Victory Generation Life Cinema
Айна Гассе: «Індивідуалізм важливіший за модні тренди»
10
innovaeditor/assets/Statyi_i_interviyu/Ayna-Gasse_interview.jpg

Стиль одягу від Айни Гассе не перший рік розбурхує уяву українських модниць. Його геометрична довершеність вкупі з романтичною недбалістю справедливо завойовує серця зірок шоу-бізнесу та представниць політичної еліти, для яких впізнаваний та індивідуальний стиль є важливим інструментом репрезентації себе. Сьогодні працьовита дизайнерка не обмежує себе одним суворо вивіреним колом інтересів. Як і багато відомих кутюр'є, Айна успішно спробувала свої сили в кіно. Її запаморочливо красиві костюми в стилі 17 століття можна буде побачити у фентезі-фільмі «Тільки диво» (реж. Олена Каретник). Для картини Гассе створила близько півтисячі  костюмів, 300 з яких – ручної роботи. VGL Cinema поспілкувалися з дизайнеркою про кропітку роботу над фільмом, її таємні хобі та майбутні модні тенденції.

– Минулий рік видався для Вас надзвичайно плідним: вперше за 2 роки Ви представили колекцію прет-а-порте на Ukrainan Fashion Week і як художник з костюмів долучилися до зйомок фентезі-фільму «Тільки Диво». Як все встигли й чи не заважала робота над фільмом створенню колекції або навпаки?

– Насправді для мене це невелике навантаження, адже кожного року я планово створюю дві колекції. Окрім цього, у мене клієнти  та проекти. Я створюю одяг для корпоративних замовників та вистав.

Що стосується роботи над фільмом, то головне було вкластися в терміни й графік зйомок. Я не мала права підвести команду, тому що все було розплановано на 7 місяців вперед. Щотижня мені надсилали чітке завдання, де вказувалося, скільки костюмів необхідно створити. Тож обмеження в часі тримало мене в тонусі. Але все одно, це надзвичайно чудово! Це моя професія, яку я дуже люблю, тому під час роботи над фільмом я почувала себе на своєму місці.

 
– Як потрапили до проекту і чи мріяли колись спробувати себе в такому амплуа?

– Як художник по костюмах я вже працювала в театрі з Віталієм Малаховим (Айна створювала костюми для вистави Малахова «Лебедине озеро. Сутінки». – Прим. ред.). Він давав мені повну творчу свободу, і це був ні з чим незрівнянний екстаз. А ось в кіно це мій перший досвід. Я одразу погодилася на пропозицію Олени Каретник. Ми почали працювати заздалегідь, ще до того, як почали надходити гроші в бюджет. Разом обговорили всі сцени, особливо найважливіші. До початку зйомок фільму в мене були готові практично всі ескізи. Очікуємо, що фільм матиме неабиякий резонанс, і на нього звернуть увагу не тільки в Україні, а й за кордоном.

– Одяг Вашого бренда в Україні особливо люблять бізнес-леді та представниці політичної еліти. Лаконічність геометричних мотивів і недбала елегантність до вподоби сучасній жительці великого міста. Для майбутнього ж фільму необхідні були костюми у стилі 17 століття.  Де і як надихалися на їх створення?

– Так, це початок 17 століття. Про костюм цієї епохи відомо не так уже й багато. Звичайно, я вивчала історію костюма в інституті, тож мала уявлення, з яких саме джерел брати інформацію. Дуже мені допомогла бібліотека ім. Вернадського, де зберігається найбільша кількість репродукцій цього періоду. Шкода, що їх не видають на руки й забороняють копіювати. Не було іншого вибору, як тільки замальовувати від руки. Але потім ми з Оленою Каретник дійшли висновку, що все ж таки створюємо казку, тому не повинні робити костюми суто історичними. Вона надихнула мене врахувати особливості того століття – широкі спідниці, багатошарові під'юбники, корсети, але не забувати, що кожен наш герой – насамперед індивідуальність. Тому ми відійшли від історичності й створювали для кожного героя унікальний костюм. Звичайно, потрібно було дуже багато разів перечитати сценарій, щоб зануритись у настрій та особливості характеру кожного персонажа, і з огляду на це створювати їх образи. Тож все, що я дізналася про історію тогочасного костюму, одночасно спрощувало й ускладнювало мені завдання. Наприклад, мені дуже хотілося задіяти тогочасні капелюхи, бо вони надзвичайно красиві, але режисерське бачення було іншим.


– Для фільму Ви створили приблизно півтисячі костюмів, 300 з яких – ручної роботи. Розкажіть, будь ласка, про свою команду, яка допомогла втілити такий великий задум. Чи були серед них фахівці з Вашого будинку моди?

– Так, звичайно, кожен костюм пройшов через наш салон. На першому етапі затверджували ескізи та матеріали. Олена Каретник дуже педантична та вимоглива до деталей. Дрібниці, які, на мою думку, могли залишитися непоміченими, під прицілом камер стають надзвичайно виразними. Тому ми затверджували все до останнього стібка на воланах. Щоб сучасна обробка одягу була непомітною в кадрі, шви на лицьовій частині одягу декорували ручним стібком або мереживом. У салоні ми робили викрійки та приміряли їх на акторів, потім усе це розбирали, підрізали та відправляли нашим підрядникам, які все зшивали докупи. Декорування та завершальний етап обробок виконувалися тільки у нас в ательє. Технологічно складне вбрання , а також наряди головних героїв виготовлялися лише у нас. У головних героїв було декілька примірок, тому що дуже важливо було зрозуміти ступінь приталеності костюмів і корсетів. Майстрині нашого ательє (а вони дійсно із золотими руками), виготовляли всілякі вишивки та плетіння. Вони й капелюхи прикрашали, і пір'я з мереживом фарбували, тому що таких відтінків в Україні не знайдеш, а часу їздити й купувати за кордоном у нас не було. Усе постійно змінювалося, і ми не завжди розуміли, на коли необхідно підготувати костюми до тієї чи іншої сцени. Нам тільки було відомо, що зиму ми знімаємо взимку, а літо залишаємо на кінець весни.


– У своїх колекціях Ви полюбляєте використовувати шкіру, мереживо, трикотаж. Чи не почувалися обмежено у виборі матеріалів у рамках бюджету фільму?

– Навпаки, у мене була повна свобода. Також додав зручності той факт, що в нас існувало розділення на героїв із заможних родин і більш скромних. Для костюмів заможних персонажів ми використовували мереживо, оксамит, тафту, шовк і багато ручної роботи – усе це на екрані має шикарний вигляд. Є костюми, створені від початку до кінця руками. Наприклад, горжетки, у які вручну впліталося хутро. Ми вирішили не використовувати натуральне хутро, щоб на казку не посипалася потім хвиля обурення. Усе хутро було штучними, і ми його підстригали та підфарбовували, щоб було розмаїття відтінків. Я вважаю це правильним рішенням. Також ми купували й брали в оренду вінтажні брошки з напівдорогоцінним камінням, замовляли фурнітуру ручної роботи в стилі того часу. Коли знімали співачку Ламу в ролі Феї Льоду, використовували каміння й кристали. Створювали вишивки й корони в техніці ручного висікання. Дуже чудово все вийшло! Костюми для небагатих героїв ми шили хоч і з простіших, але натуральних матеріалів – вовни, напіввовни та льону. Переглядаючи відзнятий матеріал, помічаю багато моментів, які вживу мають абсолютно інший вигляд. Десь зображення підсилює звучання тканини й обробки, десь навпаки – костюми помітно змінилися в кольорі, набули ще більш романтичного флеру. Особливо запам’яталася зйомка сцени в Будинку бургомістра під час свята Миколая, де було багато дітей, які ніколи не носили історичних костюмів. Їх привчали за декілька днів, щоб вони відчули їх габарити й вагу й рухалися природно. Враховуючи кілька спідниць, криноліни, декорування та ремені, їх костюми мали вагу більше 5 кг. На примірках дітки навіть просили тримати їм спідниці – так було важко. Але в кадрі все вийшло приголомшливо!


– «Тільки Диво» фільмували взимку, здебільшого в засніжених Карпатах. Як часто мали змогу бувати на знімальному майданчику?

– Я була присутньою на перших етапах зйомок у Буковелі, якраз на розбитті тарілки. Ми з командою приїхали, щоб зрозуміти, як все буде відбуватися. Це була перша примірка основних героїв. Замерзли шалено, тому я на собі відчула, як потрібно їх одягати. Весь верхній одяг ми пристосували так, щоб під нього можна було підкласти утеплювач і штучне хутро, тільки так можна було зігріти акторів. Під костюми вони вдягали термобілизну, гольфи, штани, підштаники, у синтепоні вони б мерзли сильніше, тим більше було багато нічних зйомок, із сильними морозами. Мені не можна було залишати ательє: якби я поїхала на зйомки в Буковель, багато костюмів шилися б онлайн і якісь важливі нюанси були б невраховані. На майданчику були костюмери, з якими ми весь час тримали зв'язок. Перед тим як віддати їм костюм, ми повністю одягали його на манекен, робили фотографії, і відповідно до цього костюмери одягали акторів.


– Багато дизайнерів, від Коко Шанель до Жана-Поля Готье, неодноразово створювали костюми для культових фільмів. Чи хотіли б Ви продовжити створювати одяг для кіно? І якщо б мали вибір, одяг якої епохи хотіли б відтворити?

– Ви знаєте, я про це навіть не думала. Але я знаю, що я як дизайнер можу бути цінною тільки в костюмованому фільмі. Було б чудово взяти участь в історичному фільмі про будь-яку епоху. А можливо, у дитячій чи сучасній кінострічці, де буде присутня мода. У тих картинах, де костюм відіграє важливу роль. Побутові життєві історії мені нецікаві. Навіть коли створюю корпоративний одяг, розумію, що маю втілити в ньому те, про що мріє замовник, але не може висловити словами. Тому я багато спостерігаю за людьми й підмічаю індивідуальні риси, які необхідно втілити в костюмі. Я відкрита для будь-якої роботи, тому що для мене цікавий насамперед сам дизайн. І у ювелірній справі, і в інтер'єрі також...
 

– Дизайн інтер'єрів та ювелірних виробів для Вас хобі чи частина роботи? Як у цих сферах вдосконалюєте майстерність та втілюєте власний стиль?

– Зараз такий благословенний час, коли знання можна черпати онлайн, потрібне лише бажання й серйозне ставлення. Поверховість нічого хорошого не принесе – потрібно серйозно вивчати кольоро- і світлобачення. У дизайні приміщень вважаю найважливішим і завжди намагаюся враховувати, як у тій чи іншій зоні поводитиме себе сонце протягом дня. Ювелірні прикраси – це також приватні замовлення. Наприклад, я розробляла дизайн золотої ручки з діамантами в стилі арт-нуво. Дуже вишукано вийшло! У нас в Україні не було можливості її створити, тому що був потрібен верстат з дуже тонким різьбленням. Цю ручку за моїм ескізом збирали вже за кордоном. Взагалі, я мрію розробити лінію подарунків для своїх VIP-клієнтів. Це можуть бути ручки, блокноти або підставки для ручок, від яких ділова людина зможе отримати візуальне задоволення. Я теж люблю, коли на столі в мене стоїть щось особливе, до створення чого людина доклала не тільки багато знань і праці, але й професіоналізм. Адже професіонал постійно відточує майстерність, і цю майстерність помічають інші. На мою думку, настає такий час, коли індивідуалізм буде важливішим за модні тренди. Це простежується навіть у колекціях багатьох світових дизайнерів. Колекція об'єднана однією ідеєю, але на подіумі з'являються настільки розрізнені моделі абсолютно немодельної зовнішності, у яких дизайнерам вдається підкреслити свої родзинки. Я думаю, що це тільки початок і все буде розвиватися з божевільною прогресією. Я спостерігаю це за моїми замовниками. Раніше вони приходили з журналом мод і показували, що хочуть. Тепер вони звертаються до мене зі словами: «Придумайте щось абсолютно моє», і я працюю над тим, щоб витягнути з людини те найглибше та індивідуальне, що потрібно висловити в костюмі. Сучасна людина веде настільки активний спосіб життя, що якщо їй буде некомфортно в цьому одязі або вона не буде впевнена, що він робить її ще привабливішою – вона його не одягне. Сьогодні моє завдання як дизайнера – перейти на цей шлях індивідуалізму. Мені самій нецікаво працювати, як раніше. Навіть в університеті нас навчали, що колекція повинна бути витриманою в єдиному візуальному ряді. І ти робив цю колекцію, розвішував на вішаках, дивився, а все таке однакове! Звичайно, колекція повинна бути об'єднана єдиним стилем, але якщо ти фахівець з почерком – по-іншому в тебе й не вийде.
 

– Чи слідкуєте за розвитком сучасного українського кіно? Які фільми Вам подобаються?

– Останнім часом дуже активно почали знімати, трапляються й досить глибокі фільми. Як дизайнер помічаю, що є стильна візуалізація. Справа в тому, що я рідко запам'ятовую назви, але після фільму встаю з глядацького крісла з гордістю від усвідомлення того, що це знято в Україні. Із зарубіжних найулюбленіші «Будинок біля озера» з Кіану Рівзом (не знаю, скільки разів уже його переглянула) та «Достукатися до небес». Серед майбутніх прем'єр дуже чекаю на фільм «Монстри. Видіння» Андрона Кончаловського про Мікеланджело. Підготовка цього фільму триває вже 8 років. Навіть знайшли актора, який разюче схожий на Мікеланджело своєю неохайністю, харизмою і мінливістю настрою.