевську, українку з Британії, радистку. За сюжетом у нас інтернаціональна розвідгрупа, поруч зі мною актори Дмитро Рибалевський, Андрій Ісаєнко.

Я давно мріяла потрапити у  військове  кіно, і це класно, що я ще й у команді, яка за  своїх (сміється). Граємо українською мовою, і мені все подобається.

 

– Тож вітаю вас, що мрія про військове кіно стала реальністю. Про які ролі та жанри ще мрієте?

– Дуже б хотіла потрапити в історичне кіно: про світову війну нам розповідали бабусі-дідусі-прадідусі, а я маю на увазі часи, свідків яких ми не застали. На кшталт «Кріпосної». Я пробувалась на четвертий сезон, на жаль, не склалося, але дуже хотілося б приміряти на себе ту епоху.

А із жанрів мені дуже цікаво спробувати хорор. У нашій країні зняти такий жанр поки занадто сміливо й ризиковано, тож не знаю, коли це станеться. Залежить не лише від режисерів чи продюсерів, треба, щоб  і звичайний глядач, який у нас звик до комедій, зацікавився більш глибоким матеріалом.

 

– А, як глядач, ви любите трилери?

– Дуже. Люблю все загадкове, неочікувані повороти сюжету.

 

– Як ви ставитеся до участі в рекламі й чи існують якісь «червоні лінії»: що ви за жодних обставин не погодитесь асоціювати зі своїм ім’ям чи обличчям?

– У рекламній кампанії, у якій я незабаром з’явлюсь, буде підписано, що це я. Інших пропозицій наразі немає, як і часу відповідати на них.

Але, як людина, я ніколи не дозволю собі рекламувати те, у чому не впевнена. Я хочу, щоб люди мені довіряли. І коли блогери рекламують усе підряд, для мене це неприйнятно: я так не можу. Розповідаю та раджу навіть у інстаграмі тільки те, що знаю особисто.

– Чи існують у вас приклади для наслідування в професії? Ким захоплюєтесь, з ким хотіли б опинитися разом на знімальному майданчику?

– В Україні дуже багато талановитих акторів, з якими я не один раз співпрацювала в різних проєктах. І це завжди був цікавий досвід. Я дуже уважно спостерігаю за роботою колег, щось підмічаю для себе й тим самим набуваю за їх допомогою власного досвіду, по-акторськи зростаю, – вони про мої спостереження, може, і не здогадуються (посміхається).

Хотілося б подивитися, як у Європі знімають кіно, як працюють у Америці... Але поки туди не рвуся. Я все-таки за те, щоб піднімати наше кіно, мені подобається, що йде розвиток, що з’являються нові класні проєкти. Дуже сподіваюся, що фільм «Найкращі вихідні» продемонструє, яким цікавим, сучасним і незаангажованим може бути українське кіно, і глядач його оцінить.

 

– А у світовому кінематографі хто подобається, з ким би поспівробітничали?

  Дуже хотілося б попрацювати з Тарантіно. Не впевнена, що це реально, але маю право помріяти (сміється).

Фото: Вадим Серий, Александра Гененфельд, Майя Максимова.

Читайте також:

Сьогодні День народження у Дар’ї Петрожицької
Новини

Сьогодні День народження у Дар’ї Петрожицької

31 травня свій день народження святкує українська актриса театру і кіно Дар’я Петрожицька. Акторку український глядач знає за ролью Лізи в серіалі «Папік». Саме ця героїня принесла їй популярність.

31.05.2020
об 16:03

Новини

Режисер серіалу «Папік» розкрив секрет успіху своєї роботи

Що буває, коли актори отримують роль без кастингу?

02.04.2021
об 16:55