Victory Generation Life Cinema
Ірина Костюк
55
innovaeditor/assets/kostuk.jpg
Ірина Костюк – знакова фігура в сучасному українському телевізійному й кінобізнесі. Еталонний приклад «selfmade woman», яка водночас вражає і надихає своєю професійністю та продуктивністю. Досвідчений менеджер, талановитий продюсер, телевізійний реформатор, сподвижник сучасної української анімації, дружина і мама – про цю жінку можна сказати багато, відкриваючи все нові й нові факти. Редакція VGL Cinema поспілкувалася з Іриною про її кар’єрний шлях, субординацію на FILM. UA Group, роботу над анімаційною картиною «МАВКА. ЛІСОВА ПІСНЯ» та плани на майбутні проекти і пропонує дізнатися все з перших вуст. 
 
 
Ірина Костюк – продюсер FILM.UA Group і Animagrad, співзасновник медіаконсалтингової компанії MRM.

Проекти (у рамках FILM.UA Group): серіали «Черговий лікар» (2015 – тривають зйомки чергового сезону), «Жіночий лікар» (2016 - тривають зйомки чергового сезону), «Вікно життя» (2015 - тривають зйомки чергового сезону); реаліті-шоу «Патрульні» (2015); анімаційні повнометражні фільми «Мавка. Лісова пісня» (заплановано 2018) та «Роксолана і Сулейман» (in development).

Закінчила Міжнародний християнський університет.
2010–2014 –  генеральний продюсер телеканалу «ТЕТ».
З 2006 – співзасновник та CEO (до 2010 р.) медіаконсалтингової компанії MRM.
2000–2006 – керівник відділу закупівель зарубіжного контенту медіагрупи «Інтер».

Член Міжнародної академії телевізійних мистецтв і наук (International Academy of Television Arts & Sciences), експерт міжнародної премії «Еммі» (International Emmy Awards), член експертної ради та оргкомітету української національної телевізійної премії «Телетріумф».

Постійний учасник різних галузевих заходів, серед яких ринки MIPCOM і MIPTV (Канни, Франція), Берлінський кінофестиваль і Європейський кіноринок EFM (Берлін, Німеччина), LA Screenings (Лос-Анджелес, США), AFM (Санта-Моніка, США), DISCOP ISTANBUL (Стамбул, Туреччина), KIEV MEDIA WEEK (Київ, Україна), NATPE (Прага, Чехія), автор багатьох статей та доповідей про ринок медіа.
 
 
Ірино, у продюсерів дуже широкий спектр обов’язків і завдань, відповідно до напрямків, які розвиває компанія. Якими питаннями в FILM. UA Group опікуєтеся саме Ви?  
У нас, швидше, продюсерська система. У FILM. UA Group немає єдиного централізованого креативного, виконавчого продюсера (але є генеральний – Віктор Мирський). Є декілька продюсерів, у кожного з них своя спеціалізація. Є певні проекти, є тренди, у які кожен продюсер індивідуально вірить і, відповідно, намагається реалізувати. Я б не сказала, що в нас це якось жанрово за продюсерами закріплено, усе індивідуально. Якщо в тебе є проект, є сценарій, є творча група -  ти шукаєш фінансування, домовляєшся і реалізовуєш проект. Не скажу, що в мене є якась вузька спеціалізація. Коли я переходила з каналу «ТЕТ», розраховувала, що буду спеціалізуватися більше на молодіжних проектах, оскільки в рамках групи ця ніша була не закрита, адже ставка була зроблена на серіали для великих каналів. Тому, коли ми з Анею Єлісеєвою перейшли з «ТЕТу», думали, що будемо спеціалізуватися на молодіжному контенті. Та все почало розвиватись якось стихійно. Наприклад, зараз у нас у виробництві три медичних серіали, що, в принципі, дивно, ми ніколи цим не займалися. Був попит, за ним ми й пішли. Нас вели потреби ринку. Але на противагу проектам, які продиктовані ринком, ми водночас займаємося й тими, які намагаємося робити трендсетерами і, напевно, «Мавка. Лісова пісня» один з них. У нас у всіх, і я не виняток, портфоліо досить різноманітне: від багатосерійних малобюджетних серіалів до високобюджетного повнометражного кіно, такого як «Мавка. Лісова пісня». 

Скільки людей працює під Вашим керівництвом? 
Система цього не передбачає, у мене немає підлеглих. Звісно, є певна субординація. Від проекту до проекту набираються люди. Кожен з продюсерів: Єгор Олесов, Юра Прилипко, Віктор Мирський, Ігор Сторчак, ми з Анею набираємо собі групу під проект. Деякі продюсери є ще керівниками інших компаній у групі. Наприклад, у відомстві Єгора Олесова цілий «Анімаград», у Юри Прилипка – DCU, я опікуюсь своїми проектами, так і працюємо. Трохи по-іншому побудована структура, тому підлеглих у мене не передбачається. 

Які Ваші головні принципи як керівника? 
Я намагаюся на своїх проектах запустити систему шоуранерства. Якщо стандартна система виробництва в нас передбачає «директор виробництва (більш адміністративні функції) – виконавчий продюсер – креативний продюсер», то на проекті «Черговий лікар», який є першою україномовною медичною драмою, ми досить успішно запустили систему шоуранерства. Юля Міщенко, яка, власне, є автором ідеї, веде цей проект креативно й адміністративно. Тобто, це як керівник проекту, який на собі несе і креативні функції. Така унікальна історія, яка мені здається дуже практичною і життєздатною. Якби в один ряд з Юлею Міщенко поставити ще кілька шоуранерів, система запрацювала б на повну. У принципі, ми під кожен проект намагаємося знайти шоуранерів.

Це така абсолютно західна система?
Так, це американська система. Шоуранер є, власне, автором ідеї і головним автором. Юля якраз і є головним автором на «Черговому лікарі», вона під себе збирає команду райтерів, тренує їх, проводить з ними майстер-класи і веде далі по інших проектах. 

Як складається ситуація з кадрами? 
Складно. Усе дуже складно, починаючи від авторів сценарію й закінчуючи режисерами. Проектів багато... Те саме з акторами, якщо ви зараз подивитеся на всі серіали, які виробляються для українського ринку, то на кожному каналі, практично в кожному серіалі перетинається 30 % акторів. Це все побічний ефект становлення ринку, тобто допустимі та загалом природні складнощі,  які ми обов’язково подолаємо. Впевнена, що з часом кадрового потенціалу буде більше. Уже скільки шкіл відкрито. Практично кожна медіагрупа вважає своїм обов’язком запустити власну школу. Унікальність нашої кіношколи полягає в тому, що це практична школа. Ми, я вважаю, унікальна медіагрупа тому, що ми – єдиний продакшн, у якого є свої facilities: свої павільйони, інфраструктура, все тут під боком. Ті, хто навчаються, мають відразу й практику, включаючи навіть дитячі курси «Cinema Kids». Ми себе позиціонуємо як групу повного циклу. Усе, що стосується контенту, все робиться in house, починаючи від його створення, закінчуючи платформами його дистриб’юції. Єдине, чого в нас немає, це такого носія, як кінотеатр, тобто кінотеатральної мережі. А так, від створення контенту, девелопменту до його пост-продакшна, візуальних ефектів, усіх платформ дистриб’юції контенту: онлайн, digital, pay-TV, дистриб’юції телеправ і так далі – усе є в групі.

Ви працюєте з 19 років і завжди були в гущі подій: телеканал «Інтер», створення MRM, створення і розкрутка радіо «Медіаняня», телеканал «ТЕТ», FILM.UA GROUP. Плюс Ви – дружина і мама. Якими моментами в житті найбільше пишаєтесь? 
Працюю з 18 років, але в індустрії з 20. Можу дати соціально очікувану відповідь, що найбільше пишаюся роллю мами,  але то буде дуже просто – у мене ж все складніше. Мені здається, усе в комплексі (сміється). Для мене професійна реалізація не менш важлива, ніж сімейна. Оскільки в нас медійна сім’я, тому весь цей «комплекс» – природний та гармонійний. Одне без іншого не виходить. Якщо ми їдемо у відрядження, то, звісно ж, разом із Сергієм. Раніше ми і Настю брали в ті ж Канни. Сім’я на 360 градусів, як кажуть зараз. Кросмедійність, мультиплатформність, розгортання на 360 – у нас так і виходить, що все гармонійно і в комплексі.

Які проекти в професійному житті для Вас є найбільш значущими?
Я нечасто змінювала роботу. Я починала в групі «Інтер», там мої завдання зростали в міру розвитку групи. Ми були першими, хто не зациклювався лише на телебаченні в рамках телегрупи. Ми розвивали й інші права, права на контент.  Ми були перші, хто запустив інфлайт-права, я особисто цим займалася. Також я відповідала за кооперацію, за закупівлі закордонного контенту, вела переговори зі всіма мейджорами. Група «Інтер» була першою українською медіагрупою, яка працювала з голлівудськими мейджорами. Я вела ці угоди, відповідно, у мене були напрацьовані контакти з усіма мейджорами. Далі ми з ними працювали щодо інших прав, таких як in flight, VOD, іn-train. Згодом у мене розширилися обов’язки до закупівлі контенту на всі канали групи. Група «Інтер» розвивалася, з’явилися такі канали, як Enter Music, Enter Film. Шість років я пропрацювала там, потім на «Інтері» все змінилося й ми пішли. Тоді ми з Вікою Ярмощук започаткували Media Resources Management – унікальну для українського ринку компанію, яка займалася медіаконсалтингом. У нас були дуже масштабні проекти. 

Ось ви запитали, яким з проектів я пишаюся найбільше. У рамках кожної роботи для мене є важливі й ключові історії.  У рамках того ж «Інтера» – перші угоди з мейджорами. Перші брендовані слоти в рамках програмних сіток «Інтера». У нас був Discovery слот, ми закуповували великі пакети продукту Discovery, BBC слот. Тоді, у віці 20-22 років, той факт, що мою роботу бачила вся країна і що я закуповувала контент навчального характеру, звичайно, я цим пишалась. У рамках MRM був великий безпрецедентний проект, коли об’єдналися всі гравці ринку, продакшн і телеканали, та в Каннах під час MIPCOM гучно про себе заявили міжнародній медіа спільноті як про цивілізовану та перспективну індустрію: ми провели прес-конференцію та зробили велику українську вечірку, яку міжнародний ринок досі згадує як найкращу. Далі був Kiev Media Week, який зараз веде Віка, але спочатку це була наша спільна ідея. На «ТЕТі» – це проекти, які забрали з мене багато життєвих сил, але в той же час дали купу досвіду – це керівництво цілим каналом, величезна відповідальність, великі бюджети. Завжди дуже страшно витрачати чужі гроші, відповідати за них, але це й великий досвід. Перезапуск каналу – одне з моїх великих досягнень. Його зростання практично вдвічі, запуск власного виробництва, що теж важливо. Потім FILM. UA. Тут одним з найбільш значущих проектів для мене є «Мавка. Лісова пісня».

Ви заговорили про «Мавку». Цей номер VGL Cinema присвячений анімації. Тому хочеться окремо приділити увагу найбільш очікуваним прем’єрам: « Викраденій принцесі» та «Мавці». Чому в української анімації, що зароджується, жіноче обличчя? Це випадковість чи вплив прекрасної половини FILM. UA?
Усе не випадково, але це і не концепт, ми так не задумували. Просто у світі зараз такий тренд – дуже сильний жіночий характер. Або ж цього просто вимагає глядач. Знову ж таки, є якась синергія і гармонія в тому, що більшість команди, яка працює над цим мультфільмом, – жінки. У нас три продюсери, двоє з них – жінки, режисер теж жінка. Тому нам комфортно працювати із сильним жіночим характером і втілювати мультфільм саме про це. Перший повнометражний проект студії «Анімаград» – «Викрадена принцеса» (про принцесу київську – Мілу),  другий – «Мавка. Лісова пісня», а третій проект нашої лінійки (і мій другий анімаційний проект) – «Роксолана і Сулейман» – усі вони теж про сильний жіночий образ. У «Роксолані» ми придумали казку про те, як познайомилася ця наймогутніша пара того часу. Хто як не Роксолана ототожнюється з Україною і є однією з найсильніших жінок у нашій історії?! Так сталося, що сильні жінки – це драйвер більшості наших анімаційних проектів. Це те, на що одразу реагує Європа. У рамках «Мавки» – це такий факт, що це унікальний, сильний жіночий персонаж. Це дуже добре продається. Уся ця етніка, символізм, візуальна мова самого мультфільму моментально включає європейців. Це для них унікально, вони раніше цього не бачили. І звісно ж, усі ці жіночі фішки Мавки: її вбрання, зміна кольору волосся та очей залежно від стану природи та емоційного стану самої Мавки, вінків, усе те, що дуже подобається дівчаткам, жінкам. Це дуже сильний і об’ємний проект з розгортанням на 360 градусів. 

Наразі нас відібрали на івент під назвою Cartoon 360, туди потрапили лише 25 проектів з Європи, ми в тому числі. Це мультиплатформний івент, куди відбирають проекти, які мають дуже великий потенціал для втілення не тільки в рамках мультфільму, а й у форматі додатків, ігор, VR, книг, мерчандайзингу, івентів тощо. Тобто «Мавка. Лісова пісня» вже вийшла за рамки просто повнометражного мультфільму. Всесвіт «Мавки» включає в себе серіал,  веб-серіал, ігри, програми і т.д. Бренд виявився набагато ширшим, ніж просто мультфільм.

Судячи з того, що Ви розповіли про Роксолану, можна дійти висновків, що через анімацію FILM.UA культивує національну ідею.
Так, анімація – це універсальна мова, через неї можна донести багато. На пітчингу в Бордо ми ще раз впевнилися, що «Мавка» працює саме в цьому напрямку. Ми в жодному разі не скочуємося в якусь «шароварщину», навпаки, доносимо все красиво. Взагалі, етніка така тема, у ній така енергетика всередині, яка включає на підсвідомості, і це відчувають не тільки українці, а й іноземці. 

Що Ви можете сказати про співпрацю з Держкіно?
Ми пройшли пітчинг, отримали від Держкіно 30 % фінансування. Агентство частково фінансує наш проект і радіє нашим перемогам. На кожен пітчинг і івент, на який ми подаємось, нам потрібно надавати листи, у тому числі від Держкіно, що вони фінансують цей проект, що вважають його значущим. Вони нам це все надають. Ми раді, що Держкіно одними з перших оцінили потенціал і всю значущість проекту.

Якщо говорити про цифри, то який бокс-офіс повинен зібрати мультфільм, щоб його можна було назвати комерційно успішним?
Як я вже сказала, історія з Мавкою вийшла за рамки просто мультфільму, тому не можна сказати, що наш заробіток буде тільки за рахунок релізів у кінотеатрах. Ми вже розмовляємо з видавництвами про книги, ведемо переговори про комп’ютерні ігри, про мерчандайзинг, іграшки й навіть продакт плейсмент. Сподіваємося, що для нас процес заробляння почнеться набагато раніше, ніж відбудеться реліз у кіно. Те, що багато комерційних партнерів проявляють зацікавленість у проекті на цій стадії, дає нам підставу так вважати. Що стосується кінотеатрального релізу й цифр, то тут математика стандартна. Для того щоб окупитися, проект має заробити як мінімум у 2,5 разу більше. 2 рази – це майже в нуль, 2,5 – більш-менш окупиться. Ми, звичайно ж, сподіваємося на більше. В оригіналі мультфільм знімається англійською мовою, тому що наша головна мета – зарубіжні ринки. Поки що, на жаль, український кіноринок не в змозі окупити контент,  тим більше анімацію, яка коштує набагато дорожче, ніж кіно. Тому покладаємо надії на зарубіжну реалізацію.

Як Ви оцінюєте роботу команди над проектом? Які моменти хотілося б виділити окремо?
Раніше в Україні була своя школа анімації, але це все в минулому. Потім був період забуття, зараз ми намагаємося відродити цю індустрію. Не просто відродити, а зробити її комерційною, прибутковою, надати цьому всьому якусь унікальну форму, створити нову візуальну мову української анімації. Щоб іноземці дивилися наші мультфільми й розуміли, що в цьому є українська стилістика, яка притаманна тільки нашій анімації. Як у свій час французам вдалося зробити у французькій анімації. Це більш ризиковано, ніж намагатися зробити те, що вже зробили інші, але ми намагаємося. Стараємось знайти особливу візуальну стилістку, при цьому не піти зовсім в арт, тому що розуміємо, що це комерційна сімейна анімація. Ми взяли на себе велику місію знайти цю візуальну мову.

Почала здалека, тепер повертаюся до команди. Виходить, що знайти в Україні професіоналів, які мають досвід роботи в повнометражному анімаційному кіно, – нереально. Є всього лише кілька мультфільмів, усі їх прекрасно знають, вони нещодавно вийшли в прокат. Перший комерційно успішний проект – це «Микита Кожум’яка», відповідно, ми ж не візьмемо звідти всю групу. Немає достатньої кількості професіоналів, тому що довгий час не було ринку. Усе це вперше. Так само і я працюю над повнометражним анімаційним фільмом вперше. Не можу сказати, що я – досвідчений професіонал у цій справі, як і режисер проекту Саша Рубан, вона працювала на телевізійних анімаційних проектах, але повний метр для неї вперше. Мабуть, найбільше досвіду в анімаційному кіно з нас усіх у Ярослава Войцешека, одного зі сценаристів проекту. Окрім «Мавки», він працює на «Сторожовій Заставі» і на «Викраденій Принцесі».  Та  Єгор Олесов – у його фільмографії проект «Незламна». Ми працюємо із закордонними консультантами й скрипт-докторами, а також зі сценаристом, який написав сценарій до «Книги кельтів» –  ірландського мультфільму, який був номінований на «Оскар». Проте сам кістяк команди – це вітчизняні кінематографісти. Сьогодні вже відомо, що мультфільмом зацікавлені інші країни, такі як США і Китай…

Зацікавленості дуже багато. Починаючи з позаминулого року, маючи тільки постер, обличчя Мавки, і концепцію, на різних міжнародних івентах, де ми представляли проект ще на дуже ранній стадії, люди вже підходили до стенда й детально розпитували про картину. Особливою популярністю цей постер користувався в азіатських партнерів. Кожен раз, коли ми приїжджаємо на черговий кіноринок, китайці виявляють бажання потрапити всередину проекту, інвестувати в нього гроші. Після Бордо до нас ще більше зріс інтерес. Там ми показували робочий варіант тизера. Іноземці відзначають дуже високу якість анімації при порівняно низькому для Європи бюджеті. Грубо кажучи, народ «западає» навіть просто на саму картинку. Зараз ми збираємо пропозиції, наш перший крок – залучити копродакшн-партнерів. Після Бордо ми ведемо переговори з Бельгією, з Німеччиною, з Францією. Ми вибрали для себе wish-list країн, з якими ми хочемо співпрацювати. Думаю, до кінця року ми визначимося з копродакшн-партнером. Після цього будемо визначатися із сейлз-агентом, усе залежить від конфігурації, у якій копродакшн-моделі ми будемо працювати.

Що в хорошій історії первинне: оригінальна ідея чи якісне виконання?
Усе разом. Та сама «Мавка» – це передусім персонаж, навколо якого необхідно було відбудувати історію. Над історією ми працювали дуже довго. Навіть маючи такий базис, як оригінал Лесі Українки, це було складно. Не можна сказати, що ми з нуля все придумали, був персонаж з міфології, текст Лесі Українки. Але в Лесі Українки це драма, а нам потрібно було придумати історію, яка буде цікава як сімейній аудиторії, так і іноземному глядачеві. Тобто це має бути світла, динамічна історія з хепі-ендом,  цікава насамперед дітям,  але водночас з глибинною філософією,  що донесе всю ту місію,  що ми заклали (експорт української культури, висвітлення екологічних проблем,  формування унікального образу героїні тощо).

У телевізійному контенті головне – це міцний сценарій, а на візуальній реалізації допустимо заощадити. На телевізійному ринку ти можеш собі дозволити нижчу якість картинки, якщо у тебе маленький бюджет, головне, щоб була історія. У принципі, я, напевно, погоджуся з таким твердженням, що історія – головне, а реалізація – другорядне, але тільки в плані телевізійного контенту (найчастіше – оффпраймового), тим більше в наш час... У кіно це не дозволено. Навіть якщо буде міцний сценарій, без красивої якісної реалізації кіно неможливе. Тому ми концентруємося і на історії, і на візуальному втіленні, і на музиці. Для тизера нам ДахаБраха написали дуже крутий супровід. Коли тизер був ще не готовий, на всіх івентах, де нам потрібно було його презентувати, ми показували робочий тизер, де анімація ще не до кінця реалізована. Саундтрек був настільки крутим, він створив таку атмосферу, що коли партнери професійним поглядом помічали якісь недоліки в анімації, їхнє загальне враження від тизера було все одно дуже позитивним, 
у тому числі завдяки музиці.

У всьому є плюси й мінуси. Чим відрізняється сучасний український продукт від світового (з кращого й гіршого боку)?
Зважаючи, яке кіно. Є контент, який робиться тільки для локального ринку, а є кіно для зарубіжного ринку. Для локального ринку це, наприклад, «Слуга народу». Усім зрозуміло, що це локальний бренд. Тобто це кіно, де головним драйвером є локальна тема, яка приведе до кінотеатрів насамперед вітчизняного глядача. А «#Selfieparty», навпаки, розраховане в тому числі й на зарубіжну аудиторію, відповідно, зроблено за трохи іншими стандартами, які сприймаються іноземними глядачами. У кожного кіно своя спрямованість. Зі «Слугою народу», з «Інфоголіком», з нашими проектами, які ми поки що не можемо оголошувати, народжується таке українське кіно, яке зроблено тільки для українського глядача. Його дуже складно окупити. Але це такий великий челендж. Ось хлопці ризикнули, одні й другі. Далі, думаю, буде більше такого кіно. Поки особливість українського кіно полягає саме в локальних темах. Зараз умови такі, що на українське кіно ми собі можемо дозволити витратити стільки, скільки раніше, у кращий час, витрачали на TV-movie. Тепер у той самий бюджет телефільму потрібно запхати якість кінофільму. Усі стараються, і ми в тому числі.

Ви організовували перші гучні вечірки й презентації для українського кіно- й телебізнесу в Каннах, активно спілкувалися з потенційними партнерами за кордоном. Як змінилося ставлення західних інвесторів до пропозицій української сторони за останні роки?
Я можу сказати тільки в рамках «Мавки». Напевно, «Мавка. Лісова пісня» не відображатиме всієї ситуації на ринку, тому що це унікальний кейс, і не можна брати наш проект за правило. Але в рамках «Мавки» ми переконались, що Європа в нас дуже зацікавлена. Та кількість фідбеків і позитивних реакцій після нашого пітчингу в Бордо надали нам ще більшого прискорення. Навряд чи це відображає всю ситуацію з українським контентом.

Які ще проекти Ви розвиваєте? Над чим працюєте? Що входить у Ваші короткострокові або довгострокові плани?
У виробництві в мене три медичних серіали: «Черговий лікар», «Жіночий лікар 3» і «Вікно життя 2». Також дуже багато проектів у девелопменті, з великих це «Мавка» і пізніше «Роксолана і Сулейман». Крім цього, багато проектів у розробці: сіткоми, серіали, молодіжні серіали. Наша мрія на перспективу – це веб-серіал. Ніхто поки не знає, як веб-серіал повинен заробляти гроші, але ми розуміємо, що за цим майбутнє, як і за віртуальною реальністю. Її ми теж розробляємо, поки що шлях її монетизації невідомий до кінця ні нам, ні європейським компаніям. І ми, відповідно, на нашому місцевому ринку теж це робимо, щоб потім, коли прийде велика комерційна хвиля, бути в цьому першими.