Victory Generation Life Cinema
Кшиштоф Зануссi
58
innovaeditor/assets/kshushtov.jpg
Легендарний класик польського кіно Кшиштоф Зануссі частий і бажаний гість на українській землі. Його черговий приїзд в Україну пов’язаний з декількома подіями: врученням нагород першої  національної кінопремії «Золота Дзиґа», куди пан Кшиштоф був запрошений як почесний гість, презентацією книги «Страта двійника» та пошуком українського актора на головну роль у новому фільмі «Ефір». Незважаючи на щільний графік режисера, журналу VGL Cinema вдалось поспілкуватися з ним, дізнатися подробиці роботи над новим проектом, з’ясувати, чим пана Зануссі приваблює спільне виробництво з Україною і що, на його думку, для української кіноіндустрії означає заснування «Золотої Дзиґи». Про це та багато іншого читайте в нашому інтерв’ю з Кшиштофом Зануссі. 
 

Кшиштоф Зануссі – польський режисер театру і кіно, сценарист, продюсер, член правління Європейської кіноакадемії. 

Народився 17 червня 1939 року у Варшаві. Вивчав фізику в Варшавському університеті (1955–1959) та філософію в Ягеллонському університеті (1959–1962). У 1966 році закінчив режисерський факультет Державної вищої школи кінематографії імені Леона Шиллера в Лодзі. З 1974 до 1983 року був віце-головою Спілки польських кінематографістів. У творчому арсеналі режисера близько ста повнометражних і короткометражних фільмів, документальних і телевізійних стрічок.

Серед найвідоміших робіт режисера – стрічки «Константа» (1980, приз журі на Каннському міжнародному кінофестивалі), «Спіраль» (1978, приз екуменічного журі на Каннському міжнародному кінофестивалі), «Рік спокійного сонця» (1984, «Золотий лев» на МКФ у Венеції), «Імператив» (1982, спеціальний приз журі на МКФ у Венеції), «Ілюмінація» (1973, головна премія, призи ФІПРЕССІ та екуменічного журі на МКФ у Локарно), «Сімейне життя» (1971, приз на МКФ у Чикаго), «Квартальний баланс» (1975), «Захисні кольори» (1977), «Стан володіння» (1989), «Галоп» (1996), «Брат нашого Бога» (1997).

У 2009 році режисер став володарем Ордена князя Ярослава Мудрого V ступеня за визначний особистий внесок у розвиток світового кіномистецтва, зміцнення українсько-польських культурних зв’язків.  У 2013 році Кшиштоф Зануссі був гостем 4-го Одеського міжнародного кінофестивалю. Викладає у Вищій державній школі кіно, телебачення й театру.

 
У середині квітня Держкіно України виділило фінансування на Ваш новий фільм «Ефір», який Ви знімаєте в копродукції. Розкажіть детальніше про проект. На якій стадії виробництва він зараз перебуває?
Уже розпочалися кінопроби, шукаю українського актора на головну роль. Важливо те, що це має бути дуже молода людина. Це така рідкість у кіно, тому що знайти молоду людину на роль  вбивці легко, а тут повинна бути дуже чиста людина. Хлопець, якого ми полюбимо, якому повіримо, який буде готовий пожертвувати багато чим заради своїх ідеалів. Це має бути дуже світла особистість, і це буде українець, так постало з розповіді.

Звичайно, є ще ролі другого плану. Ми ще точно не знаємо, скільки сцен будемо знімати в Україні, тому що проект ще перебуває на стадії підготовки. Окрім України, ми робимо спільне виробництво з Литвою і Угорщиною. Історія побудована на основі міфу, зауважу, не твору, а міфу про Фауста. Це дуже оригінальний європейський міф, який зараз трохи забутий. Тому що його основа – це торгівля душею, а люди говорять про матеріальне, а не про душу. Матеріалістичний світ забув про душу, а я намагаюся до цього повернутися й беруся за цю тему серйозно. Це не жарт і не комедія, оскільки це продаж людської  душі.

Це не перші Ваші зйомки в Україні. У 2008 році Ви зняли фільм «Серце на долоні» з Богданом Ступкою в головній ролі. Як Вам працюється з українською стороною і наскільки сьогодні польські кінематографісти зацікавлені в створенні спільних проектів з українськими колегами?
Щодо співпраці над новою картиною, це тільки початок, тому не можу вам сказати багато з цього приводу. Україна була першою країною, яка хотіла працювати зі мною над цим проектом. У мене є пам’ять про спільне виробництво, фільм «Серце на долоні», але це зовсім інша історія. Там теж більшість грошей було польських, але були й додаткові українські кошти, без яких картину неможливо було зняти. 

Звичайно, ми зацікавлені у співпраці з українськими кінематографістами.  Ми сусіди, маємо спільне минуле, тож є багато сюжетів, які нас зближують. А ще у вас багато талантів. Щоправда, є й бюрократичні труднощі. Але ми вчимося взаємодіяти.

Чи плануєте ще в перспективі робити спільні проекти з Україною?
У моєму віці кажуть, що Бог сміється, коли люди щось планують. Але звичайно, я б хотів ще робити спільні проекти. Є багато цікавих сюжетів, багато цікавих тем.

Кшиштофе, Ви визнаний класик польського кіно, і незважаючи на свій поважний вік, Ви не перестаєте знімати кіно. Де Ви берете сили й енергію для творчості? Що Вас надихає на роботу?
Бог дає. Поки є сили, треба їх використовувати. Як говорила моя мама про своїх подружок, а вона дожила майже до 100 років, вони виводять себе на прогулянку як собачку. Так вона сміялася над ними. Цього не можна робити. Якщо є здоров’я, треба його використовувати. І я це роблю (сміється).

У Вас активна громадянська позиція, Ви підтримали Революцію гідності в Україні, також неодноразово виступали за звільнення українського режисера Олега Сенцова з російського ув’язнення. Наскільки важливо для людини творчої професії мати чітку громадянську позицію? І чи здатні люди мистецтва силою своїх переконань на практиці вплинути на певні політичні рішення?
Якщо це (висловлювати свою громадянську позицію. – Ред.) необхідно, то так. Політикою вона не повинна займатися, тому що політика – це теж професія. Ми не повинні втручатися в те, у чому не розбираємося. Але там, де вже не політика, а етика, ми обов’язково повинні бути громадянами. Проблема Сенцова – це не політична проблема, це етична проблема. Якщо невинна людина страждає, а за всіма доказами він ні в чому не винен, це вже проблема не політична. Це набагато глибше. Це просто несправедливість. Звичайно, люди творчі можуть впливати на інших і це, безумовно, має наслідки.

На Вашу думку, чи має українська індустрія достатньо ресурсів і кадрового потенціалу, щоб залучити іноземні інвестиції й зацікавити у співпраці європейських кінематографістів?
Передусім це питання закону. У всіх європейських країнах, де є закон, який дає можливість уникати податків, з’являються міжнародні спільні виробництва. Польща зараз готує такий закон, ми дуже запізнилися (з ним. – Ред.), тому нам теж сьогодні важко. Але у вас в Україні ухвалили новий закон. Не знаю, як він ставиться до іноземних продюсерів. Якщо в законі закладені привілеї для іноземних продюсерів, тоді, звичайно, вони будуть приїжджати до вас з метою спільного виробництва.

Створення «Золотої Дзиґи» є знаковою подією для культурного життя України. Чи здатне, на Вашу думку, створення національної кінопремії простимулювати розвиток індустрії? Які у Вас враження від церемонії вручення першої української кінопремії?
Звичайно, такі кроки, як вручення національної кінопремії,  завжди допомагають. Ваша індустрія якраз розвивається, тому треба, щоб в її рядах були переможці. Це надзвичайно важливо.

На самій церемонії мене  дуже вразили виступи артистів. Це було зроблено зі смаком, а це буває рідко. Здебільшого на таких заходах все робиться без смаку, а тут були хороші цікаві ансамблі. Вони були глибоко українськими, жодної спроби копіювати американців, і це дуже добре. Знаєте, ці церемонії цікаві настільки, наскільки публіка цікавиться тим, хто буде переможцем. Як на перший раз, мені здається, все пройшло добре. Учасники були задоволені. Не знаю, який вигляд це мало на телебаченні, сподіваюся, що теж добрий.

Останні 2-3 роки в українському кіно простежується виробничий і творчий підйом. З’явилася ціла плеяда молодих кінематографістів, активно розвивається документалістика. Чи відстежуєте сучасне українське кіно?
Це важко. Воно за кордоном, тому важко знайти, де його можна подивитися. Дуже рідко (дивлюся. – Ред.) Якщо воно не з’являється на міжнародних фестивалях, то іншої можливості його переглянути в мене нема.

Які механізми побудови й розвитку кіноіндустрії, у свій час запроваджені в Польщі, можуть бути ефективними в українських реаліях?
Насамперед це розвиток прокату. У вас прокат просто не живе. Якщо у вас 150 кінотеатрів, то не може бути ніякої індустрії. Їх має бути не менше 1500. Така країна, як Україна, повинна мати велику кінотеатральну мережу. Так що зараз головна проблема – звільнити від податків тих, хто будуватиме нові кінозали. Можливість безподаткового будівництва кінотеатрів, звичайно, допоможе. А потім (потрібно прийняти. – Ред.) Закон, який працює у всіх країнах Європи, він передбачає пільги в податках для національних картин. Якщо кінотеатр показує національні фільми або європейські, тоді податки значно нижчі. Це боротьба з американським домінуванням.

Що Ви можете сказати про кіноосвіту в Україні?
Мені складно про це говорити, бо я про це практично нічого не знаю. У вас багато хороших майстрів, але важлива масова освіта. Потрібно, щоб у школах вчили про кіно. Було б добре, щоб цього було більше.

За головний приз 70-го Каннського фестивалю буде боротися фільм «Лагідна» українського режисера Сергія Лозниці ...
(Це. – Ред.) дуже радує. Я його поважаю. Це дуже видатний режисер, досі він робив найкращі речі. Бажаю йому всіх можливих успіхів. Сподіваюся, що побачу його і щиро привітаю.

Ви як лауреат Канн що можете сказати про шанси Сергія Лозниці на перемогу?
Неможливо це прогнозувати. Не знаю, яку картину поставив Звягінцев, а коли змагаються картини одного регіону, то вони змагаються насамперед між собою.