Victory Generation Life Cinema
Сергій Лавренюк: вітчизняний фільм може зібрати мільйон глядачів в українських кінотеатрах
28
innovaeditor/assets/Statyi_i_interviyu/Sergiy-Lavrenyuk_interview.jpg

Цьогоріч у вітчизняних кінотеатрах вийде три фільми, продюсером яких є Сергій Лавренюк. 16 серпня стартує прокат драми «Жінка на війні». Стрічка розповідає про мужню мешканку ісландської провінції, яка відчайдушно бореться з алюмінієвим заводом за чисте довкілля й всиновлює дитину з України. Кінокартина здобула чотири нагороди на Каннському кінофестивалі, у програмі «Тиждень критики», вийшла в прокат у Франції та Ісландії (країни-копродюсери стрічки) і відкрила 9-й Одеський міжнародний кінофестиваль.

20 вересня розпочнуться покази драми «Коли падають дерева», що присвячена молодим людям, які намагаються відстояти власну свободу в жорстких умовах української провінції. А на 27 грудня запланована комедія «11 дітей з Моршина», у центрі якої – підлітки, що розробляють аферу сторіччя.

Про те, наскільки непростим був шлях цих фільмів на широкі екрани та чому прийдешня осінь може стати поворотною для вітчизняної кіноіндустрії, VGL Cinema розповів Сергій Лавренюк.

«Жінка на війні» – це ісландський фільм, що знімався в копродукції з Україною. Як виникла така досить несподівана співпраця зі скандинавською країною?

Незважаючи на значну територіальну віддаленість Ісландії та України, ми дуже близькі своїм культурним корінням та етносом. Про проект «Жінка на війні» мені вперше розповіла продюсер Маріанн Слот, з якою ми раніше співпрацювали над кінокартиною «Лагідна» Сергія Лозниці. Спочатку цей фільм планували знімати в копродукції з Болгарією, адже європейці знали, що в цій країні зручно організувати виробничий процес. А я переконав їх, що в нашій країні також можна організувати зйомки на найвищому рівні.

Українська частина зйомок проходила в Київській області (Українка, Броварський район, Паркова алея в столиці тощо), а сцени на заводі фільмувалися на Дніпровському меткомбінаті. Отримати дозвіл на те, щоб знімати там, було надзвичайно важко. Проте в результаті наші закордонні колеги відзначили, що у Європі вони б ніколи не отримали можливість фільмувати на подібному заводі. Вони були просто в захваті від цього.

Дівчинка, яку всиновлює головна героїня, за сюжетом – з Дружківки (Донецька обл.), що наразі підконтрольна Україні. Війна забрала всіх її рідних.

Головна героїня стрічки – диригентка. І всі свої емоції вона передає мовою музики. На екрані це відображається уявними музикантами, що постійно супроводжують протагоністку.

Музика – свого роду головний герой фільму. Коли головна героїня отримує звістку про те, що отримала право на всиновлення дівчинки з України, вона одразу уявляє трьох співачок з нашої країни, що виконують народні пісні про материнство.

Режисером «11 дітей з Моршина» є Аркадій Непиталюк, який у попередніх двох своїх картинах «Припутні» та «Кров’янка» дуже колоритно використав суржик. А якою мовою розмовлятимуть герої цієї кінокартини?

Тут буде українська, місцеві діалекти, а також трохи російської та суржику. Проте останній не буде носієм культурного контексту. Я проти того, щоби суржик позиціонувався як віддзеркалення української культури.

Ключові ролі в цьому фільмі Ви доручили не тільки відомим акторам (Аді Роговцевій, Володимиру Горянському, Людмилі Смородіній та ін.), а й ексцентричному столичному бізнесмену Гаріку Корогодському, телеведучим Анатолію Анатолічу та Олександру Скічку, музиканту Сергію Бабкіну та його дружині. Як добирався такий строкатий колектив?

Коли я дивлюся на цей кастинг, то починається легке тремтіння від думки, як усі вони об’єднаються в нашому проекті. Проте все рухається за задумом. Бюджет фільму – невеликий, тож гонорари – невисокі. Знімаємо ми швидко, стисло, і в ідеалі зірка, що приходить у наш фільм, має бути зацікавлена у взаємній промоції. Ми підібрали акторів, які розділяють ідею нашої стрічки й погодилися зніматися не тільки заради заробітку.

Окрім того, ми провели масштабний кастинг дітей у Києві та Львові. З кількох тисяч поданих заявок на зйомки у стрічці ми так і не змогли відібрати лише 11 дітей – у результаті вийшло більше. Сам Моршин ми покажемо у фільмі трохи красивішим, ніж він є насправді. Нам наразі дуже не вистачає простих добрих затишних історій на широких екранах. Цей фільм буде орієнтований як на дітей, так і на дорослих. Це запорука його комерційного успіху.

Починаючи з осені вийде ціла низка українських прем’єр, сюжети яких обертатимуться навколо дітей: «11 дітей з Моршина» Непиталюка, «Коли падають дерева» Нікітюк, «Бобот» Ксьонди, «Фокстер і Макс» Матешка, «Поліна» Барко… Чому сформувалася така хвиля?

Це один із продюсерських фокусів, що сприяє підвищенню бокс-офісу. Поява у фільмі дитини схиляє глядача на перегляд і налаштовує його на позитивний лад. До того ж діти – набагато більш вдячні глядачі, ніж дорослі – вони можуть пробачити більше, ніж дорослі.

Моршин у багатьох асоціюється з відомим виробником питної води. Чи не причетний він до створення фільму?

Ми намагалися достукатися до цієї компанії. Проте рівень довіри до українського кіно поки що зовсім невисокий, тож вони не погодилися на співпрацю. Реклама у вітчизняних фільмах з’являється несистемно. А в нашій стрічці буде небагато дуже ненав’язливої джинси.

З одного боку у Вашій фільмографії – фестивальні драми «Лагідна» і «Жінка на війні», а з іншого – розважальний мейнстрим «11 дітей з Моршина» і «DZIDZIO Контрабас». Дуже широкий діапазон жанрів.

Я люблю і артхауз, і популярне кіно. Моя мета – звести ці два вектори творчості в один. Як це вдалося, наприклад, авторам стрічки «Сікаріо» Дені Вільньова. Це дуже напружений детективний бойовик, у якому буквально кожен епізод виконаний на високому художньому рівні.

Своїй дружині Олені ви зазвичай доручаєте у фільмах персонажів, які за сюжетом тягнуть на себе негатив. Чому?

Я майже впевнений, що негативні персонажі запам’ятовуються більше, ніж позитивні. Наприклад, у фільмах про Бетмена на мене найбільше враження справляє саме Джокер. Поганці протистоять усьому світу – це набагато складніші й більш самотні персонажі. Їм хочеться співчувати.

Два роки тому Ви говорили, що верхня межа бюджету вітчизняного фільму, який міг би окупитися тільки за рахунок вітчизняного ринку, становить приблизно $200 тис.

По сьогодні ця сума майже не змінилася. За ці гроші можна швидко зняти комедію або хорор без складних технічних та кінематографічних засобів, акробатичних прийомів. А якщо розширювати жанровий діапазон та ускладнювати якість стрічки, то бюджет досягне $500 тис. – $1 млн.

Натомість сьогодні українське кіно не збирає на нашому ринку поки що більше $1 млн (або 350 тис. глядачів). Однак потенційно в Україні значно більше глядачів. Протягом цієї осені, коли вийде ціла низка вітчизняних прем’єр, ми побачимо, скільки глядачів можуть зібрати в кінотеатрах наші стрічки. Гадаю, їх кількість може дотягти 1 млн. Якщо мої очікування справдяться, то будуть підстави говорити, що в нашій країні можна вийти в нуль зі стрічкою бюджетом $1 млн.

А додаткові збори за рахунок легальних інтернет-показів не працюють?

Звичайно, ні. «DZIDZIO Контрабас» ми виклали на YouTube одразу після телевізійного релізу. Хоча за день до цього стрічка вже втекла в мережу. Тим самим ми спробували привчити людей, що в мережі є безкоштовний легальний продукт. А наступний наш фільм ми плануємо розмістити на умовах, що його можна буде переглянути за символічну плату.

У нашої кіноіндустрії є великий потенціал для того, аби стати повноцінним бізнесом. Багато хто сьогодні намагається вийти спочатку на європейський ринок, а вже потім реалізуватися в Україні. Це абсолютно неправильна стратегія. Вітчизняне кіно не буде добре конвертуватися в Америці чи Європі. Основним орієнтиром для нас має бути саме вітчизняний ринок.

Багато хто нарікає на пасивність вітчизняного глядача. Проте якщо б виходило більше фільмів, що розповідали близькі нам історії, то глядачі почали б частіше відвідувати кінотеатри.

 


 

Сергій Лавренюк

У 2016 році дебютував з повнометражною стрічкою «#SelfieРarty». До приходу в кіноіндустрію протягом 25 років займався бізнесом. Ресторатор. Співвласник телеканалу «Сонце», генеральний продюсер кінокомпанії Solar Media Entertainment. З 2017 року Сергій Лавренюк – член Правління Української кіноакадемії. Два роки поспіль його фільми беруть участь у конкурсі Каннського кінофесту (минулоріч – «Лагідна» Сергія Лозниці). У 2017 році його комедія «DZIDZIO Контрабас» стала одним з небагатьох вітчизняних фільмів, що повністю окупився у кінотеатральному прокаті. За інформацією кількох джерел, комерційно успішним став і «#SelfieРarty».