60 років тому відбулася прем'єра найкасовішого польського фільму «Хрестоносці»

15 липня 1960 року, у 550-ту річницю знаменитої Грюнвальдської битви, у Польщі відбулася прем'єра історичного фільму «Хрестоносці», знятого за однойменним романом Генріка Сенкевича. Навіть через 60 років ця стрічка залишається найприбутковішою в історії польського кінематографу, її подивилася найбільша кількість глядачів.

«Хрестоносці» за задумом правителів повоєнної Польщі повинні були підняти національну самосвідомість поляків і патріотичний дух нації. Зйомками опікувався ЦК Польської об'єднаної робітничої партії, і ресурси на цей кінопроєкт виділялися практично необмежені. Бюджет кінокартини становив безпрецедентну на ті часи суму – у різних джерелах вказуються цифри від 32 до 38 мільйонів злотих. За ці гроші можна було зняти 10-12 звичайних повнометражних фільмів. Спеціально для стрічки виготовили 28 тисяч костюмів, у зйомках взяли участь 10 тисяч статистів і 470 коней. Масштабні сцени кінних битв потребували великої кількості досвідчених наїзників, і їх набирали, зокрема, з колишніх кавалеристів Війська Польського, які ще в 1939 році атакували в кінному строю німецькі танки. Кілька сотень ветеранів двадцять років по тому отримали можливість знову сісти в сідло й показати своє вміння управляти конем у реальному бою. У результаті, без будь-яких комп'ютерних спецефектів, батальні сцени вийшли настільки яскравими та масштабними, що й зараз вражають не менше, ніж творіння сучасних кіномитців.

Фільм мав величезний успіх: за кілька місяців у Польщі його подивилися понад 2 мільйони глядачів. «Хрестоносців» періодично повертали на екрани польських кінотеатрів, і вони незмінно «робили касу»: за перші чотири роки кінокартину подивилися 14 мільйонів глядачів, а до 1987 року – уже 32 мільйони поляків. Мали успіх «Хрестоносці» і в інших країнах: в СРСР їх подивилися 29,6 мільйона глядачів, у Чехословаччині – 2,65 мільйона та у Франції – 1 мільйон.

Незважаючи на успіх фільму, доля його режисера Олександра Форда склалася трагічно.

Перші свої кінострічки він зняв ще в 1930-х роках. У роки Другої світової війни він став головним хронікером польської 1-ї Піхотної дивізії імені Тадеуша Костюшка, створеної на території СРСР. Після війни Форд вступив до Польської Об'єднаної робітничої партії, викладав у Лодзінській кіношколі, де навчалися Анджей Вайда та Роман Полянський, і продовжував знімати фільми, витримані в дусі соціалістичного реалізму.

Тож польські партійні керівники без сумніву довірили йому знімати найголовніший польський повоєнний фільм. Проте в 1968 році в результаті антисемітської кампанії, що розгорнулася в той час, Олександр Форд (справжні ім'я та прізвище якого були Моше Лівшиць) був позбавлений права займатися кінематографічною діяльністю в Польщі. У 1969 році він емігрував спочатку до Ізраїлю, потім до ФРН, згодом переїхав до Данії і, нарешті, осів у США. За кордоном Форд зняв кілька фільмів, найвідомішим з яких стала екранізація роману Олександра Солженіцина «У колі першому». Однак кінокартина, незважаючи на участь у ній таких зірок, як Ельжбета Чижевська та Ольга Чехова, зібрала багато негативних відгуків, зокрема й самого Солженіцина. Інші фільми Форда, зняті за кордоном, теж не мали успіху. У підсумку, 4 квітня 1980 року, після того як його дружина Елеонора Грисволд подала на розлучення, Форд наклав на себе руки – повісився в готелі курортного американського містечка під назвою Нейплс (штат Флорида).