Victory Generation Life Cinema
Олена Лавренюк
289
innovaeditor/assets/Statyi_i_interviyu/Lavrenyuk.jpg

Наприкінці літа у вітчизняний прокат вийшла комедійна стрічка «DZIDZIO Контрабас». Непересічна історія про трьох відчайдушних хлопців, які вирішили підзаробити грошей шляхом перевезення контрабанди через україно-польський кордон. Головні ролі у фільмі виконали популярний співак DZIDZIO та акторка Олена Лавренюк. З нагоди виходу фільму на широкі екрани редакція VGL Cinema поспілкувалася з виконавицею головної ролі й розпитала її про атмосферу, яка панувала на знімальному майданчику, та про співпрацю з DZIDZIO. А також детально поговорили про театральну кар’єру акторки та її професійні амбіції.

 



 

- Олено, у комедії «DZIDZIO Контрабас», яка нещодавно вийшла в прокат, Ви зіграли головну жіночу роль і втілили образ «la femme fatale» (фатальної дівчини). Як Ви працювали над створенням цього образу? Які завдання ставив перед Вами режисер? Чи легко було справлятися з ними?

 

- Оскільки я була затверджена на роль ще на етапі написання сценарію, дуже багато моментів проговорювалося ще під час його створення. А вже безпосередньо на знімальному майданчику було багато імпровізацій з мого боку і з боку Міші. Ми взагалі намагалися все наблизити до життєвих ситуацій, щоб мова в кадрі звучала життєво. Власне, тому дуже багато імпровізували: часто відходили від прописаних діалогів, самі придумували репліки. Є ще один важливий нюанс: у фільмі я розмовляю російською мовою, але, як ви бачите, я вільно спілкуюсь українською. Я родом зі Львова, тому українська моя рідна мова. Проте у фільмі потрібно було використати іншу мову, щоб підкреслити колорит Мішиної мови. Саме для створення цього різкого дисонансу була введена російська мова. І я, скажімо, дуже дратую Мішу у фільмі, і російська мова є одним із таких дражливих елементів. Через це в нас виникає конфліктна ситуація.

 

- Тобто на знімальному майданчику у Вас було багато творчої свободи?

 

- Так, і за це я вдячна режисерові фільму Олегу Борщевському. Але насправді з Мішею і не могло бути по-іншому, тому що він великий імпровізатор. Якщо його поставити в певні рамки, то це вже буде не DZIDZIO, а якийсь інший персонаж. А, власне, у фільмі Міша грає себе, але за певних обставин. Тому режисер, насамперед, йшов від нас. За що йому дуже дякуємо.

 

- Образ «фатальноїдівчини» один із найбільш поширених класичних жіночих образів у історії кіно. Можливість втілити його на екрані є козирною картою для кар’єри кожної актриси. Чи розглядали Ви цю роль саме під таким кутом?

 

- «Фатальна дівчина» звучить дуже голосно. Мій персонаж це така дівчина, яка,у принципі, діє саме так, тому що в неї немає інших варіантів, аби себе врятувати. Тому вона вимушена трохи збити хлопців з курсу. І, звичайно, вона використовує для цього свої зовнішні дані, аби зачарувати їх і змусити робити те, що їй потрібно. Але я її виправдовую, тому що на її місці, мабуть, кожна дівчина робила б те саме.

 

- Американське кіно багате на подібні образи. Можливо, Ви надихалися якимись конкретними персонажами під час роботи над роллю?

 

- Звісно, коли я розмірковувала над цим персонажем, умене виникало багато різноманітних асоціацій. У якийсь момент я навіть згадалагероїню Марго Робі з фільму «Загін самогубців». Та, зрештою, я дійшла розуміння, що мій персонаж має бути більш місцевим. Проте повноцінний образ почав народжуватися безпосередньо на знімальному майданчику, коли ми з Мішею почали репетирувати.Упроцесі роботи ми йшли від того, куди нас вело.

 

- Ваша героїня, судячи з трейлера, не лише ефектна, але й дуже рішуча і впевнена в собі жінка, здатна в будь-якій ситуації постояти за себе. Чи багато спільного у Вас з екранною Альоною?

 

- Я ще раз повторюсь, якісь такі маніпулятивні штуки, мабуть, властиві кожній жінці. Це наше природне нутро. І знову ж таки, вона діє так передусім заради власного порятунку. Проте, якщо говорити в загальному, моя героїня не схожа на мене.

 

- Як Вам працювалося в тандемі з Михайлом Хомою?

 

- Весело і ще раз весело. Можливо, через те, що я актриса, яка на знімальному майданчику звикла працювати з написаними текстами. У процесі роботи ти очікуєш від свого партнера почути вже заздалегідь прописані репліки, які ти теж знаєш. Тут все було по-іншому, на знімальному майданчику мені потрібно було частенько викручуватися, бо Міша постійно імпровізував. Проте це завжди було смішно. Інколи ми робили багато дублів через те, що проколювалися від сміху. Як правило, комедії смішні творцям фільму, а глядачам буває не так смішно. Тому я дуже сподіваюсь, що по той бік екрана фільм теж сприймається зі сміхом.

 

- Враховуючи те що за жанром «DZIDZIO Контрабас» комедія, розкажіть, які курйозні, смішні моменти трапилися з Вами на знімальному майданчику?

 

- Як таких курйозних моментів у нас не було. Окрім того, що мені довелося водити машину на механічній коробці передач. У мене немає відповідних навиків, тому коробку передач я повністю спалила. Коли я їхала, вся знімальна група розбігалася хто куди міг, а актори, які сиділи поруч зі мною в машині, були максимально сконцентровані: один тримав руки на коробці передач, другий тримався за кермо і всі дивилися на мене величезними очима. Ну, і плюс те, що через погодні умови зйомки були перенесені на травень, бо спершу ми планували знімати взимку. Проте в травні з погодою нам теж не пощастило. Як тільки почався знімальний процес, температура різко понизилась і випав сніг. Наш знімальний день починався о 4-й ранку, тому, як ви розумієте, нам було дуже холодно. Але все це якісь такі робочі моменти.

 

- Стати актрисою Ви вирішили не відразу. Після закінчення школи Ви спершу вступили на економічний факультет, проте згодом кардинально змінили професію. З чим було пов’язане рішення піти в акторство?

 

- Я з дитинства хотіла стати актрисою, як багато дівчаток, але мої батьки не ставилися до цього серйозно. Коли після закінчення школи постало питання, куди мені вступати, у мене не було інших варіантів, я хотіла тільки до театрального вишу. Я навіть приїхала з батьками до Києва, щоб подавати документи, але вони мене переконали в тому, що потрібно все ж таки обрати більш серйозну професію. Батьки запропонували повчитися один рік на економічному. Якщо б я зрозуміла, що це не моє, то в мене була б змога обрати іншу професію. Так сталося, що я провчилася 4 роки, перш ніж остаточно для себе вирішила, що я не на своєму місці. Я дуже тягнулася до сцени, тому що змалку професійно танцювала й відвідувала різні театральні гуртки. Я знала, що є вікове обмеження для вступу на акторський, тому я не закінчувала останній курс на економічному факультеті, а забрала документи й спробувала свої сили у театральному виші. Дякувати моєму викладачеві, мене прийняли.

 

- У Вас є досвід роботи в театрі й у кіно. Що Вам більше до вподоби: знімальний майданчик чи сцена?

 

- Театр це те місце, де актор професійно розвивається. Тільки в театрі ти можеш спробувати щось нове, багато експериментувати, маєш право на помилки. Бо коли ти вже в кадрі, ти маєш дуже швидко реагувати на все й попадати чітко в ті завдання, які в цей момент перед тобою ставить режисер. У театрі ти можеш за одну виставу прожити все життя героїні, укіно це теж можливо, але здебільшого за рахунок монтажу. Але загалом, я однаково люблю театр і кіно, ці види мистецтва дуже доповнюють один одного. Це так, як для піаніста розучувати гаму: чим краще в нього будуть розім’яті пальці, тим краще він гратиме. Так само і в акторській професії тіло актора як пластилін, воно або затвердне, або ти його розімнеш. Актору потрібна постійна практика, а отримати її він може лише в театрі. Театр це тренінг для актора. Можу сказати, що мені дуже пощастило працювати з найкращими театральними режисерами України Дмитром Богомазовим та Катериною Степанковою. Це ті режисери, увиставах яких я зараз граю.

 

- Які ролі цікаві для Вас? Які образи мрієте втілити на екрані?

 

- Я ще стільки всього не спробувала, тому готова на будь-які експерименти. Мені байдуже кого грати: чи фатальну дівчину, чи виховательку дитсадка. Головне, щоб роль була добре прописаною. Проте в мене є одна мрія зіграти Оксану з «Вечорів на хуторі біля Диканьки». Чомусь ніхто з режисерів незалежної України ще досі не екранізував цей твір Миколи Гоголя. Відзнято лише телевізійний мюзикл. Якщо хтось з вітчизняних режисерів все-таки захоче зняти цю екранізацію, я готова прийти на кастинг першою. І навіть, якщо мене не затвердять, ще раз добиватися цієї ролі, тому що це мрія мого дитинства.

 

- Ким Ви надихаєтесь упрофесії? Хто для Вас є творчим орієнтиром?

 

- Я думаю, що ними захоплюються всі це Ада Роговцева та Меріл Стріп. Мені також дуже подобаються Наталі Портман, Шарліз Терон, Маріон Котіяр.

 

- На жаль, багато хто знає американських і європейських актрис, але при цьому не помічає наших,українських, які нічім не поступаються зарубіжним. Для мене Наталя Сумська, Олена Хохлаткіна – це актриси найвищого рівня. Я також захоплююся Ларисою Руснак. Нещодавно бачила її в українському фільмі й була в захваті. Саме вони є моїм прикладом для наслідування. 

 

- Яке кіно Вам подобається?

 

- Я люблю різне кіно. Головний критерій оцінки для мене це те, наскільки картина є талановитою. Я можу дивитись артхаус, можу дивитись блокбастери. Я не дуже полюбляю фентезі, але якщо це талановите фентезі, то я його буду дивитись. Окрім того, за останні роки з’явилосястільки крутих серіалів, які за якістю сюжету та зображення нічим не поступаютьсяпрокатному кіно, а часом навіть йдуть на крок попереду! На сьогодні не можна заперечувати той факт, що культура кіно перейшла на телебачення. Тому я рівною мірою дивлюсь і кіно, і серіали.

 

- Як Ви бачите свою акторську кар’єру в майбутньому? Наскільки Ви професійно амбітна людина?

 

- Насправді, я не знаю, як людина, яка займається творчою діяльністю, може бути неамбітною. Якщо така людина говорить, що вона неамбітна, значить, вона обманює себе і оточуючих. Усі люди, які йдуть у професію актора, ведучого чи в інші творчі професії, мають бути амбітними людьми, бо інакше немає сенсу туди йти. Є така хороша приказка: «Скромність – шлях до забуття». Ці слова цілком відповідають суті акторської професії. Я якраз належу до того типу людей, які не люблять себе піарити та розхвалювати. Мабуть, мені потрібно бути менш скромною, аніж я є.

 

- Що для Вас у акторстві є показником професіоналізму?

 

- Це коли людина, незважаючи на свій зірковий статус, нехалтурно ставиться до своєї роботи. Немає різниці, у якому ти статусі, на знімальному майданчику ти маєш відпрацьовувати все на совість.

 

- Поділіться своїми планами на майбутнє? Можливо, Ви зараз задіяні в якихось проектах?

 

- Задіяна в проекті «Егрегор». Там у мене не головна, але важлива роль. Окрім того, працюю в театрі, тому запрошую всіх на вистави «Ідеальна сімейка» та «Соломон у спідниці».

 

 

ОЛЕНА ЛАВРЕНЮК – українська актриса театру та кіно. Народилася 18 грудня

1982 року у Львові. Закінчила Київський національний університет театру, кіно і

телебачення імені І. К. Карпенка-Карого, курс О. П. Кочнєва.

В її акторському доробку ролі в спектаклях «Ідеальна сімейка» (реж. Дмитро

Богомазов), «Гостя» та «Соломон у спідниці»( реж. Катерина Степанкова), а також

у таких повнометражних фільмах:

«Синєвир»(реж. Олександр та В'ячеслав Альошечкіни), 2012 р.;

«Безславні придурки» (реж. Олександр Якимчук), 2015 р.;

«#SELFIEPARTY» (реж. Любомир Левицький), 2016 р.;

«DZIDZIO Контрабас»(реж. Олег Борщевський ), 2017 р.