Трейлери та відео

Фестиваль комедій з французьким шармом
В український прокат вийшла романтична комедія «Нотр-Дам»

Микита Лиськов: «Анімація – цілком мій жанр»

01.05.2019
об 19:54

Нова віха в українській анімації: короткометражний фільм «Кохання» українського режисера з Дніпра Микити Лиськова увійшла до конкурсної програми престижного анімаційного фестивалю в Аннесі. У його творчому портфоліо вже 22 анімаційних роботи, зокрема й кліпи для музиканта Дельфіна й української групи Dz`ob. В інтерв'ю VGL Cinema режисер розповів про те, що відбувається з українською авторською анімацією, про участь його фільму в престижному конкурсі фестивалю в Аннесі та про переваги творчості над комерцією.

 

– Розкажіть, будь ласка, про що Ваш анімаційний фільм «Кохання»?
– Насамперед, це фільм про місто, у якому я живу, – про Дніпро. Мені хотілося передати атмосферу цього міста, архітектурні особливості, враження про ті місця, які я знаю. Я хотів створити щось дуже автентичне, українське, розповісти про те, що знають тільки місцеві жителі. Передусім це фільм про Україну, створений для українців.


– Наскільки я знаю, у музичному оформленні фільму використовується музика, яку грають світлофори в Дніпрі.
– Так, в основу музики лягла саме ця мелодія. Хотілося передати не тільки візуальну атмосферу міста, а й використовувати якісь звуки, які є тільки тут, і більше ніде. Це виявилася мелодія світлофорів – вона грає на кожному перехресті та її знає кожен мешканець Дніпра. Я шукав музику для фільму, і виявилося, що в мого друга Євгена Гордєєва, учасника гурту «Курс валют», є трек, у якому він уже використав цю мелодію, і, обробивши її, зробив цілу музичну композицію. Ця музика звучить у фільмі.


– Чим Ви надихалися, створюючи «Кохання»?
– Я надихався українською сучасністю: абсурдом, дивиною та часом дурістю, у якій сьогодні ми живемо. Адже великою мірою увесь час повторюються одні й ті самі помилки: з одного боку, ми начебто прагнемо у Європу, а в реальності – буксуємо в найпростіших речах – не займаємося екологією чи не сортуємо сміття. Ми застрягли в соціальних проблемах. Наприклад, у Дніпрі не відбувається майже нічого в культурній сфері, а в Києві таких подій – перебір. Саме на таких речах мені хотілося сконцентрувати увагу глядача.


– Ви відправляли «Кохання» на інші фестивалі?
– Так, звичайно ж. Прем’єра фільму відбулася на KISFF, де він отримав приз глядацьких симпатій. Перед Аннесі він буде показаний в Загребі, Словаччині, Мексиці, уже показували в Америці. У стрічки вже є справжня фестивальна історія.


– Ви багато працюєте в жанрі абстрактної анімації. Чи означає це, що Ви обрали для себе саме такий напрямок?
– Я створюю роботи не лише в стилі абстрактної анімації. Треба врахувати, що анімація із сюжетом – більш складний жанр, для якого необхідно ретельно пропрацьовувати персонажів, продумувати структуру сюжету. Це досить напружений процес. А коли ти малюєш абстракцію – це чиста імпровізація, при якій ти отримуєш задоволення від форм, кольорів. Я часто чергую між собою абстракції й сюжетні роботи, тому для мене це своєрідний відпочинок.


– Ви хотіли б спробувати себе в чомусь, крім анімації? Можливо, у кіно чи серіалах?
– Анімація – цілком мій жанр. Я багато експериментував: був художником, займався дизайном, рекламою. Зараз я прийшов до авторської анімації та відчуваю, що я тут надовго. Сьогодні в анімації, особливо в українській, відбувається багато цікавого. Наприклад, є просто непочатий край сюжетів, тому що в нас зовсім не розвинена авторська анімація. Я бачу велике поле для експериментів у цій галузі.


– Які проблеми та виклики стоять сьогодні перед українською анімацією?
– Мені здається, головна проблема в тому, що ми багато в чому продовжуємо жити за радянськими стандартами. Українські мультиплікатори бояться говорити про сучасність, бояться критикувати. Багато аніматорів продукують вигадані світи, які ніяк не пов'язані з реальністю. Як за радянських часів – я прямо це відчуваю. Є сенс в тому, щоб задуматися про ту свободу, яка в нас є зараз. Ми можемо порушувати дорослі теми: сексу, соціальної нерівності, насильства. Як і в авторському кіно, є, наприклад, Ларс фон Трієр, який знімає й показує все, що він хоче, і так, як він хоче, – і ми співпереживаємо цьому. Українська анімація повинна відкритися для різних тем і зрозуміти, що ми можемо про це говорити. Не обов'язково копіювати Дісней і робити «Русалоньку». Але ми можемо розказувати про те, що для нас важливо.


– З цієї позиції "Love, dead & robots" – хороший приклад?
– Це відмінний приклад поєднання комерційної та авторської анімації.


– Що Ви обираєте для себе – чисту творчість чи комерцію?
– Для себе я обираю тільки творчість. Раніше я обирав комерцію, а своїми власними проектами займався тільки в перервах. А потім зрозумів, що творчість починає гальмувати й відставати, коли я роблю комерційний проект, який менше мені цікавий.