Анна Мачух розповіла VGL cinema про 2020-й у кіноіндустрії

Рік дійсно видався непростим для багатьох країн світу. Пандемія призвела до спаду економіки, а подекуди – безробіття. Однією з галузей, які постраждали найбільше, є культура, а зокрема – галузь кіно. По всьому світові закривалися кінотеатри, переносилися прем’єри, скасовувалися чи реформувалися фестивалі. Вочевидь, 2020-й став кризовим для креативних індустрій, зокрема й для українського кінематографу.

Коли в березні в Україні ввели карантинні обмеження, Міністерство фінансів планувало урізати фінансування всіх напрямків діяльності Міністерства культури, молоді та спорту. Зокрема, планувалося зменшити бюджет Держкіно на 750 млн грн, а бюджет Українського культурного фонду на 500 млн. Такий розподіл фінансування, власне, його відсутність, могла призвести до краху всіх інституцій і цілих галузей. Ситуація стала резонансною. Представники культурної галузі влаштували за ініціативою Української кіноакадемії онлайн-мітинг «Ні – знищенню культури!» проти припинення фінансування культурних проєктів. Аби звернути увагу влади на наслідки, до яких може призвести такий секвестр бюджету, креативні індустрії зверталися із заявами до уряду та президента. Таке об’єднання професіоналів мало великий вплив, адже, врешті-решт, Рада ухвалила новий бюджет, згідно з яким Держкіно отримало 455 млн грн, а УКФ – 400 млн грн. Згуртованість індустрії допомогла не в одному питанні. Коли виникла ситуація із фінансуванням Довженко-Центру, спільнота знову підтримала колег по цеху.

Культурній індустрії було важко адаптуватися до нових умов навіть з частково збереженим фінансуванням. Кінотеатри не працювали кілька місяців поспіль, що призвело до шалених збитків та скорочень. Кінофестивалям потрібно було швидко підлаштовуватися та змінювати формати. Не всі були готові до цього, і декілька міжнародних кінофестивалів, зокрема Канни, Карлові Вари, скасували своє проведення. Деякі змогли пристосуватися. Так, відбулися Венеціанський кінофестиваль, IDFA та кінофестиваль у Сан-Себастьяні зі зміною формату на комбінований.

Власне, українським кінофестивалям теж довелося зазнати змін. У квітні онлайн відбувся Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA. Одеський міжнародний кінофестиваль теж змінив формат на онлайн та переніс дати проведення з липня на кінець вересня. Харківський кінофестиваль Kharkiv MeetDocs теж змушений був у короткі строки піти онлайн через потрапляння міста в «червону зону». І не лише кінофестивалі змінювали форми проведення. Оскільки весною тривав карантин і ще було невідомо, коли він закінчиться, було прийнято рішення проводити церемонію нагородження IV Національної кінопремії «Золота Дзиґа» онлайн. Ми ретельно готувалися до цього, проводили репетиції, прописували детальні інструкції. Хотілося створити справжнє шоу, аби в непростий час влаштувати свято кіно як для кінопрофесіоналів, так і для глядачів, які вперше мали змогу подивитися церемонію.

Звісно, такі зміни, що відбуваються зараз в індустрії, не минають безслідно. Так чи інакше заходи змінять свої формати, будуть практикувати гібридні форми.

Попри це, онлайн-формат дав можливість для розвитку інших форм комунікації, навчання та роботи. Зі свого боку ми активно розвивали онлайн-базу українського кіно Dzyga MDB та влаштовували вебінари з провідними фахівцями кіноіндустрії. Уже після перших прямих ефірів ми побачили дійсно великий запит на освітні заходи такого формату, тож і досі запрошуємо професіоналів до участі.

Завдяки новим формам спілкування, зокрема ZOOM, фахівці отримали можливість обмінюватися досвідом із більшою кількістю колег. Це повпливало на появу різноманітних онлайн-заходів у кіноіндустрії. Зокрема, відбувся «Сценарний пітчинг» – проєкт, започаткований Українською кіноакадемією та онлайн-платформою DzygaMDB за ініціативи сценариста Сергія Касторних. Загалом у ньому взяли участь понад 50 продюсерів та 250 сценаристів, які обмінялися ідеями майбутніх фільмів.

Реалії сьогодення змушують шукати нові шляхи для розвитку, а подекуди й існування. Зараз ми бачимо, як стрімко видозмінюється галузь. Те, про що говорили кілька років поспіль, стало реальністю швидше, ніж передбачалося. Стримінг-сервіси повністю захоплюють ринок, з’являються нові платформи (наприклад, Takflix в Україні), масштабуються старі. Фільми, оминаючи кінотеатральний прокат з очевидних причин, опиняються в мережі. І поки розвиваються одні, інші – на межі існування. Кінотеатри важко відновлювали діяльність після весняного локдауну в Україні. Репертуар і досі невеликий, глядачів обмаль навіть з 50-відсотковим обмеженням зайнятості місць у залі. Люди не готові знову повертатися в кінотеатри з різних причин:

• острах за своє здоров’я,
• недостатній вибір контенту тощо,
• наявність фільмів у інтернеті (що й досі не регулюється законодавством належним чином).

Хочеться вірити, що онлайн-перегляд ніколи не зможе замінити досвіду, який глядач отримує в темній кінозалі перед великим екраном. Тим паче, що кіно вже не вперше переживає кризу. Розквіт Голлівуду, об’єднання кінотеатрів у мережі, поява великих кіностудій – усе це відбулося після серйозних викликів: Перша світова та геополітичні зміни, до яких вона призвела, пандемія грипу 1918-1920. Таким чином, за кожною кризою йде розквіт. Головне зрозуміти, як ми можемо адаптуватися в нових умовах і не дати зруйнувати те, що було напрацьовано роками. 2020-й рік став поштовхом для змін і продемонстрував, що не всі готові їх прийняти. Нам потрібно врахувати недоліки та помилки, допущені раніше, аби у випадку можливого наступного локдауну кіногалузь та загалом культурна індустрія мали надійну державну підтримку.